Рішення № 90408201, 15.07.2020, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/8293/20

Провадження № 2/686/3001/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Бондарчука В.В.

секретаря Петльованої Л.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Держави України в особі Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу,

встановив:

27.03.2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу посилаючись на те, що на виконанні у Першому відділі ДВС міста Хмельницького Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження ВП №57969640 на підставі виконавчого листа №686/14512/17-ц від 20.12.2018 року виданого Хмельницьким міськрайонним судом. В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем Цілемецькою О.Б. було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, що було зумовлено повторними невиконання без поважних причин рішення суду. ОСОБА_3 оскаржила відповідну постанову до Хмельницького міськрайонного суду, однак останній 07.10.2019 року виніс ухвалу, якою в задоволенні скарги відмовив. Хмельницький апеляційний суд 20 грудня 2019 року своєю постановою скасував ухвалу суду першої інстанції, та визнав дії державного виконавця неправомірними щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами неправомірними, скасував відповідну постанову, та визнав неправомірними дії, щодо направлення до виконання постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами до закінчення строку на її оскарження. Позивач, зважаючи на приписи ст.1174 ЦК України, просить стягнути на її користь моральну шкоду, завдану незаконно винесеною постановою, що полягає у стражданнях у зв`язку із порушенням звичних для неї життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, необхідністю доведення у судах порушення своїх прав. Розмір моральної шкоди позивач визначив в сумі 10 000 грн. Крім цього, при розгляді цивільної справи 686/14512/17 за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця на стадії апеляційного розгляду позивачем було понесено витрати на правову допомогу, яку надавав адвокат Латюк П.Я. в сумі 5000 грн. Відповідні витрати позивач також просить стягнути з державного бюджету.

В судовому засіданні представник позивача вимоги викладені у позовній заяві підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив, щодо задоволення позову, зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність такої шкоди та причинного зв`язку між цією шкодою та протиправним рішенням державного виконавця, крім цього витрати на правову допомогу також не підлягають стягненню, у зв`язку із відсутністю документального підтвердження відповідних витрат.

Ухвалою суду від 08 травня 2020 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні в провадженні Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницького перебуває виконавче провадження №57969640 заведене на підставі виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду №686/14512/17ц від 20 грудня 2018 року, яким зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з дитиною – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено порядок участі ОСОБА_4 у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_5 шляхом встановлення графіку спілкування.

11 травня 2019 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Цілемецькою О.Б. у зв`язку із повторним невиконанням рішення без поважних причин ОСОБА_3 було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом.

В червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Хмельницького міськрайонного суду із скаргою на постанову державного виконавця від 11 травня 2019 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, за результатом розгляду якої 07 жовтня 2019 року суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

20 грудня 2019 року Хмельницький апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції скасував та задовольнив скаргу ОСОБА_3 , зокрема визнав неправомірними дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницького Цілемецької О.Б. щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження, скасував постанову від 11 травня 2019 року у ВП №57969640 про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_3 у праві керування транспортними засобами, визнав неправомірними дії державного виконавця щодо направлення для виконання постанови до закінчення строку на її оскарження.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. (ст.55 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Збитками (майновою шкодою) є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст.22 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995, № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Згідно п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Суд, визначаючи розмір моральної шкоди, оцінює глибину, тривалість душевних страждань, кількість часу та зусиль витрачених для вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права, тяжкість вимушеність змін життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, незаконність винесеної постанови, наслідки, які настали у зв`язку із неправомірним застосуванням обмеження у праві керування транспортними засобами, незаконність дій щодо спрямування постанови до виконання до закінчення строку на її оскарження, що потягло за собою притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.126 КУпАП, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями державного виконавця, а тому, враховуючи вимоги розумності, справедливості, виваженості суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 завдано моральної шкоди, яку слід визначити у розмірі 1 000 грн.

Що стосується стягнення витрат на правову допомогу в сумі 5 000 грн, що ОСОБА_3 понесла у зв`язку із участю адвоката Латюка П.Я. при розгляді апеляційної скарги Хмельницьким апеляційним судом на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 07 жовтня 2019 року, якою було відмовлено у задоволення скарги на дії державного виконавця, то суд звертає увагу позивача на те, що провадження у справі здійснювалося за правилами, що визначені розділом VII ЦПК України, зокрема в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, серед яких визначено питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом скарги, до яких згідно ст.133 цього Кодексу відносяться витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У справі №686/14512/17 на стадії апеляційного розгляду, участь брав представник ОСОБА_3 , який заяв та будь-яких документів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу не подавав, відповідно Хмельницький апеляційний суд не вирішував питання щодо їх розподілу.

Витрати пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідними процесуальним законом, їх не можна вважати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У п.6.19 постанови Великої палати Верховного суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18 зазначено, що процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову, такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Суд, вважає, що позивачем помилково ототожнено витрати на правову допомогу, що були понесені при розгляді цивільної справи із збитками чи шкодою, право на відшкодування яких передбачено ст.ст.22, 1166, 1174 ЦК України, з огляду на що враховуючи вищезазначену правову позицію Верховного Суду суд не вбачає підстав для стягнення з держави на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.

Судові витрати по справі становлять 840 грн 80 коп., які відповідно до ст.141 ЦПК України слід розподілити наступним чином, враховуючи, що позов задоволено частково на суму 1 000 грн, що становить 6,67% від ціни позову 15 000 грн, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 56 грн 08 коп.= 840 грн 80 коп.х 6,67%/100%.

Керуючись ст.ст.22, 23, 1166, 1167, 1174 ЦК України, ст.ст. 76, 258, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду завдану неправомірними діями державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в сумі 1 000 грн.

Стягнути з Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження вул. Тернопільська, 13/2 м. Хмельницький, код ЄДРПОУ 37225066) на користь держави судові витрати в сумі 56 грн 08 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Позивач ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження вул. Тернопільська, 13/2 м. Хмельницький, код ЄДРПОУ 37225066.

Повний текст рішення виготовлено 15 липня 2020 року.

Суддя: