Рішення № 90400743, 24.06.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/7813/19

Провадження № 2/234/1183/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року Краматорський міський суду Донецької області у складі:

головуючого - судді Лутай А.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Пагуліч Д.Г.,

представника позивача - Федуна П .С. ,

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Краматорськтеплоенерго" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію на опалення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Краматорськтеплоенерго" 07.05.2019р звернувся до суду з позовом, вказуючи, що підприємство з 01.01.2007р по дійсний час, згідно до встановлених Краматорською міською радою тарифів, здійснює поставку теплової енергії фізичним особам - споживачам послуг, в тому числі й ОСОБА_3 , відповідачу у справі, який проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що відповідач, в період з 01.10.2012р по 01.04.2018р ухиляється від оплати за поставлену теплову енергію на опалення, в результаті чого утворилась заборгованість в загальній сумі 18487,01грн. Просить стягнути з відповідача на користь ТОВ „Краматорськтеплоенерго" суму заборгованості за поставлену теплову енергію на опалення в розмірі 18487,01грн, а також у рахунок повернення сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Представник позивача ТОВ „Краматорськтеплоенерго" Федун П.С. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ТОВ „Краматорськтеплоенерго" щодо стягнення з нього заборгованості за поставлену теплову енергію на опалення і підігрів води визнав частково, в межах строку позовної давності.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає заявлений позов ТОВ „Краматорськтеплоенерго" частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ТОВ „Краматорськтеплоенерго" є юридичною особою, діє на підставі Статуту. Основним видом діяльності підприємства є діяльність з виробництва, постачання та транспортування тепло- та електричної енергії.

Позивач ТОВ „Краматорськтеплоенерго" є постачальником послуг з централізованого опалення ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить особовий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ТОВ „Краматорськтеплоенерго" на ім`я відповідача.

В період з жовтня 2012 року по березень 2018 року включно позивачем надавались послуги з централізованого опалення, що не заперечувалося відповідачем в судовому засіданні.

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не сплачував вартість послуг з централізованого опалення в період з жовтня 2012 року по березень 2018 року включно внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 18487,01 гривень.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на час винекнення спірних правовідносин).

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини другої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву споживача кореспондує визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» його обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено й ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

Частиною 1 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р №630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Розмір заборгованості підтверджений письмовим доказом у вигляді розрахунку, яка за період з 01.10.2012 по 01.04.2018 складає 18487,01грн.

Однак, відповідач ОСОБА_3 ставить питання про застосування строку позовної давності.

За частиною першою статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З матеріалів справи убачається, що позивач - ТОВ «Краматорськтеплоенерго» 14.05.2018р звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за послуги по оплаті за поставлену теплову енергію на опалення і підігрів води з ОСОБА_3 в загальній сумі 18487,01грн за період з 01.10.2012р по 01.04.2018р, проте ухвалою судді від 07.06.2018р позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу у зв`язку з наявністю спору про право та пропуском строку позовної давності, у зв`язку з чим строк позовної давності не перервався.

Лише 07 травня 2019 року позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання за період з 01.10.2012 року по 01.04.2018 року.

Отже, позивачем заявлено позовні вимоги поза межами трирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання за період з 01.10.2012 року по 01.04.2018 року включно.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З урахуванням викладеного задоволенню підлягає заборгованість за надані послуги з теплопостачання в межах строку позовної давності, а саме: за період з 08 травня 2016 року до 01 квітня 2018 року, у розмірі 10 314,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Таким чином, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1071,72грн, який є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Краматорськтеплоенерго" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію на опалення - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Краматорськтеплоенерго" (адреса розташування: 84320, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Олекси Тихого, 8-Д, на п/р № НОМЕР_3 в філії Донецького ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 335106, ЄДРПОУ 34657789), заборгованість за поставлену теплову енергію на опалення за період з 08 травня 2016 року по 01 квітня 2018 року в загальній сумі 10 314,60 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 071,72 грн, а всього 11 386,32 грн (одинадцять тисяч триста вісімдесят шість гривень 32 коп).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені 24.06.2020р.

Головуючий суддя: А.М.Лутай