Рішення № 90393737, 15.04.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5868/18

№ 2/183/287/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

21 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом та просила суд:

Ухвалою суду від 28 вересня 2018 року було відкрите провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 листопада 2018 року зобов`язано Новомосковську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року зобов`язано Новомосковську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування вимог, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько - ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина на грошові кошти та житловий будинок АДРЕСА_1 .

За життя її дядько ОСОБА_2 заповіту не складав, а тому, за законом вона є єдиною спадкоємицею.

У визначений законодавством строк вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті дядька, але постановою державного нотаріуса Новомосковської державної нотаріальної контори від 15 вересня 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею не надані правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно, а також документи, які підтверджують факт родинних відносин між нею та спадкодавцем, а тому їй рекомендовано було звернутися до суду з відповідним позовом.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві позивач ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 є її рідним дядьком, а вона - його племінницею;

-встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

-визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку - А, загальною площею 23,74 кв.м., житловою площею 21,62 кв.м.; саману обк.цеглою; сараю літ.Б; вбиральні - літ.Г; колодязя № 1; огорожі № 2, а також на грошові кошти в порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 15 квітня 2020 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, звернулися до суду з заявами, згідно яких просили суд розглядати справу без їх участі, позов підтримують в повному обсязі, просили задовольнити вимоги.

Представник відповідача - Новомосковської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, згідно наданої до суду заяви, просив розглядати справу без його участі.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Новомосковську Дніпропетровської області народилася ОСОБА_1 . Її батьками зазначені: батько - ОСОБА_5 ,мати - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 від 16 грудня 1960 року.

19 листопада 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений шлюб, актовий запис № 677, після укладення шлюбу ОСОБА_1 було присвоєне прізвище ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу Серія НОМЕР_3 від 15 листопада 1983 року.

Згідно свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 від 13 лютого 1960 року, дошлюбне прізвище матері позивача ОСОБА_6 було ОСОБА_6 .

Батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є російською: батько - ОСОБА_12 та мати - ОСОБА_3 , актовий запис про народження № 116, що підтверджується посвідкою про народження № НОМЕР_5 .

Таким чином, ОСОБА_3 є рідною бабусею позивача ОСОБА_1 .

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Новомосковську Дніпропетровській області народився ОСОБА_2 , актовий запис про народження якого відсутній, що підтверджується довідкою з державного архіву Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 07.08.2018 року за вих. № ч-43-2018.

В той же час, факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме, що остання являється матір`ю ОСОБА_2 підтверджується довідкою про склад сім`ї № 913 від 08 лютого 2019 року.

Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є рідними братом і сестрою.

Згідно актового запису про смерть № 358 від 25 квітня 1994 року померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у віці 79 років, видано свідоцтво серія НОМЕР_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 77 років померла ОСОБА_6 , актовий запис № 528 від 10.10.2016 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_7 від 10 жовтня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис № 912 від 17.11.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_8 від 17 листопада 2017 року.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, на що отримала постанову від 15 вересня 2018 року, якою їй було відмовлено в отриманні свідоцтва про право на спадщину та рекомендовано звернутися до суду з відповідною заявою, у зв`язку з тим, що нею не надані документи, які б підтвердили факт родинних відносин між нею та спадкодавцем ОСОБА_2 .

У відповідності до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Так, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

На підставі п.1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, що мають юридичне значення, а саме справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною дядьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,в зв`язку з чим вимоги про встановлення факту родинних відносин підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно позовних вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини, суд виходить з наступного.

Згідно актового запису про смерть № 358 від 25 квітня 1994 року померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у віці 79 років, видано свідоцтво серія НОМЕР_6 .

Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_2 , що належав їй на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого 28 листопада 1960 року Новомосковською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 6570, зареєстрованого в БТІ 26 березня 1971 року за реєстровим № 8878-62. АДРЕСА_2 було присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 . Житловий будинок складається з: житлового будинку - А, загальною площею 23,74 кв.м., житловою площею 21,62 кв.м.; саману об.цеглою; сараю літ.Б; вбиральні - літ.Г; колодязя № 1; огорожі № 2, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 17 квітня 2018 року за вих.№ 254/18 та від 18 листопада за вих. №489.

Як вбачається з повідомлення Новомосковської міської нотаріальної контори Дніпропетровської області від 21 грудня 2018 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 не заводилась, що підтверджується інформаційною довідкою за Спадкового реєстру № 54590912 від 12 грудня 2018 року.

Відповідно до п. п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону 2003 року, Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої даного закону щодо спадкування застосовуються лише до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.

Таким чином, до вказаних правовідносин застосовуються правила Розділу VII ЦК УРСР в редакції Закону 1963 року, що діяли на той час.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкування здійснюється за законом та за заповітом.

Часом відкриття спадщини згідно зі ст. 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) є день смерті спадкодавця.

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) право на спадщину мають особи, зазначені в заповіті.

Статтею 548 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Діти згідно ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) є спадкоємцями першої черги.

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Судом встановлено, що на день смерті ОСОБА_3 разом з нею прожив її син ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї № 913 від 08 лютого 20196 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис № 912 від 17.11.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_8 від 17 листопада 2017 року.

Згідно п.4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.05.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. У тому ж разі, коли всі необхідні документи були, але у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа може звернутись до суду не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову вчинити нотаріальну дію (ст.285 ЦПК).

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного суду №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року .

Згідно з п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 , після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, тобто фактично прийняв спадщину, але не переоформив її та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом, суд з урахуванням вищенаведеного, дійшов до наступного висновку.

Як вже було встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 єдиним спадкоємцем був її син ОСОБА_2 (дядько позивача ОСОБА_1 ), який на момент смерті проживав разом з матір`ю.

ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , але за життя не отримав правовстановлюючі документи на спадкове майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 ,що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_8 від 17 листопада 2017 року.

Після його смерті відкрилась спадщина на грошові кошти та житловий будинок АДРЕСА_1 .

На день смерті ОСОБА_2 проживав один за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї № 1965 від 20 квітня 2018 року.

Згідно спадкової справи, заведеної Новомосковською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлогоІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася племінниця спадкодавця - позивач ОСОБА_1 , інших спадкоємців судом не встановлено.

Постановою державного нотаріуса Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 15 вересня 2018 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки нею не надані правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.Крім того відсутні відомості щодо реєстрації прав власності на спадковий будинок за спадкодавцем відсутні.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року визначено, що спадщина вважалася прийнятою за умови, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України,цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

За нормами ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Таким чином, з аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»). До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України вона обрала правильний спосіб захисту свого порушеного права.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у передбачений законом спосіб набули право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями інвентаризаційної справи, проте за життя не встигли оформити та зареєструвати своє право власності, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті дядька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла через відсутність правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим за нею належить визнати право власності на спадковий житловий будинок, в порядку спадкування за законом після смерті дядька.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

В той же час, враховуючи відсутність вини відповідача, суд приходить до висновку, що судові витрати повинні бути покладені на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним дядьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку - А, загальною площею 23,74 кв.м., житловою площею 21,62 кв.м.;саману об.цеглою; сараю літ.Б; вбиральні - літ.Г; колодязя № 1; огорожі № 2, а також на грошові кошти в порядку спадкування за законом після смерті дядька - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прийняв спадщину після матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не оформив правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: Новомосковська міська рада Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34359199, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 14;

-третя особа: Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 02891109, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Новомосковськ, вул. Паланочна, буд. 5.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складено 15 квітня 2020 року.

Суддя Д.І. Городецький