Рішення № 90391072, 15.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 липня 2020 року справа №640/21487/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)про1) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24 жовтня 2019 року №259028/03 про відмову у зарахуванні позивачу періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус-М» до загального стажу; 2) зобов`язання відповідача зарахувати позивачу період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус-М» до загального стажу, призначити та провести виплату пенсії по інвалідності з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 30 травня 2019 року В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем неправомірно відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, оскільки до загального страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус-М», що суперечить нормам Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993 року №58 (далі по тексту - Інструкція №58).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/21487/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що особи, яким встановлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років; загальний страховий стаж позивача складає 7 років 8 місяців 1 день, тому підстав для призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не має.

Відповідачем також вказано, що періоди роботи позивача з 08 грудня 1987 року по 13 лютого 1988 року та з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1988 року не зараховані до загального страхового стажу позивача, оскільки в трудовій книжці позивача за вказані періоди вбачаються виправлення не завірені належним чином, а також на відбитку печатки підприємства відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код підприємства, що є порушенням пункту 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 21 січня 1996 року №118.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; записи про зарахування позивача на посаду директора МП «Аргус-М» 27 травня 1992 року та про звільнення за власним бажанням 01 квітня 1998 року є дійсними; та обставина, що роботодавець своєчасно не замінив печатку, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими, виправлення у трудовій книжці не спростовують записів у ній, тому не є підставою для відмови в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 28 березня 2019 року серія 12 ААБ №544318 позивачу при первинному огляді встановлена друга група інвалідності з 12 березня 2019 року.

30 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 12 червня 2019 року №127608/03 відповідач повідомив позивача, що для призначення пенсії необхідно підтвердити період роботи з 08 грудня 1987 року по 13 лютого 1988 року, так як в трудовій книжці при звільненні є виправлення не засвідчене належним чином, а також період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року, оскільки в трудовій книжці відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код підприємства на печаті при звільненні, а також виправлення не засвідчене належним чином.

25 червня 2019 року представником позивача Пшенишною К.Ю. відповідачу направлено заяву з проханням зарахувати період з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року до стажу роботи позивача, призначити та провести виплату пенсії, починаючи з дати звернення, а саме з 30 травня 2019 року.

Листом від 24 жовтня 2019 року №259028/03 відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії, оскільки відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, яким встановлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років, загальний страховий стаж позивача складає 7 років 8 місяців 1 день, тому підстав для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону немає.

Крім того, відповідачем зазначено, що для призначення пенсії по інвалідності необхідно підтвердити період роботи з 08 грудня 1987 року по 13 лютого 1988 року, так як в трудовій книжці при звільненні є виправлення не засвідчене належним чином, а також період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року, оскільки в трудовій книжці відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код підприємства на печаті при звільненні, а також виправлення не засвідчене належним чином, що не відповідає Інструкції №58.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, яким встановлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача, на підтвердження трудового стажу за період з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року, надіслано запити до державних органів.

Листами Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 червня 2019 року №109- 109/Л- 1346 та Державного архіву м. Києва від 20 червня 2019 року №068-068/ОП/Х-149/2-956 позивача повідомлено про неможливість надати довідку про підтвердження трудового стажу за час роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року у Малому підприємстві «Аргус-М», оскільки документи з особового складу вказаного підприємства на зберігання не передавалися.

Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено судом, у трудовій книжці на ім`я позивача містяться записи №9 про прийняття на роботу 08 грудня 1987 року та № 10 про звільнення 13 лютого 1988 року, поряд із записом про звільнення №10 у графах «№ запису» та «дата» є риска та напис «СПР», а також запис №15 про прийняття на роботу 27 травня 1992 року на посаду директора МП «Аргус-М» та запис №16 про звільнення 01 квітня 1998 року, поряд із записом про звільнення №16 у графі «дата» є риска та напис «СПР». Запис №16 про звільнення позивача в трудовій книжці завірений печаткою, на відбитку якої відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код підприємства.

Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 (далі по тексту - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд не приймає до уваги обґрунтування відповідача, щодо неврахування спірних періодів роботи позивача у страховий стаж на підставі того, що в трудовій книжці позивача є виправлення та запис про звільнення позивача 01 квітня 1998 року засвідчено печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код підприємства, оскільки працівник не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечувалася достовірність записів у трудовій книжці про спірні періоди роботи позивача з 08 грудня 1987 року по 13 лютого 1988 року та з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності вказаних записів та трудової книжки в цілому, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Частиною першою пункту 4.3 розділу 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Правлінням Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок №22- 1) встановлено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

У частині шостій пункту 4.3 розділу 4 Порядку №22-1 зазначено, що рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Суд звертає увагу на те що, відповідно вказаної вище норми, наявний в матеріалах справи лист від 24 жовтня 2019 року №259028/03 не є рішенням відповідача про відмову у зарахуванні позивачу періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус - М» до загального стажу, а тому позовні вимоги у відповідній частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачу періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус - М» до загального стажу та, як наслідок, зобов`язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року, призначити пенсію та провести виплату пенсії по інвалідності з дня звернення позивачем за призначенням пенсії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасувати рішення відповідача від 24 жовтня 2019 року №259028/03 про відмову у зарахуванні позивачу періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус - М» до загального стажу та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій відповідача стосовно відмови у зарахуванні позивачу періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус - М» до загального стажу та, як наслідок, зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року, призначити пенсію та провести виплату пенсії по інвалідності з дня звернення позивачем за призначенням пенсії.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 27 травня 1992 року по 01квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус - М» до загального стажу.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 27 травня 1992 року по 01 квітня 1998 року в Малому підприємстві «Аргус-М» до загального стажу, призначити та провести виплату пенсії по інвалідності з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 30 травня 2019 року.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).

Суддя В.А. Кузьменко