Рішення № 90391034, 15.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 липня 2020 року справа №640/18868/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області)про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що утворилася за періоди з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року; 2) зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії, що утворилася за періоди з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року; 3) звернення до негайного виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць; 4) зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії, що утворилася за періоди з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року, протиправною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/18868/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання; задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач перебуває на обліку в управлінні як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, розпорядженням від 01 серпня 2017 року на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради (далі по тексту - Комісія) від 27 липня 2017 року №31 проведено призупинення виплати пенсії до з`ясування; позивачем заява про поновлення виплати пенсії не подавалася; рішенням Комісії від 12 квітня 2019 року №9 відновлено призначену пенсію з моменту призупинення; відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 (далі по тексту - Порядок №365) суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком з 23 лютого 1995 року.

Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки від 03 квітня 2019 року №3251-5000100261 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання позивача зазначено адресу: АДРЕСА_2 .

08 серпня 2019 року позивач звернулася із заявою до відповідача (вхідний №383 від 08 серпня 2019 року) з проханням видати довідку щодо заборгованості з виплати пенсії.

02 вересня 2019 року листом відповідача №383/М повідомлено позивача про те, що вона перебувала на обліку відповідача з 01 березня 2016 року; 28 липня 2017 року відповідач отримав рішення Комісії щодо призупинення соціальних виплат згідно даних Державної прикордонної служби України; 01 серпня 2017 року розпорядженням відповідача проведено призупинення виплати пенсії до з`ясування; позивачем заява про поновлення виплати пенсії не подавалася; 02 квітня 2018 року до відповідача надійшов запит на пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, на підставі якого пенсійну справу було відправлено.

Також у листі вказано, що 03 квітня 2019 року позивач подала заяву до Ірпінського відділу обслуговування громадян на запит пенсійної справи в зв`язку з переїздом до м. Ірпеня; 03 квітня 2019 року відповідачем відправлено запит на отримання паперової та електронної пенсійної справи до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова №135; макет пенсійної справи позивача надійшов до управління 26 квітня 2019 року.

В листі зазначено, що згідно Атестату від 12 квітня 2019 року №354 та супровідного листа управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 17 квітня 2019 року №9426/30а01 пенсія позивачу виплачена по 31 липня 2018 року, за період з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року нарахована, але не виплачена пенсія у розмірі 15 540,14 грн. Розпорядженням відповідача від 03 травня 2019 року позивача взято на облік як особу, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Рішенням Комісії від 12 квітня 2019 року №9 відновлено призначену пенсію; поновлення виплати пенсії проведено на виплатні відомості червня 2019 року в сумі 2 071,14 грн. та проведено нарахування пенсії за період з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року в загальній сумі 34 659,34 грн., а також зазначено, що нарахована сума пенсії за вказаний період обліковується в управлінні та буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

05 вересня 2019 року позивач звернулася до відповідача з заявою з проханням невідкладно виплатити належні їй суми пенсії за період з серпня 2017 року по липень 2019 року; письмово надати інформацію на яких підставах та відповідно до яких нормативно-правових актів відповідачем не виплачена пенсія за вказаний період, чи приймалися відповідачем рішення про відмову у виплаті пенсії позивачу за вказаний період; довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії за період з серпня 2017 року по момент надходження цього звернення; належним чином засвідчену копію рішення про відмову у виплаті позивачу пенсії за період з серпня 2017 року по липень 2019 року та у разі відсутності запитуваних документів письмово зазначити про це у відповіді на звернення.

24 вересня 2019 року відповідач листом №477/М повторно повідомив позивача, що сума пенсії, не виплачена за період з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року, обліковується в управлінні та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України та надав довідку від 24 вересня 2019 року №231 про розмір нарахування та фактичне отримання пенсії позивачем.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина друга статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Порядок №365 визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до пункту 4 Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Пунктом 5 Порядку №365 передбачено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Згідно з абзацом 2 пунктом 10 Порядку №365 питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., №2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., №5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.

Пунктом 11 Порядку №365 передбачено, що Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Пунктом 12 Порядку №365 встановлено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Отже, законодавством гарантовано право внутрішньо переміщеної особи на отримання пенсії за місцем її фактичного проживання.

Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Зміни до пункту 15 Порядку №365 внесені на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365».

При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Також, відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Частина перша статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Як встановлено судом, 28 липня 2017 року відповідач отримав рішення Комісії щодо призупинення соціальних виплат згідно даних Державної прикордонної служби від 27 липня 2017 року №31 та своїм розпорядженням від 01 серпня 2017 року призупинив виплату пенсії позивачу до з`ясування.

В матеріалах справи відсутні дані щодо підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу.

Суд вважає, що при припиненні відповідачем виплати пенсії позивачу, відсутні, встановлені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підстави для такого припинення, тобто відповідачем вчинені дії не у спосіб, визначений законом.

Рішенням Комісії від 12 квітня 2019 року №9 позивачу постановлено відновити, призначити пенсію позивачу з моменту призупинення; поновлення виплати відповідачем проведено з червня 2019 року та здійснено нарахування пенсії за період з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року та 31 травня 2019 року.

Відповідачем не заперечується право позивача на отримання пенсії, проте відповідач обґрунтовуючи невиплату пенсії посилається на пункт 15 Порядку №365, а саме, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

В частині твердження відповідача стосовно невиплати пенсії позивачеві у зв`язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд зазначає, що підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Отже, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямовані на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) в параграфі 52 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

В параграфі 50 Рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.

Право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене, припинення виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року та 31 травня 2019 року здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року в справі №235/4162/17, від 20 березня 2018 року в справі №234/2389/17, а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18.

Частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин, відсутність відповідних механізмів проведення соціальних виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по виплаті пенсії за період з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року та 31 травня 2019 та, як наслідок, здійснити виплату заборгованості по пенсійним виплатам за період з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року.

Стосовно вимоги позивача щодо звернення рішення суду до негайного виконання в межах суми місячного платежу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачене негайне виконання рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в межах виплати пенсії за один місяць.

Щодо вимоги позивача стосовно зобов`язання відповідача подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У зв`язку з тим, що дане рішення вимагає від ГУ ПФУ у Київській області вчинення певних дій, суд вважає за можливе зобов`язати суб`єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за періоди з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за періоди з 01 серпня 2017 року по 30 квітня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року.

4. Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний термін з дати набрання цим рішенням законної сили.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40; ідентифікаційний код 22933548).

Суддя В.А. Кузьменко