Рішення № 90390858, 14.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року м. Київ № 640/3367/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги

від 10 травня 2019 року № Ф-332700-17

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу від 10 травня 2019 року № Ф-33270-17.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що фізичною особою-підприємцем не здійснювалася підприємницька діяльність з 2016 року, останній звіт поданий ним за 2016 рік. В телефонній розмові із інспектором податкової служби у 2017 році, позивач повідомив останнього, що фактично припинив підприємницьку діяльність, у відповідь отримав інформацію про його зняття з обліку. Відтак, на переконання позивача, його було знято з обліку у 2017 році, підприємницьку діяльність не здійснював, прибутку не отримував, а тому вважає відсутній обов`язок по сплати єдиного внеску, а податкову вимогу - неправомірною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник контролюючого органу зазначив, що оскаржувана вимога є правомірною, адже у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розміром мінімального страхового внеску. Тобто, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. До того, підприємницька діяльність позивача не була припинена до впродовж 2017-2019 років.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 31 жовтня 2014 року.

Як свідчать матеріали справи, 06 листопада 2019 року позивачем подано заяву про припинення підприємницької діяльності, відповідно 07 листопада 2019 року проведено державну реєстрацію припинення.

Податковою вимогою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 10 травня 2019 року № Ф-33270-17 визначено суму до сплати з єдиного соціального внеску у розмірі 13543,87 грн.

У відзиві зазначено, що за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у міста Києві ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у місті Києві (ДПІ у Дніпровському районі) як ФОП з 003 листопада 2014 року по 07 листопада 2019 року (дата проведення державної реєстрації припинення), у період з 01 листопада 2014 року по 30 вересня 2017 року знаходився на спрощеній системі оподаткування, у період з 01 жовтня 2017 року по 07 листопада 2019 року на загальній системі оподаткування.

За даними податкового органу, в інтегрованій картці платника обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраної системи оподаткування в розрізі мінімального страхового внеску:

-IV квартал 2014 року, термін сплати: 20 січня 2015 року (845,30 грн);

-I-IV квартали 2015 року, по термінам сплати: 20 квітня 2015 року (1267,95 грн), 20 липня 2015 року (1267,95 грн), 19 жовтня 2015 року (1323,47 грн), 19 січня 2016 року (1434,51 грн);

-I-IV квартали 2016 року, по термінам сплати: 19 квітня 2016 року (909,48 грн), 19 липня 2016 року (941,16 грн), 19 жовтня 2016 року (957,00 грн), 19 січня 2017 року (990,00 грн);

-I-IV квартали 2017 року, по термінам сплати: 19 квітня 2017 року (2112,00 грн), 19 липня 2017 року (2112,00 грн), 19 жовтня 2017 року (2112,00 грн), 09 лютого 2018 року (2112,00 грн);

-I-IV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19 квітня 2018 року (2457,18 грн), 19 липня 2018 року (2457,18 грн), 19 жовтня 2018 року (2457,18 грн), 21 січня 2019 року (2457,18 грн);

I-III квартали 2019 року, по термінам сплати: 19 квітня 2019 року (2754,18 грн), 19 липня 2019 року (2754,18 грн), 19 жовтня 2019 року (2754,18 грн).

Також, відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 не подавалась звітність з єдиного внеску за 2017-2019 роки.

За результатом адміністративного оскарження, скарга позивача від 26 грудня 2019 року залишена без задоволення, вимога про сплату боргу від 10 травня 2019 року № Ф-33270-17 - без змін (копія рішення Державної податкової служби України від 27 січня 2020 року № 3362/6/99-00-08-01-01-06 міститься в матеріалах справи).

Незгода позивача із вказаною вимогою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

Відповідно до пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. (пункт 1 частини перший статті 4 Закону № 2464-VI)

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини 5 статті 7 цього ж Закону єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). (частини друга, третя, восьма, дванадцята статті 9 Закону № 2464-VI)

Пунктом 4 статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункт 1 розділу VІ Порядку № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (Абзаци 3-4 пункту 2 розділу VІ Порядку № 449).

Відповідно до пункту 3 розділу VІ вказаного Порядку фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу VІ Порядку № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

При цьому положеннями законодавства не передбачено обов`язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.

Відтак, посилання позивача на не надсилання йому разом з оскаржуваною вимогою акту перевірки, та не проведення перевірок впродовж 2016-2019 років відхиляється, з огляду на те, що оскаржувана вимога сформована у зв`язку з наявністю у позивача станом на 10 травня 2019 року несплаченої суми ЄСВ, а не акту перевірки.

Відповідно до положень ст. 7 Закону № 2464-VI про ЄСВ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. N 77-VIII, від 24.12.2015 р. N 909-VIII).

У той же час, відносно періоду 2016 - 1 кв. 2017 років та платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону № 2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, - ЄСВ нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац перший пункт 3 частини першої статті 7 у редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VIII і надалі).

Що стосується періоду з 2 кв. 2017 року та платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону № 2464-VI, - ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII).

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII).

Що стосується періоду з 01.01.2018 року платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 в редакції Закону від 03.10.2017 р. N 2148-VIII).

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).

Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 року (справа № 803/150/17) сформулював правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, ФОП та роботодавець, у якого працює така фізична особа як найманий працівник, є окремими платниками ЄСВ та мають окремі (власні) бази нарахування ЄСВ, які не є тотожними та не «покривають», не об`єднують одна іншу, та мають однаковий, незалежний один від іншого обов`язок сплачувати ЄСВ незалежно від результатів своєї господарської діяльності та, відповідно, фінансового стану, що є наслідком такої діяльності.

При цьому, у будь-якому випадку кожен з них має сплатити ЄСВ не нижче мінімального рівня.

У даному випадку відсутні правові підстави, визначені Законом про ЄСВ, вважати, що сплата ЄСВ роботодавцем «покриває» ("заміщую") суми ЄСВ нараховані позивачу як окремому платнику податків, зареєстрованому підприємцем для цілей ведення власного бізнесу, що не може ототожнюватись з працею найманим працівником у вищезгаданого роботодавця.

Неотримання ФОП прибутку від власного бізнесу не є підставою для перекладання обов`язку сплачувати ЄСВ на роботодавця, робота в якого є окремим видом реалізації громадянином своїх здібностей, досвіду та можливостей.

Закон чітко встановлює обов`язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку.

Суд зауважує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таким чином, доводи позивача про неотримання прибутку, як на підставу звільнення від обов`язку сплати ЄСВ та скасування податкової вимоги, судом відхиляються.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19).

У вимозі від 10 травня 2019 року № Ф-33270-17, зазначено, що загальна сума заборгованості, сформована станом на 30 квітня 2019, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для висновку щодо протиправності прийняття 10 травня 2019 року оскаржуваної Вимоги.

Посилання позивача на порушення податковим органом порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ вказаного Порядку № 449 фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Разом з тим, положеннями законодавства не передбачено обов`язкової умови для формування вимоги щомісячно або щоквартально, законодавцем прямо передбачено у частині 16 статті 25 Закону № 2464-VI, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Тобто, незалежно від часу прийняття вимоги, недоїмка є чинною до часу, зокрема, її сплати.

Скасування вимоги не скасовує недоїмки як такої та обов`язку сплати недоїмки.

Навіть у випадку прийняття вимоги поза межами зазначених вище строків, недоїмка не втрачає свого статусу боргу та своєї юридичної сили.

Відтак, враховуючи дотримання відповідачем встановлених правил та процедур під час прийняття оскаржуваної вимоги, беручи до уваги відсутність у позивача визначених законом пільг, які б звільняли його від обов`язку сплачувати ЄСВ як ФОП, у т.ч. у мінімальному розмірі, виходячи з вищенаведених висновків суду по суті доводів позивача, а також беручи до уваги те, що позивачем в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України не доведено помилковості математичних розрахунків сум ЄСВ, визначених у вимозі, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога є законною та обґрунтованою, вірною по суті, а відтак підстав для її скасування, як і власне суми боргу, не має та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова