Рішення № 90390817, 14.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року м. Київ № 640/23783/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

у місті Києві та Київській області;

2) Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення від 15 листопада 2019 року

№ 198-19, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 15 листопада 2019 року № 198-19;

- зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеним Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2019 року залучено Державну міграційну службу України у статусі відповідача - 2.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржуване рішення, прийняте в межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивачем не доведено обґрунтованих підстав реальної загрози щодо застосування проти позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, які відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" є підставами для отримання додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року зобов`язано Державну міграційну службу України надати суду протягом 10-ти днів з дня отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії матеріалів щодо розгляду скарги громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 від 13 серпня 2019 року на наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 12 серпня 2019 року № 486.

05 червня 2020 року відповідачем надані документи на вимогу ухвали суду від 13 травня 2020 року.

15 червня 2020 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій заначив про протиправність оскаржуваного рішення та про його не обґрунтованість.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Куби , національність - кубинець, прибув на територію України у вересні 2001 року.

Рішенням Державної міграційної служби України від 10 серпня 2012 року № 386-12 відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною звернення позивача за захистом в Україні у вказаній анкеті зазначено, що позивач був змушений залишити свою країну походження - Кубу за політичними причинами, оскільки позивач був дисидентом та незгодним з режимом Фіделя Кастро , його переслідували на Кубі , а також відкрили кримінальну справу проти нього. Також зазначено, що 2017-2018 роках його дочка повідомила йому, що кубинські органи безпеки приходили до неї додому з обшуком за запитували про нього, а саме про участь позивача у революції. Також зазначено, що ситуація з правами людини у його країні не покращилась, залишається нестабільною тому існує загроза його життю і здоров`ю.

У вказаній заяві позивач просив органи ДМС переглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомленням №б/н позивачу повідомлено про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 12 серпня 2019 року № 486.

Наказ відповідача - 1 від 12 серпня 2019 року № 486 прийнятий на підставі частини шостої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

13 серпня 2019 року позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України на відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 15 листопада 2019 року № 198-19 відхилено скаргу громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 від 13 серпня 2019 року на наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 12 серпня 2019 року № 486.

Про вказане рішення позивача проінформовано повідомленням від 26 листопада 2019 року № 337.

Позивач, вважаючи спірне рішення протиправним та таким, що порушує права та інтереси, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої та 7 статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи мають право брати участь у розгляді їх скарги.

Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи має право на правову допомогу. За бажанням особи участь у розгляді скарги бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги особі здійснюється особою, її законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою особи, скарга якої розглядається. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може призначити адвоката у встановленому законом порядку через адвокатське об`єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, де почали діяльність органи (установи), уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, - через зазначені органи (установи) відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пунктів 8.1 - 8.3 Розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07 вересня 2011 року № 649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884 (далі - Правила № 649)

ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС:

а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС:

а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення територіального органу ДМС (додаток 35);

б) витребовує особову справу заявника від територіального органу ДМС, що ухвалив оскаржене рішення;

в) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону;

г) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

За результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:

а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) про залишення скарги без розгляду.

Пунктом 8.5 Правил № 649 передбачено, що рішення, передбачені пунктом 8.3 цього розділу, оформлюються рішенням ДМС, реєструються в журналі реєстрації рішень про розгляд скарг та надсилаються разом з особовою справою заявника у встановленому порядку до відповідного територіального органу ДМС.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 2019 року позивача повідомлено про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про відмову у прийняті документів прийнято на підставі наказу № 486 від 12 серпня 2019 року.

Позивач, використовуючи своє право на досудове оскарження прийнятого рішення, звернувся із скаргою до ДМС, яка зареєстрована за вх. № Е-9048-19 від 15 серпня 2019 року.

За результатами розгляду скарги позивача на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 15 листопада 2019 року затверджено висновок, яким відхилено скаргу позивача.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №3671-VI, пп. «б» пункту 8.3. розділу VIII Правил № 649 ДМС прийнято рішення № 198-19 від 15 листопада 2019 року про відхилення скарги позивача від 13 серпня 2019 року на наказ ЦМУ ДМС від 12 серпня 2019 року № 486.

Вказане рішення прийняте на підставі висновку департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 15 листопада 2019 року, в якому зазначено про те, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 12 серпня 2019 року до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області. Основною причиною звернення за захистом ОСОБА_1 зазначив нововиявлені обставини, а саме те, що кубинські органи безпеки приходили до його доньки додому з обшуком та розпитували про нього. Заявник звертається до територіального органу ДМС із відповідною заявою вдруге. Вперше шукач захисту звернувся із заявою 04 квітня 2012 року до ГУ ДМС в місті Києві. На основі дослідження та аналізу його попередньої заяви ДМС прийнято рішення від 10 серпня 2012 року № 386-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заявник не скористався правом оскарження і з 2012 року перебував в Україні нелегально. Що стосується нововиявлених обставин, які він зазначив в заяві від 12 серпня 2019 року, а саме, що в 2017-2018 роках у будинку його доньки проводився обшук, та кубинські органи безпеки запитували зазначено, що якщо б заявник дійсно побоювався зазнати переслідувань, про які він вказав у заяві, він би одразу після отримання такої інформації звернувся із заявою чи скористався правом оскарження в судових органах, водночас заявник навіть не міг чітко визначити, коли він дізнався про інформацію щодо обшуків у його доньки та їх дату. Вищезазначені факти свідчать про те, що несвоєчасне звернення позивача за захистом в Україні свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідувань на батьківщині. Водночас територіальним органом ДМС було розглянуто заяву від 04 квітня 2012 року та встановлено, що заявник надав суперечливі відомості стосовно своєї політичної діяльності на Кубі, а також те, що він не надав жодних документів, які б дійсно підтверджували факт його переслідування з боку правоохоронних органів Республіки Куба.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні докази у справі, суд приходить до висновку, що відповідач при розгляді скарги позивача на рішення територіального органу Державної міграційної служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За приписами статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під скаргою розуміється звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Водночас, в даному випадку, позивачем подано скаргу на рішення територіального органу Державної міграційної служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту як органу вищого рівня.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

З огляду на викладене вище, дії або рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії або рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 15 листопада 2019 року № 198-19 вбачається, що Державною міграційною службою України відхилено скаргу позивача на рішення ЦМУ ДМС від 12 серпня 2019 року № 486 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку.

Суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту порушених, на думку позивача, його прав та інтересів буде оскарження наказу ЦМУ ДМС від 12 серпня 2019 року № 486 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, суд приходить до висновку що рішення про відхилення скарги позивача безпосередньо не порушує прав та інтересів позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова