Рішення № 90390580, 08.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 року м. Київ № 640/1480/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., при секретарі судового засідання Ващенку В.А.,

за участі учасників справи:

від позивача - Гончар В.М.

від відповідача - не з`явився

від третьої особи-1 - не з`явився

від третьої особи-2 - Васильєв А.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Національного банку України

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої

служби Міністерства юстиції України

треті особи 1) Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз"

2) NIBULON S.A.

про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність посадових осіб Відділу виконання судових рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо ухилення від виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18;

- зобов`язати посадових осіб Відділу виконання судових рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити дії визначені Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем до Відділу було направлено лист від 20 липня 2018 року про добровільне виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18, в якому Національний банк України просив звільнити нерухоме майно з-під арештів, накладених постановами відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № від 09 березня 2017 року № 49881496 та від 22 січня 2018 року № 55583162 та перерахувати стягнутий судовий збір у сумі 1762,00 грн. Проте вказаний лист був проігнорований відповідачем, у зв`язку з чим позивачем до відповідача було направлено вимогу про негайне виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18, а рішення суду на момент звернення позивача до суду не виконано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та призначено судове засідання. Зобов`язано відповідача подати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові докази наявні у відповідача; належним чином засвідченні копії матеріалів зведеного виконавчого провадження ВП №55597446.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2019 року залучено до участі у справі NIBULON S.A. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Відповідачем подано до суду належним чином засвідченні копії матеріалів зведеного виконавчого провадження та клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

07 березня 2019 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не надано наказу, виданого судом, який розглядав справу № 905/386/18 як суд першої інстанції. У зв`язку з відсутністю доказів звернення рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18 до виконання, видачі на підставі вказаного рішення виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження з виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18 відсутні підстави вважати, що Національний банк України набув статусу стягувача, а Відділ - боржник, в розумінні частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Представником третьої особи - 2 до суду надано письмові пояснення з приводу предмету позову, в яких зазначено, що даний спір не підсудний адміністративному суду, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року зупинено провадження в адміністративній справі № 640/1480/19 до перегляду Східним апеляційним господарським судом рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18. Зобов`язано сторін невідкладно повідомити суд про результати перегляду Східним апеляційним господарським судом рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року поновлено провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року зупинено провадження в адміністративній справі №640/1480/19 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18. Зобов`язано сторін невідкладно повідомити суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року поновлено провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.

Щодо клопотань про закриття провадження у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у виконавчих провадженнях:

№ 49881496 стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дікманн Сідс України», боржник - Публічне акціонерне товариство «Компанія Райз»;

№ 55583162 стягувач - NIBULON S.A., боржник - Публічне акціонерне товариство «Компанія Райз».

Отже, Національний банк України у вказаних виконавчих провадження не є стороною, тому вказаний спір підсудній адміністративному суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року № 823/359/18.

Такими чином, клопотання про закриття провадження у справі не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 08 липня 2020 року, судом відповідно до положень статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 49881496 за заявою ПАТ «ТОВ «Дікманн Сідс Україна» (стягувач) до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (боржник) щодо виконання наказу № 910/5305/15-г виданого 13 травня 2015 року Господарським судом міста Києва.

В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанови від 09 березня 2017 року та 27 червня 2017 року про арешт майна ПАТ «Компанія «Райз».

Також, в провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 55583162 за заявою NIBULON S.A. (стягувач) до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (боржник) щодо виконання виконавчого листа № 759/16206/14-ц виданого 28 грудня 2017 року Святошинським районним судом міста Києва.

В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову від 22 січня 2018 року про арешт майна ПАТ «Компанія «Райз».

Також, 22 січня 2018 року державним виконавцем винесено постанову № 55583162 про об`єднання виконавчих проваджень № 49881496 та № 55583162 у зведене виконавче провадження № 55597446.

У березні 2018 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень м. Київ про звільнення з-під арешту нерухомого майна ПАТ «Компанія «Райз» (справа № 905/386/18).

Рішенням Господарського суду Донецької області у справі № 905/386/18 від 14 червня 2018 року, залишеним постановою Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року без змін, адміністративний позов Національний банк України задоволено.

20 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача із листом № 12-0007/39658 про добровільне виконання рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18.

27 листопада 2018 року Національний банк України надіслав до відповідача вимогу про негайне виконання рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18.

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18 протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України у редакції на час виникнення даних правовідносин) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, під протиправною бездіяльністю суб`єкта треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі Закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально необхідними для реалізації але фактично не були здійсненні.

Вчинення дій, прийняття рішення своєчасно, тобто протягом розумного строку, означає, що такі дії, прийняття рішення вчиненні (прийняті) без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, бездіяльністю є певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов`язків і згідно з законодавством України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі по тексту - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 1404, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, обов`язковості виконання рішень.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404 встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно статті 129-1 Конституції України (суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Разом з тим розділом VI Господарського процесуального кодексу України встановлений порядок судового контролю за виконанням судового рішення.

Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та всебічно з`ясувавши всі обставини, суд дійшов висновку про те, що предмет спору фактично спрямований на виконання іншого судового рішення (рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18).

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту - зобов`язати посадових осіб Відділу виконання судових рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити дії визначені Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18, - є одним із способів виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 червня 2018 року у справі № 905/386/18.

Відтак, вимоги про визнання протиправними дії, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які вчинені або не вчинені на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 Касаційні скарги Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень та компанії NIBULON S.A. задоволено. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18 скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи встановлені обставини під час розгляду справи, а саме скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18, яким було задоволено позов позивача, та прийняття нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог Національного банку України відмовлено, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає адміністративний позов Національного банку України таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Національного банку України - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 287, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова

Повний текст рішення складено 13.07.2020.