Рішення № 90390535, 15.07.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2020 року Чернігів Справа № 620/1592/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі також - ГУ ДСНС, відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.03.2020 по 16.04.2020 в сумі 21846,78 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що на день його звільнення, відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Спірна виплата проведена відповідачем лише 16.04.2020, тобто з затримкою розрахунку при звільненні. Крім того, зазначив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

12.05.2020 ухвалою суду розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та поновлено строк звернення до суду.

Представник відповідача надав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні вимог позивача, з огляду на те, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту компенсація за затримку у виплаті вихідної допомоги не передбачена, а положення Кодексу законів про працю України в даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки позивач проходив службу в органах і підрозділах цивільного захисту.

02.07.2020 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду витребувано у відповідача довідку про розмір середнього заробітку позивача. 13.07.2020 від відповідача надійшла заява, в якій зазначено про відсутність підстав для надання витребуваної судом довідки відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», оскільки позивач проходив службу в органах цивільного захисту, тому положення КЗпП України у даному випадку застосуванню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходив службу у ГУ ДСНС у Київській області та був звільнений на підставі пунктів 12.56.173 підпункту 3 (за станом здоров`я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особа рядового і начальницького складу та знятий з усіх видів забезпечення 16.03.2020, що підтверджується витягом з наказу № 79 о/с від 16.03.2020 (а.с.11).

Після звільнення позивача остаточний розрахунок відповідних сум проведений відповідачем 17.04.2020, що підтверджується витягом по надходженню на картковий рахунок АТ КБ «ПриваБанк» (а.с.14).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу всіх сум, які належали йому при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

До спірних правовідносин застосовуються норми законодавства загальної дії, у даному випадку КЗпП України, оскільки правовідносини в частині несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні зі служби не врегульовано нормами спеціального законодавства. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18.

Тому доводи відповідача, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення Кодексу законів про працю України, суд відхиляє.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вже встановив суд, позивач звільнений та виключений з усіх видів забезпечення 16.03.2020, а відповідна одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 249340,24 грн. виплачена позивачу 17.04.2020.

Отже, виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена у квітні 2020 року. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як вже зазначав суд, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 та інших і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Посилання відповідача на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є необґрунтованим, оскільки позивачем не заявлено вимог щодо стягнення одноразової допомоги при звільненні, а спірні правовідносини виникли з приводу відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, обчислення середньої заробітної плати має бути проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» на підставі довідки про середньоденну заробітну плату позивача, яка видається роботодавцем.

Однак на виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 відповідачем не надано довідку про розмір середнього заробітку денну заробітну плату позивача, що позбавляє суд зробити відповідний розрахунок.

Водночас відповідно до часини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд вважає необхідним зобов`язати ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2020 по 16.04.2020.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Так, згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2020 по 16.04.2020.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять грн)40 коп., сплачений відповідно до квитанції № 0.0.1697392665.1 від 06.05.2020.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, вул.Межигірська, 8, м.Київ, 04071, код ЄДРПОУ 38537963.

Повний текст рішення виготовлено 15 липня 2020 року.

Суддя І.І. Соломко