Рішення № 90390140, 15.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2020 р. № 520/3135/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про скасування податкового повідомлення- рішення,-

В С Т А Н О В И В :

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від № 0024797- 5206-2020 від 12.03.2019 р., винесене Головним управлінням державної фіскальної служби у Харківській області, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно якого визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 25320,12 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної податкової служби у Харківській області на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, отже підлягає скасуванню, через те, що об`єкт нерухомості на який виписано податкове повідомлення-рішення є будівлями промисловості та до них застосовується пільга з оподаткування відповідно до абз. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного провадження.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивач є фізичною особою, що має у власності нежитлову нерухомість, у зв`язку з чим є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За таких обставин, вважає, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв у межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, а тому підстав для скасування його рішень немає. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 453,4 кв.м, а саме, мукомельня літ.Е загальною площею 453,4 кв.м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 14299006, технічним паспортом на виробничий будинок (мукомельня), виготовленим 10.11.2004 та експертним висновком АС4 №2005108 від 20.02.2020 року.

У розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 ч.1 ст.4 цього ж закону передбачено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.

Згідно рішення Новодолазької селищної ради від 12 липня 2017 року № 163 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по Новодолазької селищної ради», встановлено ставку податку за об`єкт нерухомого майна – нежитлова будівля, в розмірі 1,5% за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0024797-5206-2020 від 12.03.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 25320,12 грн.

Розрахунок податку на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки за 2018 рік по об`єкту нежитлової нерухомості: 453,4 загальна площа нерухомого майна, х 55,85= 25320,12 грн., де 453,4 площа нежитлової будівлі, 55,85 – ставка податку за 2018 рік (1,5% х 3723,00 грн.).

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивачем 02 серпня 2019 року було оскаржено вказане рішення до Південного управління ГУ ДПС у Харківській області .

Головне управління ДПС у Харківській області на адресу позивача надіслало відповідь № 9057/10/20-40-52-06-17 від 13.08.2019 року, в якому зазначило, що податкове повідомлення-рішення №0024797-5206-2020 від 12.03.2019 з податку на нерухоме майно, що перебуває у власності винесено правомірно та скасуванню не підлягає.

Не погодившись з такими висновками суб`єкта владних повноважень, 12.09.2019 року позивач направив скаргу до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України №1434/З/99-00-08-05-04-14 від 12.11.2019 року скаргу позивача залишено без розгляду.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням контролюючого органу, та вважаючи, що на нього розповсюджуються пільги, встановлені підпунктом «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Згідно з п.265.1 ст.265 та п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України, податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим, конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).

При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування це наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги, шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Водночас, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 (№ К/9901/23672/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Згідно зазначеної постанови судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року (справа №806/2676/17) щодо того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

З приводу посилань позивача на те, що будівля за адресою: смт. Нова Водолага, вул.. Залізнични, 1, загальною площею 453,4 кв.м, а саме, мукомельня літ.Е загальною площею 453,4 кв.м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 14299006, технічним паспортом на виробничий будинок (мукомельня), виготовленим 10.11.2004 та експертним висновком АС4 №2005108 від 20.02.2020 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував вимоги лише функціональною належністю об`єкту нерухомості.

Разом з тим, підчас розгляду справи позивачем не підтверджено належними доказами, що позивач використовує вказаний об`єкт нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва власної продукції.

Проте, на підставі матеріалів справи встановлено, що позивачем, не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що будівля за адресою: смт. Нова Водолага, вул.. Залізнични, 1, загальною площею 453,4 кв.м, а саме, мукомельня, використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. У відповідача такі докази також відсутні.

Таким чином, суд уважає, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до об`єктів нерухомості позивача, зокрема, мукомельня, яка знаходиться за адресою: смт. Нова Водолага, вул. Залізнични, 1, не є можливим.

З врахуванням викладеного, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2019 року №0024797-5206-2020 на суму податкового зобов`язання 25320,12 грн. є правомірним та скасуванню не належить.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують обґрунтованість вимог, з якими звернувся до суду позивач.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

У відповідності до положень ст.139 КАС України, судові витрати, зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Шляхова