Рішення № 90389889, 15.07.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1698/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України до Управління Держпраці у Полтавській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2020 року позивач Веселоподільська дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки відповідача про допущення позивачем працівника до роботи без укладення трудового договору є хибними, а застосовані контролюючим органом до позивача штрафні санкції - протиправними. Ініціатор звернення наполягає на відсутності в Управління Держпраці у Полтавській області компетенції щодо тлумачення цивільно-правових договорів, а відтак, висновки контролюючого органу про наявність у відповідного правочину ознак трудового договору виходять за межі повноважень відповідача. Крім того, позивач наполягає на відсутності в Управління Держпраці у Полтавській області підстав для проведення інспекційного відвідування позивача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

16 квітня 2020 року судом отримано відзив на позов, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити з тих підстав, що досліджені в ході інспекційного відвідування підприємства позивача документи у своїй сукупності свідчать про допуск позивачем працівника до роботи без укладення трудового договору, що є порушенням вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України. Зауважив, що укладення цивільно-правової угоди не звільняє роботодавця від відповідальності за допуск до роботи працівника без належного оформлення трудових відносин, оскільки вказана угода спрямована на приховування фактично існуючих трудових відносин між найманим працівником та підприємством, адже найманий за цивільно-правовою угодою працівник фактично виконував трудові функції за конкретною посадою, а не індивідуально визначену роботу, у зв`язку з чим відповідні відносини є трудовими, а їх сторони прирівняні до працівника та роботодавця /а.с. 106-111/.

В судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

В судових засідання представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на той факт, що під час перевірки Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України був встановлений факт неналежного оформлення трудових відносин з гр. ОСОБА_1 , в результаті чого була винесена постанова про накладення штрафу в розмірі 47230,00 грн.

Сторони в останнє судове засідання, призначене на 15 липня 2020 року, будучи завчасно та належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд 15 липня 2020 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

18 грудня 2019 року до Управління Держпраці у Полтавській області надійшла скарга гр. ОСОБА_1 щодо його працевлаштування у Веселоподільській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України /а.с.114-115/.

За результатами вивчення викладених у скарзі фактів, відповідачем з 09 січня 2020 року по 17 січня 2020 року проведено інспекційне відвідування позивача.

За наслідками інспекційного відвідування уповноваженою особою Управління Держпраці у Полтавській області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ПЛ6087/158/АВ від 17 січня 2020 року, в розділі ІІІ "Опис виявлених порушень" в якому вказано на порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України в частині допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу /а.с. 57-86/.

Зі змісту зазначеного акта встановлено, що упродовж 2012-2018 років між позивачем та гр. ОСОБА_1 укладались договори про надання послуг (з наукового супроводу вирощування репродукційного та фабричного насіння цукрових буряків) /а.с. 45-56/.

Відповідно до змісту зазначених Договорів, Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги з наукового супроводу вирощування репродукційного та фабричного насіння цукрових буряків. Конкретний обсяг робіт умовами Договору не визначено. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється щомісячно на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг з розрахунку 2560 гривень у готівковій або безготівковій формі за місяць.

Актами прийняття виконаних робіт зафіксовано факт належного надання послуг за цивільно-правовими договорами Виконавцем /а.с. 125-130/.

На переконання інспектора, за трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посад відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг. Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який можливо виміряти у конкретній фізичній величині, а не у процесі роботи.

З цих підстав відповідач дійшов висновку, що укладені між позивачем та гр. ОСОБА_1 цивільно-правові договори мають ознаки трудових договорів.

На підставі акта інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ПЛ6087/158/АВ від 17 січня 2020 року відповідачем винесено постанову № ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року про накладення на Веселоподільській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України штрафу у відповідності до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 47230,00 грн. /а.с. 155-156/.

Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці (пункт 1).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (надалі - Положення).

Відповідно до пункту 1 вказаного Положення, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Так, у даному випадку управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Системний аналіз наведених вище норм є підставою для висновку про наявність у відповідача права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі, щодо оформлення трудових відносин.

Водночас, процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (надалі - Порядок).

За змістом пункту 2 названого Порядку, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

У відповідності до підпунктів 1та 2 пункту 5 Порядку підставами для здійснення інспекційних відвідувань є: звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Судом встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування позивача стала скарга гр. ОСОБА_1 щодо його працевлаштування у Веселоподільській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України від 18 грудня 2019 року.

Таким чином інспекційне відвідування здійснене відповідачем на підставі належним чином оформлених документів та за наявності достатніх на те правових підстав.

Щодо суті порушення, відповідач стверджує про встановлення ним факту допуску Веселоподільською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.

Оцінюючи наведені твердження відповідача, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд зауважує, що цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між юридичною особою і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

За приписами частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

До матеріалів справи залучено копії цивільно-правових договорів про надання послуг укладених між позивачем (Замовник) та гр. ОСОБА_1 (Виконавець) у продовж 2012-2018 років, за умовами яких Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги з наукового супроводу вирощування насіння цукрових буряків. З аналізу положень зазначених договорів встановлено, що у правовідносинах із Замовником Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг; Виконавець наділений повноваженнями залучати третіх осіб для якісного і своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за договорами з позивачем /а.с. 37/.

Суд звертає увагу на те, що зауважень до змісту та істотних умов вказаних цивільно-правових договорів сторони як на дату підписання, так і в подальшому не мали.

Судом встановлено, що за результатами наданих послуг між договірними сторонами підписані акти прийому наданих послуг. Фактом підписання зазначених актів сторонами засвідчено, що послуги (роботи) надані Виконавцем Замовникові належним чином, у відповідності до умов цивільно-правового договору, а також вимог, що звичайно ставляться до таких або подібних послуг (робіт); сторони претензій одна до одної не мають.

Суд враховує, що в силу положень частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 204 Цивільного кодексу України проголошує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведена норма презюмує принцип правомірності правочину, який означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Так, укладені між договірними сторонами цивільно-правові угоди недійсними судом не визнавалась, відповідачем в ході судового розгляду не доведено, що відповідний правочин є нікчемним в силу закону.

Відповідач не заперечує, що договірними сторонами виконано всі взяті на себе зобов`язання за договорами.

Суд спростовує посилання представника відповідача на те, що послуги гр. ОСОБА_1 за умовами договору оплачуються з розрахунку конкретно визначеної суми помісячно, як на ознаку трудового договору, оскільки обумовлення порядку та розміру виплати винагороди за виконані роботи (надані послуги) під час укладення цивільно-правового договору не заборонено чинним законодавством.

При цьому суд звертає увагу на той факт, що відповідно до Відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам позивачем нараховане та виплачено кошти гр. ОСОБА_1 за виконану роботу не за всі місяці спірного періоду, що не заперечується і відповідачем, що також підтверджує факт оплати саме за виконану роботу, що є наслідком укладення цивільно-правового договору.

Суд також враховує, що у відповідності до пункту 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Виходячи зі змісту зазначеної норми можливо стверджувати про те, що нею передбачено відповідальність роботодавця за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення з ним трудових відносин шляхом укладення трудового договору чи контракту.

Натомість, у дослідженому судом спорі між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 відсутні трудові відносини, оскільки залучення такої особи до виконання робіт Веселоподільською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України відбувалось на підставі цивільно-правової угоди, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому суд звертає увагу на те, що укладення договору цивільно-правового характеру у спірних відносинах об`єктивно відбувалось за згодою Виконавця, не суперечило його волевиявленню та інтересам, що також підтверджується скаргою гр. ОСОБА_1 , відповідно до якої останній наголошує на оформленні трудових відносин саме за цивільно-правовими договорами за період з 2012 по 2019 роки /т.1 а.с.114-115/.

Доказів протилежного суду не надано.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

З урахуванням наведеного вище, суд констатує, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України сформовано за помилкового розумінні фактичних обставин справи та норм чинного законодавства.

А відтак, спірна постанова не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а позов Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України - задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (вул. Селекціонерів, 9, с. Вереміївка, Семенівський район, Полтавська область, 38251, ЄДРПОУ 00497704) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39777136) про скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу № ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року.

Стягнути на користь Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (вул. Селекціонерів, 9, с. Вереміївка, Семенівський район, Полтавська область, 38251, ЄДРПОУ 00497704) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39777136) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова