Рішення № 90388738, 15.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 рокуСправа № 160/5578/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

25.05.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-279530-55 від 20.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-279530-55 від 20.02.2020 року, оскільки у період з 24.07.1998 р. по 11.03.2020 р. позивач хоча і був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, проте, фактично підприємницьку діяльність не здійснював. Окрім того, у період з 2006 р. по 25.03.2020 р. на постійній основі працював у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» і роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок за свого працівника. Зазначає, що подвійна сплата єдиного внеску суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхованого внеску. Також вказує, що відповідачем порушено строки формувати вимоги про сплату боргу. З урахуванням викладеного, просить скасувати вимогу від 20.02.2020 р. № Ф-279530-55 як протиправну.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/5578/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

10.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач з 24.07.1998 року до 11.03.2020 року перебував на обліку в Кам`янському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник податків за основним місцем обліку, державна реєстрація за №22230060002027834. Вид діяльності за КВЕД 52.62 - роздрібна торгівля з лотків та на ринку. Перебуваючи на обліку на обліку у контролюючому органі позивач про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав, проте, неподання податкової звітності не звільняє платника податків від сплати податкових зобов`язань відповідно до ст. 67 Конституції України. Враховуючи зміни до ст. 7 Закону №2464, починаючи з 01.01.2017 р., що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, фізичні особи підприємці зобов`язані сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В 2017 р. ця сума становила 704 грн./місяць, у 2018 р. - 819,06 грн./місяць, 2019 рік - 918,06 грн./місяць. Враховуючи відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків позивач не є найманим працівником у період 2017-2018 р., а є особою, яка зареєстрована як платник податків, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, та зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу відповідно до Закону України №2464. Враховуючи наведене, в інтегрованій картці платника відображено нарахування з єдиного внеску наступним чином: за 2017 рік, строк сплати 09.02.18 - 8448,00 грн.: за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2457,18 грн.; за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2457,18 грн.; за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2457,18 грн.; за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2457,18 грн. 01.01.2019 року в інтегрованій картці платника виникла недоїмка в розмірі 15819,54 грн. Протягом 2019 року в автоматичному режимі нараховані щоквартальні суми єдиного внеску, а саме: за 1 квартал 2019 року, строк сплати 19.04.2019 року - 2754,18 грн.; за 2 квартал 2019 року, строк сплати 19.07.2019 року - 2754,18 грн.; за 3 квартал 2019 року, строк сплати 19.10.2019 року - 2754.18 грн.; за 4 квартал 2019 року, строк сплати 21.01.2020 року - 2754,18 грн. Станом на 01.02.2020 року в інтегрованій картці платника за позивачем рахується недоїмка в розмірі 29293,44 грн. З урахуванням викладеного, оспорювана податкова вимога є цілком правомірною, винесеною у відповідності до вимог чинного законодавства. У зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 24.07.1998 р. зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця за кодом 2318107392; 11.03.2020 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; стан - припинено.

З трудової книжки НОМЕР_2 видно, що ОСОБА_1 у період з 03.11.2006 р. по 25.03.2020 р. працював у Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат» (записи 24-30), у період з 13.08.2014 р. по 25.03.2020 р. - на посаді начальника автотранспортного цеха.

Згідно з довідкою Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» від 13.05.2020 р. №018-440 по працівнику ОСОБА_1 нараховано та сплачено єдиного внеску за період з 01.01.2017 р. по 25.03.2020 р. у наступних розмірах:

- за 2017 рік - 4003,80грн. - січень, 3967,54грн. - лютий, 3583,43грн. - березень, 3519,01грн. - квітень, 3303,31грн. - травень, 3467,95грн. - червень, 4065,98грн. - липень, 3859,65грн. - серпень, 4006,83грн. - вересень, 4020,97грн. - жовтень, 3907,04грн. - листопад, 4061,53грн. - грудень;

- за 2018 рік - 4369,50грн. - січень, 4068,27грн. - лютий, 9534,11грн. - березень, 4477,44грн. - квітень, 4460,32грн. - травень, 4946,18грн. - червень, 5034,79грн. - липень, 5260,99грн. - серпень, 5223,68грн. - вересень, 4901,60грн. - жовтень, 7227,91грн. - листопад, 4157,05грн. - грудень;

2019 рік - 6385,28грн. - січень, 4901,60грн. - лютий, 4901,60грн. - березень, 7353,94грн. - квітень, 4945,60грн. - травень, 10027,42грн. - червень, 3026,09грн. - липень, 4945,60грн. - серпень, 4945,60грн. - вересень, 4945,60грн. - жовтень, 4945,60грн. - листопад, 8640,91грн. - грудень;

2020 рік - 8052,77грн. - січень, 4126,03грн. - лютий, 10931,55грн. - березень.

Відповідно до даних довідки Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» від 13.05.2020 р. №018-440 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску по ОСОБА_1 станом на 15.04.2020 р. не існує.

20.02.2020 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 року №Ф-279530-55, якою позивачу визначено до сплати 29293,44 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Відповідачем у відзиві зазначено, що сума у вимозі є недоїмкою, розраховується автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску на момент спірних відносин складає 29293,44грн., а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року;

-4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2020 року.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 року №Ф-279530-55, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву вказано, що відповідно до інформаційних баз ГУ ДПС у Дніпропетровській області позивач, перебуваючи на обліку в контролюючого органі, про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача (який протягом 2017-2018 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір), як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Нормами Податкового кодексу України врегульовані відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства; нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1ї статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19) та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому від мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску виникла у позивача через його несплату за 2017-2019 роки, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року; 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року; 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2020 року.

Водночас, у вказаний період позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», що підтверджується даними трудової книжки та довідки Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» від 13.05.2020 року №018-440.

Також згідно з наданою позивачем довідкою Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» від 13.05.2020 року №018-440 протягом 2017-2019 років роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що перевищувала розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановлений Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, тобто у сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Отже, роботодавець - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Відповідачем доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2019 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманого працівника, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Нарахування і сплата ЄСВ позивачем як фізичною особою-підприємцем, який у спірний період (2017-2019 роки), не отримуючи доходу як підприємець, перебував одночасно у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює зазначеного, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-279530-55 від 20.02.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню, тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо іншої частини позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1 статті 19-1 ПК України однією з функцій контролюючих органів є забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації підпункту 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 р. №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №422), який набрав чинності з 10.06.2016 р.

Положенням Порядку №422 визначено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС (пункт 3 розділу І Порядку).

Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи (пункт 4 розділу І Порядку).

Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи (пункт 5 розділу І Порядку).

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників (пункт 1 розділу ІІ Порядку).

У розділі VII Порядку визначений механізм перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена відповідальним юристом в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, щодня автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та зобов`язань платника податків і зборів.

Така позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2018 року у справі №816/2042/16 (№К/9901/3492/17).

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки), контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Згідно з вимогами пунктів 3 і 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити дії щодо внесення змін до інтегрованої картки платника податків позивача шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн., суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без вчинення відповідних дій (бездіяльності) з боку контролюючого органу.

Суд зазначає, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття спірної вимоги про сплату боргу.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судовий збір у сумі 420,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-279530-55 від 20.02.2020 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. відповідно до квитанції № 84-262К від 21.05.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський