Рішення № 90388466, 15.07.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6918/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 в період з 13.10.2014 по 16.11.2018 проходив військову службу в підрозділах Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) та СБУ, за весь період проходження військової служби додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачу не надавалася. При цьому, при звільненні з військової служби відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 р. р.

08.04.2020 позивач звернувся до відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, проте листом від 17.04.2020 № 21/3/1-М-32/5 керівництво СБУ у нарахуванні та виплаті такої компенсації відмовило.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2018 р.р., та, покликаючись на нормативно-правові акти, зазначені у тексті позовної заяви, вказує, що військовослужбовці, які є учасниками бойових дій, мають право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, але з настаннях особливого періоду надання додаткової відпустки призупиняється, однак не позбавляє права особи на отримання грошової компенсації при звільненні з військової служби за умов невикористання такої відпустки.

Позивач просить визнати бездіяльність СБУ протиправною в частині невиплати грошової компенсації при звільненні з військової служби за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки (тривалістю по 14 днів за кожний рік).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 26).

В поданому до суду 19.06.2020 відзиві на позовну заяву (а. с. 31-33) представник відповідача Вознюк В.М. позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що у 2014 - 2018 р.р. на території України тривав особливий період та з врахуванням законодавчо встановленого припинення надання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів учасникам бойових дій, право на її отримання позивачем не було набуто, тому були відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористання відпустки. Крім того, законодавством не передбачено при звільненні виплату грошової компенсації за невикористану відпустку інших, крім щорічної, видів, в т. ч. за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій. СБУ, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/218/18, проводить виплату зазначеної компенсації особам, звільненим з військової служби після 01.01.2020.

23.06.2020 до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (а. с. 39-40), а 01.07.2020 від представника відповідача Вознюка В.М. - заперечення (а. с. 45-46), у яких учасники справи підтвердили власну правову позицію, викладену відповідно у позовній заяві та відзиві.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, з урахуванням строків, визначених статтею 258 КАС України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 10.10.2014 по 16.11.2018 проходив військову службу в підрозділах ДПС України та СБУ, зокрема, в СБУ з 23.03.2017 по 16.11.2018 у званні капітана, що підтверджується довідками військової частини 9938 від 06.12.2014 № 588 (а. с. 12), військової частини 9971 від 10.12.2019 № 12/975 (а. с. 13), управління роботи з особовим складом СБУ від 03.01.2020 № 11/6-16 (а. с. 15), витягом з наказу СБУ від 05.03.2019 № 268-ОС (а. с. 16).

При цьому, позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 23), а додаткова відпустка як учаснику бойових дій за вказаний період проходження військової служби в підрозділах ДПС України та СБУ йому не надавалася, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки при звільненні не виплачувалася, що підтверджується довідкою військової частини 9938 від 20.12.2019 № 12/1730 (а. с. 17), листом Луцького прикордонного загону від 11.12.2019 № 12/13812 (а. с. 18), листом фінансово-економічного управління СБУ від 04.01.2020 № 21/2/2-21 (а. с. 19-20).

Листом від 17.04.2020 № 21/3/1-М-32/5, у відповідь на запит ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, фінансово-економічне управління СБУ повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати компенсації (а. с. 21-22).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-1 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 та враховуються судом при вирішенні цієї справи.

Крім того, у вказаних судових рішеннях Верховного Суду зазначено, що право на отримання такої компенсації не обмежується жодним строком.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби з 16.11.2018 позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідач безпідставно не здійснив виплату такої компенсації, у зв`язку з чим взаємопов`язані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.

Зобов`язати Службу безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ідентифікаційний код 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх