Рішення № 90387597, 10.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2020Справа № 910/4853/20Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/4853/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія»

про стягнення 164075,71 грн

Представники учасників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Кебкал О.М. ордер серії КС №582657 від 28.04.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія» (далі - відповідач) про стягнення 164075,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору №03/19-02 від 20.03.2019 надав відповідачу обумовлені договором послуги, проте відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, а тому просить стягнути основний борг у сумі 55195,00 грн, інфляційні втрати у сумі (-) 661,55 грн, 3% річних у сумі 1383,46 грн та пеню у сумі 108158,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4853/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.05.2020 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог з підстав того, що зобов`язання за спірним договором припинено шляхом проведення в січні 2020 року зарахування зустрічних однорідних вимог, про що позивач був повідомлений у телефонному режимі та під час розгляду справи №910/1652/20. Також відповідач наголошує на тому, що позивачем безпідставно нараховано штраф за кожний день прострочення виконання зобов`язання, оскільки такий вид відповідальності є пенею, а право позивача щодо нарахування та стягнення пені за прострочення оплати наданих послуг умовами договору не передбачено. До того ж відповідач наголошує на тому, що Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено граничний розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, який не відповідає тому, що застосував позивач, а інфляційні втрати нараховані у від`ємній сумі, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у відповідності до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за ініціативою суду у справі №910/4853/20 судове засідання призначено на 23.06.2020.

12.06.2020 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено про безпідставність тверджень відповідача про припинення зобов`язань за договором, оскільки жодних доказів, які б підтверджували факт зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами не надано і позивач будь-яких пропозицій від відповідача щодо зарахування вимог а ні в усному, а ні в письмовому порядку не отримував. Також позивач наголошує на тому, що застосований ним розмір штрафних санкцій було погоджено сторонами умовами договору, що відповідає вимогам чинного законодавства щодо свободи договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020, у зв`язку з тим, що судове засіданні призначене на 23.06.2020 не відбулось через тимчасову непрацездатність судді, призначено судове засідання на 07.07.2020.

В судовому засіданні 07.07.2020 відповідно до вимог ст. 216 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 10.07.2020.

Позивач в судове засідання 10.07.2020 не з`явився, хоча про час, дату та місце розгляду справи по суті був повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 07.07.2020.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

В судовому засіданні 10.07.2020 представник відповідача заперечував проти позову з підстав викладених у відзиві, просив відмовити в позові.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 10.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гренландія» (далі - замовник) було укладено договір №03/19-02 (далі - договір) за приписами пункту 1.1 якого замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання замовника надавати йому платні «Послуги щодо оформлення тендерної документації» в які входять надання усних та письмових консультацій щодо форми та змісту документів, перевірки підготовлених замовником документів (далі - послуги).

На підтвердження факту наданих виконавцем та прийнятих замовником послуг за даним договором між сторонами укладається акт надання послуг, який підписується уповноваженими на це особами та скріплюється печаткою сторін, що є невід`ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору).

За умовами пункту 3.1.2 договору замовник зобов`язується оплатити виконавцю надані послуги у розмірі зазначеному у рахунку на оплату, який оформлюється на підставі акту наданих послуг. Перелік послуг та їх вартість, які були надані виконавцем та отримані замовником зазначаються в актах наданих послуг, який надається виконавцем замовнику протягом 5-ти днів, з моменту надання таких послуг.

Вартість послуг встановлюється на основі узгоджених і підписаних між сторонами актів наданих послуг, які являються невід`ємною частиною даного договору (п. 4.1 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг з моменту підписання між сторонами та скріплення його печатками сторін та закінчується 31.12.2019. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 7.1, 7.2, 7.3 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачено, що усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору регулюються ним та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем, на виконання умов даного договору, позивач надав обумовлені договором роботи (послуги), що підтверджується актом наданих послуг №1 від 04.06.2019 на суму 150195,00 грн, який підписаний сторонами договору без зауважень та скріплений печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо порядку надання робіт (послуг).

На підставі акту наданих послуг, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №188 від 04.06.2019 на суму 150195,00 грн.

Однак, відповідач свого обов`язку з оплати наданих послуг належним чином не виконав, сплативши лише 95000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача та не заперечується відповідачем, у зв`язку з чим виник борг за надані послуги в сумі 55195,00 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору сторони визначили, що замовник сплачує виконавцю плату в розмірі та на підставі рахунку на оплату та акту наданих послуг протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання актів надання послуг.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 4.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих робіт (послуг) за договором на момент розгляду справи настав.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг за договором було виконано частково у сумі 95000,00 грн, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 55195,00 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про припинення зобов`язань за договором у зв`язку з їх зарахуванням, оскільки матеріали справи не містять належних доказів факту зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача на спірну суму.

Так, статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

При цьому зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому його слід вважати вчиненим, а зобов`язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб`єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов`язанні).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №922/359/19 та від 28.02.2018 у справі №910/4312/17.

Позаяк відповідач, вказуючи про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 ЦК України, не надав доказів направлення позивачу такої заяви, а одностороння вказівка відповідачем на неї, як на факт, що відбувся без відповідних доказів направлення такої заяви іншій стороні не може свідчити про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами.

До того ж безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Відтак, враховуючи, що факт припинення зобов`язань між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем не доведений, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 55195,00 грн підлягають задоволенню.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами частини 1 статті 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

В пункті 8.2 договору сторони погодили, що за прострочення оплати за цим договором замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 1% від суми акту наданих послуг, за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 №917/889/17.

Відтак, передбачена сторонами у пункті 8.2 договору відповідальність замовника за прострочення оплати за договором у вигляді штрафу в розмірі 1% від суми акту наданих послуг, за кожний день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та те, що умовами договору сторони передбачили відповідальність замовника за порушення строків оплати у вигляді сплати штрафної санкції і розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожний день прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня», суд прийшов до висновку що позивач має право на застосування штрафних санкцій (пені) до відповідача у зв`язку з порушенням останнім строку оплати.

Позивач, враховуючи, що відповідач допустив прострочення оплати отриманих послуг, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.2 договору, нарахував пеню, з урахуванням шестимісячного строку, встановленого статтею 232 Господарського кодексу України, в розмірі 1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення в сумі 108158,80 грн, а саме на суму боргу 75195,00 грн за період з 12.06.2019 по 14.07.2019 в сумі 24814,35 грн та на суму боргу 55195,00 грн за період з 15.07.2019 по 12.12.2019 в сумі 83344,45 грн.

Втім, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 9852,71 грн, за розрахунком суду, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме на суму боргу 75195,00 грн за період з 12.06.2019 по 14.07.2019 в сумі 2379,46 грн та на суму боргу 55195,00 грн за період з 15.07.2019 по 12.12.2019 в сумі 7473,25 грн.

Таким чином, загальна сума пені за порушення строку оплати, яка підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком суду, становить 9852,71 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 98306,09 грн позивачу належить відмовити.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 1383,46 грн та інфляційні втрати у розмірі мінусового значення, а саме (-) 661,55 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині в сумі, за розрахунком суду, 1382,34 грн, оскільки позивач не вірно визначив розмір 3% річних на суму боргу 55195,00 грн за період 15.07.2019 по 30.03.2020.

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком суду, становить 1382,34 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних позивачу належить відмовити.

Також суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки сукупний індекс інфляції за визначений позивачем період мав мінусовий показник, тобто у вказаному періоді була наявна дефляція, а не інфляція.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 13200,00 грн.

Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано оригінал договору про надання правової допомоги №22/03/20 від 22.03.2020, укладений між адвокатським об`єднанням «Дія Закону» та позивачем, рахунок-фактуру №30/03/20 від 30.03.2020 на суму 13200,00 грн, в якому наведено детальний опис робіт, платіжне доручення №1496 від 30.03.2020 про сплату 13200,00 грн Адвокатському об`єднанню «Дія Закону», копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність №3119 від 29.11.2007 та копію ордеру серії КС №578579, виданого адвокатським об`єднанням «Дія Закону» на ім`я адвоката Нурищенко С.В., який був присутній в судовому засіданні 07.07.2020. Згідно п. 1.1 договору №22/03/20 від 22.03.2020 адвокат приймає на себе зобов`язання в період дії цього договору представляти інтереси клієнта в Господарському суді м. Києва, а в разі необхідності - в Північному апеляційному господарському суді, Верховному Суді, включаючи Касаційний господарський суд, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, як представник клієнта, по всіх питаннях, пов`язаних з розглядом господарської справи за позовом ТОВ «Міконт» до ТОВ «Гренландія» про стягнення заборгованості за договором №03/19-02 від 20.03.2019. В пункті 2 договору сторони визначили вартість та перелік робіт (послуг), які надаються за договором.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог частково та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 5344,34 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

В свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що очікує понести витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката в сумі орієнтовно 7500,00 грн., однак у підтвердження розміру витрат на правничу допомогу під час розгляду справи не надав суду жодного доказу, який би свідчив про дійсне та фактичне понесення витрат відповідачем для захисту своїх інтересів та прав у зв`язку із судовим розглядом даної справи, як то акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, тощо, у зв`язку з чим відсутні підстави для розподілу цих витрат.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія» про стягнення 164075,71 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія» (03058, м. Київ, вул. Західна, буд. 11, кв. 34; код ЄДРПОУ 36196836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна інноваційна компанія нових технологій» (01013, м. Київ, Набережно-Печерська дорога, буд. 2; код ЄДРПОУ 40653457) суму основного боргу у розмірі 55195 (п`ятдесят п`ять тисяч сто дев`яносто п`ять) грн 00 коп, пеню у розмірі 9852 (дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) грн 71 коп., 3% річних у розмірі 1382 (одна тисяча триста вісімдесят дві) грн 34 коп, судовий збір у розмірі 996 (дев`ятсот дев`яносто шість) грн 45 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5344 (п`ять тисяч триста сорок чотири) грн 34 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 17.5 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-УІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено та підписано 15.07.2020.

Суддя Т.В. Васильченко