Постанова № 90374057, 10.07.2020, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/683/17

Провадження № 2-а/675/2/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2020 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючої - судді Янішевської О. С., секретаря судового засідання Беліци М. О.,

з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Дацишиної М. В.,

представника відповідача Марчука О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяславі у режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)», Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання протиправними дій, у якому просив визнати, що адміністрація установи навмисно, володіючи інформацією щодо встановлених норм жилої площі приміщень для утримання засуджених, розміщувала позивача у камерах з порушенням таких норм, що не відповідає вимогам національного законодавства та міжнародним стандартам. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що порушення його прав спричинило йому значної моральної шкоди, яка полягає у відчутті безпорадності, просторової скутості, яку він оцінив у суму 21000 грн., які просив стягнути з Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)».

У подальшому ОСОБА_1 неодноразово змінював позовні вимоги, якими збільшував термін, протягом якого порушувалось його право, та розмір моральної шкоди.

Зокрема, ОСОБА_1 просить визнати незаконним його утримання у камерах з порушенням встановлених норм житлової площі протягом 2015 - 2018 років, тобто до дня вибуття з Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» 17 серпня 2018 року, у камерах №№ 8, 1, 7, 49, 13, 40, 41, 21, 42, 39, 10, 23, 18, 47, 27, 23, 20, 43, 46, 13, 37, 33, 22, 34, 35, 44, 19, у період з 30 травня 2019 року по 01 серпня 2019 року, з 31 жовтня 2019 року по 06 листопада 2019 року у камерах №№ 17, 18. Позивач просить стягнути 72400 грн. моральної шкоди.

Позивач звернув увагу суду на рішення ЄСПЛ у справі «Закшевський проти України» від 17 березня 2016 року (заява № 7193/04), згідно якого тримання особи під вартою має провадитись в умовах, що відповідають принципу поваги до її людської гідності, щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали засудженій особі душевних страждань чи труднощів, які б перевищували невідворотній рівень страждань, притаманний триманню під вартою. У цьому рішенні, зазначив ОСОБА_1 , йдеться саме про недостатній особистий простір у камерах.

Для підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 посилався на документи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів прокуратури, якими здійснювалися перевірки та контроль за дотримання законодавства при виконанні покарань в Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)».

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 14 червня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Державну казначейську службу України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Дацишина М. В. позовні вимоги підтримали повністю, просили їх задовольнити. Позивач зазначив про невідповідність площі камер встановленим вимогами діючого кримінально-виконавчого законодавства, так як він неодноразово утримувався в камерах, площа якої була менше 4 кв. м на одного засудженого.

Представник відповідача Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» Марчук О. А. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. У поданому відзиві вказав, що засуджений ОСОБА_1 поміщався до камер, санітарно-гігієнічні норми у яких відповідають встановленим нормам. Щодо невідповідності норм жилої площі, то в секторі довічного ув`язнення утримується більша кількість засуджених, ніж він розрахований. Дана обставина виникла не з вини відповідача, а через направлення центральним органом виконавчої влади для відбування покарання засуджених до довічного ув`язнення без врахування можливостей Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» розмістити таку кількість засуджених. У зв`язку із вищевикладеним, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачаДержавної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у поданому до суду відзиві просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали, допитавши свідків, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За вимогами ч. 1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАC України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За вимогами п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати, зокрема, питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 539 КПК України визначено, що розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)».

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (по тексту - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання, що визначено ч. ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України.

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 КВК України, що передбачено ч. 2 ст. 151 КВК України.

Згідно ч. 1 ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.

Відповідно до витягу із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58) ( т. 1, а. с. 46-52), вказівок заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури від 23.12.2016 року №72-13903 вих-16 та від 28 липня 2016 року №72-8529 вих-16 (т. 1, а. с. 107-108, 104), висновків, затверджених начальником та в.о. начальника Замкової виправної колонії (№ 58) 19 січня 2017 року та 05 серпня 2016 року відповідно (т. 1, а. с. 109-110, 106), листів прокуратури Хмельницької області № 17/7-1559-16 від 10 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 5-6) та № 16-1559-16 від 13 грудня 2016 року (т. 1, а. с. 80), Генеральної прокуратури України № 16/2-79вих-17 від 08 лютого 2017 року (т. 1, а. с. 32-33), матеріалів наглядового провадження № 91-089-15 за зверненнями ОСОБА_1 , наданими на огляд суду прокуратурою Ізяславського району Хмельницької області, було виявлено порушення в окремих камерах сектору довічного ув`язнення норм житлової площі на одного засудженого.

Вказані обставини також підтверджуються показами допитаних в ході судового розгляду в якості свідків засуджених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .

Відповідно до ст. ст. 1, 6, 7 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем`єр-міністра України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 24 вказаного Закону, фінансування діяльності Державної кримінально - виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Частиною 1 статті 25 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» встановлено, що забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Указом Президента України № 1085/2010 від 09 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» із змінами та доповненнями було створено Державну пенітенціарну службу України.

Відповідно до Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України № 394/2011 від 06 квітня 2011 року, до функцій Державної пенітенціарної служби України зокрема входить організація обліку та реєстрації засуджених осіб і осіб, узятих під варту, визначення вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснення їх розподілу, переведення засуджених і осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої (пункт 4).

У подальшому Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

Таким чином, питання направлення, переведення засуджених для відбування покарання у виді позбавлення волі вирішується Державною пенітенціарною службою України. При цьому відповідач не наділений діючим законодавством правом приймати рішення щодо направлення, переведення засуджених до позбавлення волі до Замкової виправної колонії (№58) та інших установ, а також щодо відмови від розміщення засудженого в колонії, направленого за рознарядкою центрального органу виконавчої влади.

Судом були досліджені надані відповідачем Державною установою «Замкова виправна колонія (№ 58)» та приєднані до матеріалів справи копію технічного паспорту гуртожитку № 2 (довічне ув`язнення) (т. 1, а. с. 61-72) та довідки до вказаного технічного паспорту № 6 від 19 травня 2017 року (т. 1, а. с. 57), № 6-1 від 06 липня 2017 року (т. 1, а. с. 58), № 42 від 13 вересня 2019 року (т. 2, а. с. 198-199), копію акту вимірювання площі структурних дільниць Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» (т. 3, а. с. 142-144).

Відповідно довідки Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» № 269 від 13 грудня 2018 року протягом 2016-2018 років з Державного бюджету України по програмі 3601020 (Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України) по коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 3131 «Капітальний ремонт житлового фонду (приміщень)» та 3141 «Реконструкція житлового фонду (приміщень)» фінансування коштів не надходило (т. 2, а. с. 117).

Крім того, у матеріалах справи містяться листи Замкової виправної колонії (№ 58) № 2374 від 18 травня 2016 року та № 3672 від 28 липня 2016 року (т. 1, а. с. 111, 112), якими керівники останньої зверталися до управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області з повідомленнями про перенаповнення сектору довічного ув`язнення установи засудженими та проханням звернутися до Державної пенітенціарної служби України щодо призупинення направлення засуджених до колонії.

Також суду було надано та приєднано до матеріалів справи копію листа в. о. начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» начальнику Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації № 3626 від 17 жовтня 2018 року з інформацією щодо вимірювання площ та дільниць в установі, у якому зазначена гранична кількість місць сектора максимального рівня безпеки при дотриманні встановлених ст. 115 КВК України норм житлової площі - 88. Протягом 2015-2019 років Державною установою «Замкова виправна колонія (№ 58)» відповідним територіальним органам виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, регулярно направлялись звіти про кількість осіб, котрі відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, що підтверджується наданими суду копіями зазначених звітів.

Таким чином, прийняття рішення про направлення засуджених до довічного позбавлення волі для відбування покарання до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, без врахування наявності житлової площі, яка б відповідала приписам ст. 115 КВК України, виключає існування протиправних дій (допущення бездіяльності) зі сторони відповідача щодо порушення права позивача на належне утримання в камері з врахуванням норми житлової площі не менше 4 кв. м на одного засудженого.

При цьому судом враховано, що заміна відповідача у справі або залучення співвідповідача - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, потягнуло б за собою зміну підсудності адміністративної справи, що за правилами КАС України (ст. 52 до 15 грудня 2017 року; ст. 48 з 15 грудня 2017 року) не допускається.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 675/1439/17.

Враховуючи зазначене, судом не встановлено фактів допущення Державною установою «Замкова виправна колонія (№ 58)» протиправних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача, а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача вчинити певні дії або утриматись від вчинення певних дій, відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)».

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані суб`єктом владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відмову у задоволені адміністративного позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що ухвалою від 13 квітня 2017 року при відкритті провадження у справі судом було відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов`язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

Відповідно до довідок Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» № 82 від 23 лютого 2017 року станом на 22 лютого 2017 року та № 144 від 27 травня 2019 року станом на 27 травня 2019 року на особовому рахунку ОСОБА_1 не було достатніх коштів для сплати судового збору.

Таким чином, позивач при зверненні до суду із позовом у справі, пов`язаної із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, був звільнений від сплати судового збору в силу Закону.

Тобто підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-11, 19-20, 31, 122, 241-246, 250, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер невідомий, місце знаходження Державна установа «Замкова виправна колонія (№ 58)» м. Ізяслав Хмельницької області, вул. Гагаріна, 2) до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» (місце знаходження: 30300 м. Ізяслав Хмельницької області, вул. Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ 08564771), Державної казначейської служби України (місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 липня 2020 року.

Суддя: О. С. Янішевська