Рішення № 90365266, 13.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2020 року м. Київ № 640/11606/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29.11.2018 № Ф-4511211-54.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо факту набуття позивачем статусу підприємця, а тому у відповідача не було підстав для нарахування боргу по сплаті єдиного соціального внеску.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що згідно з Реєстру страхувальників перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 16.09.2002 та враховуючи приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» правомірно винесено податкову вимогу про сплату боргу.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ГУ ДФС у Київській області прийнято податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.11.2018 № Ф-451211-54, відповідно до якої вимагалось сплатити суму недоїмки з єдиного внеску в розмірі 15 819,54 грн.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

До вказаного Закону з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що набрали чинності з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 13.09.2002 та з 16.09.2002 перебуває як платник єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 8 Закону України «Про підприємництво» та пункту 33 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740, які були чинними до 01 липня 2004 року (дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду.

Як вбачається листа відповідача від 28.05.2019 № 19046/10/10-36-13-05 позивача зареєстровано як фізичну особу-підприємцем 13.09.2002 за № 7208 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, за даними ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування.

Водночас, відомостей, що таку діяльність у встановленому порядку було припинено до 01 липня 2004 року, позивачем не надано.

З 01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Отже, із прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості про реєстрацію набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 2, 3, 7, 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.

Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом другим пункту 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року) передбачалося, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Разом з тим, з 12 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру», відповідно до якого пункти 2 - 4 і 7 - 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» були виключені.

Натомість пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» був викладений у редакції, яка передбачала, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Наслідки невиконання зазначеної вимоги Закону, у тому числі у вигляді припинення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, встановлені не були.

З 13 грудня 2015 року Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» був викладений у новій редакції.

Відповідно до частини другої статті 18 зазначеного Закону для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.

Зазначені норми права вказують на те, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01 липня 2004 року, не втрачають відповідного статусу та мають право звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію включення відомостей про себе як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.

У період з 19 грудня 2011 року по 12 квітня 2014 року існувала процедура, згідно з якою відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру навіть за відсутності звернення таких юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Та обставина, що відомості про позивача не були внесені до Єдиного державного реєстру за такою процедурою, не свідчить про втрату ним статусу фізичної особи підприємця.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що відсутність у Єдиному державному реєстрі запису про позивача як фізичну особу-підприємця не свідчить про відсутність у нього такого статусу, який був набутий ним ще у 2002 році. Цей статус підтверджує також і відсутність відповідних записів про припинення позивачем підприємницької діяльності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Будь-яких доводів чи доказів сплати на користь позивача єдиного внеску в іншому порядку (зокрема роботодавцем чи в якості самозайнятої особи, тощо) матеріали справи не містять, а позивачем не надано.

Враховуючи викладене, позивач як фізична особа з діючим статусом фізичної особи-підприємця, має обов`язок сплачувати єдиний внесок із розміру мінімального страхового внеску.

Відповідачем були долучені до матеріалів справи відповідні роздруківки інтегрованих карток з інформаційних систем податкового органу, на підставі яких було винесено оскаржувану вимогу.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 25 Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Враховуючи викладене, приймаючи оскаржувану вимогу, відповідач діяв правомірно, у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбаченому законом.

Підсумовуючи викладене, підстави для скасування спірної податкової вимоги відсутні.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи вищевикладене, позов не підлягає задоволенню. Відповідно, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а, код ЄДРПОУ 39393260)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України із урахуванням п. 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко