Рішення № 90363667, 14.07.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1112/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, 25030, код ЄДРПОУ 39767636) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-4910/14-20 СГ від 25.03.2020 року щодо відмови йому у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність під особисте селянське господарство, орієнтовною площею 2,0000 га на території Лікарівської сільської ради Олександрійської о району Кіровоградської області.

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність під особисте селянське господарство, орієнтовною площею 2,0000 га на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області з урахуванням висновків, встановлених судом.

Ухвалою судді від 09.04.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків. Недоліки позовної заяви усунуто.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено процесуальні строки сторонам щодо подачі заяв по справі.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що він звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області. Однак, наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-4910/14-20-СГ від 25.03.2020 року йому відмовлено у наданні такого дозволу через те, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Стверджуючи, що така відмова відповідача суперечить частині 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-4910/14-20-СГ від 25.03.2020 року правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність через те, що обрана ним земельна ділянка розташована в масиві земельних ділянок, щодо яких ДП "Конярство України" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. З цих підстав представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити. Крім того, відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтоване наявністю спору щодо користування обраною позивачем земельною ділянкою, зважаючи на отриманий ДП "Конярство України" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення у постійне користування.

Позивач правом подачі відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивач) у лютому 2020 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою, у якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, з метою подальшої передачі у власність в межах норм безоплатної приватизації згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України. До заяви додав зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки у межах земельної ділянки (а.с. 5,7,16-17).

За наслідками розгляду цієї заяви в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області видав наказ №11-4910/14-20-СГ від 25.03.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" (надалі спірне рішення, а.с. 63).

Отже правомірність винесення спірного наказу є предметом спору переданого на вирішення адміністративним судом.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач повинен був у місячний строк перевірити цю заяву на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і за наслідками перевірки - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (видати відповідний наказ) або, у разі виявлення обставин, передбачених абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України, - надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.

Спірним наказом позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на ч.7 ст.118 ЗК України, з тих підстав, що подані графічні матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 року у справі №806/2978/17 вказав, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Спірний наказ не містить пояснень щодо того, яким конкретно вимогам абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України не відповідала подана позивачем заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи додані до неї графічні матеріали, отже є невмотивованим.

У відзиві на позов відповідач стверджував про те, що фактичною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою стала та обставина, що обрана ним земельна ділянка розташована в масиві земель, щодо яких ДП "Конярство України" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовним розміром 5165,4000 га. На підтвердження цього надав суду копію клопотання ДП "Конярство України" від 19.01.2018 року про надання йому як правонаступнику ДП "Олександрійський кінний завод №174" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення у постійне користування, що розташовані на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, копію наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-299/14-18-СГ від 12.02.2018 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Однак такі мотиви відмови не були наведені у спірному наказі, тож такі доводи відповідача не приймаються судом на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої заперечення проти позову.

До того така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як надання дозволу на розроблення документації із землеустрою іншій особі, Земельним кодексом України, законами чи нормативно-правовими актами не передбачена.

Наявність рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності у власність (користування) громадянину або юридичній особі не є перешкодою для надання органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки іншій особі, яка звернулася у встановленому порядку.

Доказів того, що ДП "Конярство України" набуло суб`єктивних прав (права постійного користування) на обрану позивачем земельну ділянку, що унеможливлювало б передачу її у власність позивачу в порядку безоплатної приватизації, відповідачем суду не надано. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд дійшов висновку, що спірний наказ не відповідає принципам управлінської діяльності, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України, позаяк винесений відповідачем необґрунтовано, всупереч вимогам абзацу 1 частини 7 статті 118 ЗК України щодо вмотивованості рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення землевпорядної документації, що призвело до порушення права позивача на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заявою. Отже, такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву та прийняти рішення відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Підсумовуючи наведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що належним способом захисту, відновлення прав позивач за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву клопотання позивачка про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 25.02.2020 року.

Наведений висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19 (адміністративне провадження №К/9901/22169/19).

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Стосовно доводів, наведених у відзиві відповідача та поданому ним клопотанні про закриття провадження у справі, про те, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується спору щодо права користування земельною ділянкою, то суд зазначає, що цей публічно-правовий спір виник у зв`язку з прийняттям рішення суб`єкта владних повноважень за заявою позивача про відмову у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

У постановах від 21.03.2018 року (справа №536/233/16-ц), від 24.04.2018 року (справа №401/2400/16-ц), від 30.05.2018 року (справа №826/5737/16), від 19.06.2018 року (справа №922/864/17), від 03.10.2018 року (справа №820/4149/17), від 13.11.2019 року (справа №823/1984/16) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який виник між цими сторонами, повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у відповідних правовідносинах реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття.

Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Питання, пов`язаного з визнанням права власності чи права користування земельною ділянкою та оспорюванням такого права інших осіб, у позивача у межах спору не виникало.

У постанові від 17.10.2018 року (справа №380/624/16-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак - правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.

Таким чином, у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, - відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Підстав для закриття провадження у цій справі суд не встановив.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-4910/14-20-СГ від 25.03.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області від 25.02.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору в сумі 840,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, 25030, код ЄДРПОУ 39767636).

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук