Рішення № 90361260, 09.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2020Справа № 910/13726/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) до державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" (далі - Підприємство) та товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" (далі - Товариство) про визнання додаткового договору недійсним,

за участі представників:

Прокурора: Лесько Г.Є. за посвідченням від 5 серпня 2015 року № 034692;

Міністерства: Бабко Ю.О. за довіреністю від 13 грудня 2019 року № 220/643/д;

Підприємства: Цилюрик О.В. за довіреністю від 20 листопада 2019 року № 1/11-5;

Товариства: Сьомки Р.О. за довіреністю від 10 жовтня 2018 року;

КМУ: Підгородецької О.Ю. (наказ від 24 грудня 2019 року № 700/03);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2019 року Прокурор в інтересах держави в особі КМУ та Міністерства звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства та Товариства про визнання недійсним додаткового договору від 10 липня 2007 року № 11/06/11 до укладеного між відповідачами генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11 липня 2006 року № 11/06.

В обґрунтування своїх вимог Прокурор посилався на те, що земельна ділянка військового містечка № 54 відноситься до земель оборони, її власником є держава в особі КМУ, а постійним користувачем - Міністерство. Водночас оскаржуваний правочин, за яким майнові права на вказану ділянку передано Підприємством у спільну діяльність відповідачів, суперечить імперативним законодавчим приписам, оскільки всупереч положенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно, яке було предметом цієї угоди, могло бути відчужено лише за рішенням КМУ за пропозицією Міністерства, погодженою з Мінекономіки уповноваженими підприємствами. Крім того, спірним договором, на думку Прокурора, відповідачами було протиправно змінено цільове призначення вищенаведених земель, які відносяться до земель оборони. Також Прокурор вказував, що Підприємство не мало повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, що свідчить про підписання оспорюваного договору не уповноваженими особами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 жовтня 2019 року позовну заяву Прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13726/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 31 жовтня 2019 року.

До початку призначеного судового засідання 31 жовтня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Товариства від 30 жовтня 2019 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Прокурора з огляду на те, що до Товариства за спірним договором не переходило право власності чи інші майнові права на земельну ділянку, і така ділянка Товариству в натурі не передавалася. Також цей відповідач зазначив про відсутність законодавчо встановленої вимоги щодо погодження укладення спірного договору з Міністерством на момент його підписання, а також вказав на те, що Міністерство за укладеним з Підприємством договором від 24 листопада 2008 року № 13383/з передало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб, що свідчить про наявність у Підприємства повноважень на розпорядження правами на цю ділянку.

Крім того, до початку зазначеного судового засідання через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли пояснення КМУ, в яких останній вказав про обґрунтованість пред`явлених у даній справі вимог та наполягав на їх задоволенні.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2019 року підготовче судове засідання відкладено на 21 листопада 2019 року.

20 листопада 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли пояснення Міністерства від 18 листопада 2020 року, в яких наведений позивач також підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

До початку призначеного судового засідання 21 листопада 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Підприємства від 20 листопада 2019 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Прокурора з огляду, зокрема, на те, що вказаний відповідач у встановленому законом порядку отримав дозвіл Міністерства на укладення спірного договору, наданий у листі Міністерства від 25 червня 2006 року.

Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року строк підготовчого провадження у даній справі було продовжено на 30 днів, а розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 12 грудня 2019 року.

11 грудня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення Товариства від 10 грудня 2019 року, в яких останнє також зазначило про те, що Міністерство уповноважило Підприємство на укладення з Товариством спірного договору. Також Товариство зазначило, що КМУ згідно з положеннями ЗК України не є розпорядником спірних земель, а відтак для укладення оскаржуваної угоди відповідне погодження КМУ не було потрібно.

До початку призначеного судового засідання 12 грудня 2019 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення Підприємства від 11 грудня 2019 року, в яких наведений відповідач вказав на безпідставне звернення Прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі КМУ.

Ухвалою суду від 12 грудня 2019 року, враховуючи закінчення присічного строку проведення підготовчого провадження, останнє було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 січня 2020 року.

До початку призначеного судового засідання 16 січня 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь Міністерства від 11 січня 2020 року № 503/21/174 на відзив Товариства на позовну заяву, в якій зазначений позивач вказав, що при укладенні спірного договору відповідачами було проігноровано вимоги наказу Міністра оборони України від 21 жовтня 2005 року № 641 "Про посилення контролю за здійсненням функцій замовника будівництва", наказу Міністерства від 28 грудня 2005 року № 772 "Про деякі питання організації будівництва житла", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та ЗК України.

У судових засіданнях 16 січня 2020 року, 6 лютого 2020 року, 13 лютого 2020 року та 13 березня 2020 року оголошувалися перерви до 6 лютого 2020 року, 13 лютого 2020 року, 13 березня 2020 року та 2 квітня 2020 року відповідно.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11 березня 2020 року № 211, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16 березня 2020 року 9/рс-186/20, судове засідання у справі № 910/13726/19, призначене на 2 квітня 2020 року, було знято з розгляду, про що прокурора та учасників справи було завчасно повідомлено на офіційній вебсторінці Господарського суду міста Києва.

Враховуючи послаблення постановами Кабінету Міністрів України від 4 травня 2020 року № 343 та від 14 травня 2020 року № 377 протиепідеміологічних карантинних заходів, підготовче судове засідання у справі № 910/13726/19, з урахуванням положень частини 4 статті 120 ГПК України, було призначено на 9 липня 2020 року, про що її учасників було повідомлено відповідними ухвалами від 29 травня 2020 року.

У судовому засіданні 9 липня 2020 року прокурор та представники позивачів підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Представники відповідачів у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Прокурора заперечили з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву. Також у наведеному судовому засіданні представники Підприємства і Товариства просили суд залишити поданий Прокурором позов без розгляду в зв`язку з відсутністю в останнього повноважень на звернення до суду з наведеними вимогами в інтересах держави в особі КМУ та Міністерства у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Заслухавши думку представників учасників справи, а також дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд ухвалою від 9 липня 2020 року залишив без розгляду позов Прокурора в частині вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі КМУ, на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та прокурора, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою в даній справі, Прокурор посилався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини 4 цієї статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналіз змісту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ військово-навчальних закладів підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань утворених відповідно до законодавства України (військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (частини 1,2 статті 77 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади", до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Міністерство є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Разом із тим судом встановлено, що Міністерство було обізнано про укладення спірного договору, що підтверджується, зокрема, змістом підписаного між Міністерством та Підприємством договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24 листопада 2008 року № 13383/з, а також додаткової угоди до нього від 6 серпня 2009 року № 1 з відповідним додатком, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах даної справи. Проте Міністерство протягом більш ніж 10 років не вживало ефективних заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом усунення порушень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЗК України, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" при укладенні між відповідачами оскаржуваного правочину. Наведені обставини також були підтверджені поясненнями представника самого Міністерства у судових засіданнях 13 березня 2020 року та 9 липня 2020 року.

Слід також зазначити, що у матеріалах справи наявна копія адресованого, зокрема, Міністерству листа військової прокурори Центрального регіону України від 30 вересня 2019 року № 05/2-450вих19, яким позивача в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено про підготовку позовної заяви у даній справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2006 року між Підприємством та Товариством було укладено генеральний договір про пайову (дольову) участь у будівництві № 11/06, предметом якого є дольова (пайова) участь відповідачів у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок міста Києва з введенням їх в експлуатацію згідно додаткових договорів.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання.

У пункті 2.2 цього правочину його сторони домовились, що Підприємство за дорученням Товариства виступає в якості замовника - забудовника будівництва об`єктів.

Згідно з пунктами 2.3.1, 2.3.2 цієї угоди з метою реалізації будівництва об`єктів, відповідачі приймають дольову (пайову) участь у будівництві об`єктів шляхом внесення Товариством паю у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, а також шляхом внесення Підприємством паю у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства на Київську міську державну адміністрацію.

Відповідно до пункту 3.2 цього договору частки сторін та порядок розподілу загальної площі об`єктів узгоджується сторонами у такому розмірі: Підприємству - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об`єкту; Товариству - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкту.

10 липня 2007 року між відповідачами було укладено додатковий договір № 11/06/11 до вищенаведеного генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11 липня 2006 року № 11/06, предметом якого є дольова (пайова) участь Підприємства та Товариства у будівництві житлового комплексу на 270 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка № 54 у місті Києві по вулиці Госпітальна, 16 з введенням його в експлуатацію згідно умов цього договору.

Зазначений додатковий договір також підписаний уповноваженими представниками відповідачів та скріплений печатками цих юридичних осіб.

Згідно з пунктом 2.3 вказаного договору з метою реалізації будівництва об`єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об`єкту шляхом внесення наступних паїв: Товариство вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єкту в порядку, передбаченому договором.

Разом із тим, Підприємство, у свою чергу, вносить пай у вигляді немайнового права використання земельної ділянки для будівництва об`єкту.

У пункті 3.2 цього правочину його сторони погодили наступний порядок розподілу загальної площі об`єкту: Підприємству - 25 % загальної площі об`єкту, Товариству - 75 % загальної площі об`єкту.

У додатку № 4 до цієї угоди відповідачами було погоджено схему земельної ділянки, на якій здійснюватиметься будівництво, орієнтовною площею 1,8 га за адресою: вулиця Госпітальна, 16 у Печерському районі міста Києва.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка орієнтовною площею 1,8 га, на якій оскаржуваним договором передбачалося здійснення будівництва житлового комплексу на 270 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою, знаходиться на території військового містечка № 54 у місті Києві по вулиці Госпітальній, 16. З матеріалів справи також вбачається, що у подальшому адресу наведеної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:052:0001, загальна площа 13,4803 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 квітня 2018 року) було змінено на вулицю Госпітальну, 18, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та копією листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 24 травня 2019 року № 303/6/27/924.

Відповідно до статей 1130, 1131 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Аналогічні за змістом положення містила стаття 176 ГК України у редакції, що була чинною на час укладення спірного договору, за якими суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Як було зазначено вище, за умовами пункту 2.3 спірного договору з метою реалізації будівництва об`єкту, Підприємство приймає дольову (пайову) участь в будівництві об`єкту шляхом внесення паю у вигляді немайнового права використання земельної ділянки для будівництва об`єкту.

Під ділянкою згідно з пунктом 1.1 цього договору розуміється земельна ділянка орієнтовною площею 1,8 га, яка розташована по вулиці Госпітальна, 16 у місті Києві, схема якої наведена у додатку № 4 до цього договору, і яка підлягає відведенню для будівництва Підприємству рішенням Київської міської ради.

Суд звертає увагу, що правом користування є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості, яка є однією з трьох класичних правомочностей власника.

Зважаючи на викладене, використання земельної ділянки не може вважатися немайновим правом, як це зазначено в оскаржуваному договорі, оскільки користування такою ділянкою є речовим правом та повинно здійснюватися на певній правовій підставі.

Заперечуючи проти задоволення позову Прокурора, Товариство у відзиві на позовну заяву від 30 жовтня 2019 року вказувало на те, що Міністерство за укладеним з Підприємством договором від 24 листопада 2008 року № 13383/з передало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб.

Проте такі посилання визнаються судом необґрунтованими з огляду на таке.

Зі змісту пункту 3.1 договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24 листопада 2008 року № 13383/з, з урахуванням додаткової угоди до нього від 6 серпня 2009 року № 1 з відповідним додатком, вбачається, що Міністерство у визначеному законом порядку зобов`язалося відмовитись від права користування земельними ділянками, визначеними у додатку № 1 до даного договору (у тому числі від права користування спірною земельною ділянкою), та сприяти в оформленні Підприємством документації, необхідної для зміни цільового призначення кожної земельної ділянки, прийнятті Київською міською радою рішень щодо надання Підприємству земельних ділянок під будівництво житла та укладенні Підприємством з Київською міською радою договорів оренди земельних ділянок.

Зі змісту наведених положень договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24 листопада 2008 року № 13383/з вбачається, що Міністерство не відчужувало на користь Підприємства спірну земельну ділянку (яка належить до земель оборони) чи будь-які права на неї, а лише зобов`язалося сприяти наведеному відповідачу в оформленні документації, необхідної для зміни цільового призначення земельної ділянки, та прийнятті Київською міською радою рішення щодо надання її Підприємству під будівництво житла.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку та прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо надання її Підприємству під будівництво житла.

Посилання відповідачів на наявність у Підприємства повноважень на укладення спірного договору та передачу в спільну діяльність земельної ділянки, що підтверджується погодженням Міністерства на укладення спірного договору, наданим резолюцією від 25 червня 2006 року, не беруться судом до уваги, оскільки зазначене погодження (копія якого наявна у матеріалах справи) не містить будь-яких вказівок про надання Підприємству на певному речовому праві спірної земельної ділянки, а також містить застереження про можливість укладення спірного договору лише згідно з вимогами чинного на той час законодавства.

Інші докази, які свідчать про наявність у Підприємства повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою (у тому числі шляхом внесення прав на неї як вкладу в спільну діяльність) на момент підписання додаткового договору від 10 липня 2007 року № 11/06/11, у матеріалах справи відсутні.

Слід також зазначити наступне.

Згідно зі статтею 77 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до частини 2 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

На момент укладення між відповідачами спірного договору чинною була редакція статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", якою було визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Передача земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного правочину, передбачено не було.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України при розгляді аналогічних спорів, що виникали у спірний період, та викладена у постановах від 23 грудня 2008 року в справі № 3-5534к08, від 23 грудня 2008 року в справі № 3-5546к08. Крім того, вказана правова позиція висвітлена у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про відведенню вищенаведеної земельної ділянки для будівництва як до укладення спірного договору, так і після його підписання, що свідчить про відсутність у Підприємства повноважень на передачу прав на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами частини 2 вищезазначеної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що Підприємство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для передачі в спільну діяльність прав на спірну земельну ділянку, і така передача суперечить нормативним законодавчим приписам, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Прокурора щодо визнання недійсним додаткового договору від 10 липня 2007 року № 11/06/11 до укладеного між відповідачами генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11 липня 2006 року № 11/06.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності, остання до пред`явлених Прокурором вимог судом не застосовується.

За таких обставин даний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним додатковий договір від 10 липня 2007 року № 11/06/11 до генерального договору № 11/06 від 11 липня 2006 року про пайову (дольову) участь у будівництві, укладений між державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 59; ідентифікаційний код 32000085) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" (03162, місто Київ, бульвар Ромена Ролана, будинок 4-Б; ідентифікаційний код 31237563).

Стягнути з державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 59; ідентифікаційний код 32000085) на користь військової прокуратури Центрального регіону України (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" (03162, місто Київ, бульвар Ромена Ролана, будинок 4-Б; ідентифікаційний код 31237563) на користь військової прокуратури Центрального регіону України (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14 липня 2020 року.

Суддя Є.В. Павленко