Рішення № 90356043, 13.07.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5535/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі :

головуючого судді Виниченко Л.М.,

при секретарі Сіренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу № 755/5535/20 за позовом ОСОБА_1 до командира 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції Дівілова Івана Олександровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення,-

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із адміністративним позовом у якому просить скасувати постанову командира 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції Дівілова І.О. від 05.03.2020 року серії ЕАК № 2202430 та закрити провадження у справі.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 05.03.2020 року командиром 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшим лейтенантом поліції Дівіловим І.О. складено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2202430.

Позивач зазначає, що 05.03.2020 року приблизно о 18 год. 28 хв. вона, рухаючись за кермом транспортного засобу «Мазда 6» д.н.з. НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Саксаганського, 48, була зупинена працівником Управління патрульної поліції у м. Києві, який, як причину її зупинки, обґрунтував порушенням пп. «а» п. 17.1 ПДР України, а саме рух на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній знаком 5.8 або 5.11, що забороняють рух і зупинку інших транспортних засобів на цій смузі.

Позивач вказує, що вона одразу заперечила відповідачу проти висунутих звинувачень, оскільки на зазначену смугу вона виїхала у зв`язку з необхідністю екстреної зупинки через різке запаморочення в голові, а зупинка нею була здійснена вимушено у зв`язку із погіршенням самопочуття та боязню втратити свідомість і спричинити ДТП.

Також зазначає, що після зупинки транспортного засобу у найбільш наближеному місці вона залишила транспортний засіб з увімкненою аварійною сигналізацією та не намагалась порушувати правила дорожнього руху. Аварійна сигналізація нею була увімкнена завчасно, а автомобіль зупинено лише на декілька хвилин, щоб вийти на вулицю, прийти до тями та зайти до аптеки для надання першої медичної допомоги у разі такої необхідності та купівлі ліків.

Позивач стверджує, що все це було повідомлено інспектору поліції та було продемонстровано придбані ліки, однак відповідач не взяв до уваги даний факт та наполягав на тому, що автомобіль рухався по смузі для маршрутних транспортних засобів.

Вказану постанову позивач вважає такою, що підлягає скасуванню через те, що адміністративне правопорушення нею не вчинялося, оскільки зупинка була вимушеною та здійснена в стані крайньої необхідності через погіршення самопочуття.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.06.2020 року відкрито провадження у справі (а.с. 36).

Позивач в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомлено. Відзив на позов не подавався.

За нормою частини 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача та відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно положень ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.

Судом встановлено, що 05.03.2020 року командиром 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшим лейтенантом поліції Дівіловим І.О. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 2202430, у якій зазначено, що 05.03.2020 року о 18 год. 28 хв. в м. Києві по вул. Саксаганського, 48 ОСОБА_1 керуючи автомобілем здійснила зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.11, чим порушила п. 17.1 ПДР України та вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП (а.с. 8).

Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена командиром 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшим лейтенантом поліції Дівіловим І.О., який відповідно до вимог ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позивач просить скасувати постанову командира 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції Дівілова І.О. серії ЕАК № 2202430 від 05.03.2020 року у зв`язку із тим, що оскаржувана постанова винесена без достатніх на те підстав, оскільки зупинка транспортного засобу була здійснена позивачем у стані крайньої необхідності через погіршення самопочуття та відповідно необхідністю отримання першої медичної допомоги у разі такої необхідності та купівлі ліків в аптеці.

Вирішуючи наявний між сторони спір щодо законності винесеної відповідачем спірної постанови за наведених позивачем обставин, що зумовили зупинку транспортного засобу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається, як на підставу для скасування постанови про адміністративне правопорушення, на те, що інспектором поліції не було взято до уваги, що транспортний засіб позивачем було зупинено у стані крайньої необхідності через погіршення самопочуття та як наслідок з метою уникнення можливої дорожньо-транспортної пригоди, що у свою чергу виключає можливість застосування відповідного адміністративного стягнення.

Норма ст. 17 КУпАП, визначає, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності

Відповідно до положень ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У чинному законодавстві, інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Також, стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «спізніла» крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Тож, саме посилання особи, стосовно якого здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, на існування крайньої необхідності у вигляді поганого самопочуття, не може беззаперечно свідчити про необхідність застосування положень ст. ст. 17, 18 КУпАП, а має відповідати фактичним обставинам справи та не викликати сумнівів щодо наявності крайньої необхідності, що повинно бути співставлено з наявними в матеріалах справи доказами, показами свідків, іншими обставинами, що зумовили крайню необхідність.

В свою чергу позивачем жодних належних доказів того, що на час зупинки транспортного засобу та на час винесення відповідачем спірної постанови позивач перебувала у стані який унеможливлював безпечне керування транспортного засобу суду не надано. Більш того, позивач, вважаючи що має погане самопочуття та здійснивши зупинку керованого автомобіля у забороненому місці, не зверталася за медичною допомогою.

Стосовно посилань позивача на те, що притягнення її до відповідальності є незаконним та необґрунтованим, суд вказує на те, що під час розгляду даної справи не було встановлено порушень або обмежень прав позивача з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки доказів, які б спростували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано.

Керуючись ст. ст. 7, 122, 222, 251, 268, 276, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 1, 2, 8-10, 77, 139, 241-246, 250, 268, 269, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до командира 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції Дівілова Івана Олександровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - Командир 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві старший лейтенант поліції Дівілов Іван Олександрович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Народного ополчення, 9.

Рішення суду складене 13 липня 2020 року.

Суддя