Рішення № 90354206, 13.07.2020, Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/175/20 Провадження № 2/724/140/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 року м. Хотин

Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Гураль Л.Л.

за участю:

секретаря судового засідання: Рижак П.С.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3 (присутній в судових засіданнях 12.05.2020, 03.06.2020)

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Хотині Чернівецької області справу ОСОБА_4 до ОСОБА_3 простягнення боргу за договором позики

І. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

28 січня 2020 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову посилається на те, що 18.10.2016р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав у позивача грошову суму еквівалентну 8200 доларів США та зобов`язався повернути ці кошти до 18.10.2017р., що підтверджується розпискою.

Станом на дату звернення з позовом до суду відповідач отримані грошові кошти в повному обсязі не повернув. Лише 20.10.2018р. відповідачем було повернуто 1000 доларів США, про що зроблена відповідна відмітка на борговій розписці.

Крім того, позивач відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу до сплати 3% річних за період з 19.10.2017р. по 08.01.2020р., що становить 12092,08 грн. та інфляційнй втрати в сумі 29308,59 грн.

Враховуючи вищенаведене, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 211885,87 грн., з яких: 170485,20 грн. - сума позики (7200 доларів США х 23,6785 9 курс НБУ станом на 08.01.2020р.), 12092,08 грн. - 3% річних, 29308,59 грн. - інфляційні збитки.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує проти позову з наступних підстав. Зокрема зі змісту розписки від 18.10.2016р. відповідач зобов`язався повернути позивачу кошти в сумі 8200 доларів США, проте в розписці не зазначено де і коли, а також в якій сумі ОСОБА_3 отримав кошти від ОСОБА_4 , і що саме ці кошти передані у борг. ОСОБА_3 стверджує, що кошти від ОСОБА_4 в якості позики не отримував. Розписка між позивачем та відповідачем була укладена у зв`язку із вирішенням питання щодо поділу спільного бізнесу. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей не породжує у майбутньому позичальника обов`язку повернення обумовлену угодою суму грошей.

На підставі викладеного, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вважає їх правомірними та обґрунтованими поданими доказами.

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов, просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що спільно з позивачем вели бізнес з продажу рибацьких товарів. В подальшому, через неприбутковість даного бізнесу, відповідач вирішив припинити це заняття, а позивач ще деякий час продовжував здійснювати продаж товару. В подальшому, позивач звернувся до відповідач з приводу поділу спільного бізнесу і сказав, що за його підрахунками відповідач повинен йому повернути кошти в сумі 8200 доларів США. Під тиском він написав розписку про обов`язок повернення цих коштів, однак суму цих коштів він не отримував. Також повідомив, що повернув позивачу 1000 доларів США, про що в розписці здійснено відповідний напис.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 04.03.2020р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 01.04.2020р. розгляд справи був відкладений.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Зі змісту, наявної в матеріалах справи копії розписки від 18.10.2016р. вбачається, що ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_4 кошти в сумі 8200 (вісім тисяч двісті) доларів США в строк до 18.10.2017р. (а.с.7).

Дана розписки містить в собі підпис та ПІБ ОСОБА_3 , а також відмітку « 20.10.2018 - 1000 доларів США».

На підтвердження існування даного боргу представником позивача надано до матеріалів справи оригінал розписки від 18.10.2016. (а.с.41).

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 повідомив суд, що був присутній під час написання розписки і відповідач ніяких коштів від позивача не отримував. Вказана сума виникла в результаті поділу спільного бізнесу, яку відповідач повинен був повернути позивачу.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 пояснив суду, що товаришує як позивачем, так і з відповідачем і йому відомо, що останні вели спільний бізнес. Однак в подальшому, відповідач вирішив припинити здійснення бізнесу через його неприбутковість, а позивач ще деякий час продовжував продавати товар. Через деякий час, позивач через неприбутковість бізнесу вирішив закрити свою справу, а тому порахував вкладені кошти та потребував від відповідача повернення йому коштів в сумі 8200 доларів США. Зі слів відповідача свідку відомо, що він ніяких коштів від позивача не отримував, а розписку написав під тиском. Насправді це сума, яку повинен був віддати позивачу за вкладені в бізнес кошти.

ІV. Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Дослідивши укладену між сторонами розписку від 18.10.2016р., суд виходить з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 8200 доларів США саме у борг, а лише міститься обов`язок щодо повернення вказаної суми в строк до 18.10.2017р. (а.с.7).

Також судом враховано, що ОСОБА_3 не заперечував факту написання ним розписки, проте заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх позивачу, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо поділу спільного бізнесу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розписка, надана відповідачем позивачу про нібито наявну певну суму боргу не відповідає вимогам чинного законодавства, що пред`являється до договорів позики, а саме: розписка не містить посилання на передачу коштів у борг та момент передання таких коштів, а тому договір позики вважається таким, що не укладений і юридичні наслідки між сторонами за ним не настають.

Аналогічна позиція викладена в постановах ВС КЦС від 08.07.2019р. у справі №524/4946/16-ц, від 04.03.2020 у справі №632/2209/16.

Таким чином, позов в частині стягнення суми позики за договором від 18.10.2016р. року задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні позову про стягнення суми боргу за договором позики, не підлягають також задоволенню вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі вимоги є похідними боргового зобов`язання.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в позові.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 ) простягнення боргу за договором позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення складено 13 липня 2020р.

Суддя: Л. Л. Гураль