Ухвала суду № 90353231, 13.07.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3847/20

Провадження № 1-кп/645/699/20

УХВАЛА

Іменем України

13 липня 2020 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Мартинової О.М.,

секретар судового засідання - Костін О.Б.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Осадчої Л.О.,

захисника - Супрун А.Д.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному правопорушенні № 12020220460000989 від 15 травня 2020 рокуза обвинуваченням ОСОБА_1 , 1983 року народження, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

в с т а н о в и в:

В провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться вищевказане кримінальне провадження.

Під час досудового розслідування відносно обвинуваченого було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Таким чином, на виконання вимог вказаної частини ст. 331 КПК України, на обговорення учасників судового провадження поставлено питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, оскільки строк, визначений за ухвалою суду, спливає 13 липня 2020 року.

Прокурор вважав за доцільне продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 діб, посилаючись на те, що ОСОБА_1 будучи раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, останній раз 08.10.2018 року Краснокутським районним судом Харківської області за ч.2 ст.186, ч.2 ст.190 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення та перевиховання не став і знову вчинив корисливий злочин. Прокурор посилається на те, що відповідно до вимог ст.177 КПК України маються наступні ризики: ОСОБА_1 може вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується тим фактом, що останній раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких корисливих злочинів та перебуваючи на іспитовому строку за вчинення попередніх злочинів, знову вчинив тяжкий корисливий злочин, що свідчить про його суспільну небезпечність та відсутність переконань направлених на дотримання законів України; може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів за яке законом, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 4 до 6 років, а тому маються підставі вважати, що ОСОБА_1 буде переховуватися від органів досудового розслідування, намагаючись тим самим уникнути кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин. Також ризик переховування від правоохоронних органів підтверджується тим фактом, що ОСОБА_1 не має постійного місця роботи та сталих соціальних зв`язків у суспільстві, при цьому наявність даних факторів в сукупності може сприяти вчиненню нових злочинів; може незаконно впливати на потерпілу та свідків, які надали свідчення, що підтверджують вину обвинуваченого. Даний ризик підтверджується тим, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про його агресивність та схильність до вчинення протиправних дій, а тому у разі не обрання даної міри запобіжного заходу він може мати можливість незаконно вплинути на потерпілу та свідків з метою зміни їх свідчень, наданих на стадії досудового розслідування. Разом з тим вважає, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків і його належну поведінку.

Захисник - адвокат Супрун А.Д. заперечував проти продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, просив суд змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що останній офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання, а також на його утримання перебувають батьки-інваліди, які потребують його допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_1 також заперечував проти продовження строку тримання його під вартою та просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Прокурор заперечувала проти клопотання захисника та обвинуваченого.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.

Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).

Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.

Європейський суд з прав людини роз`яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Оцінивши в сукупності обставини, визначені ст. 178 КПК України, необхідні для врахування при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, суд вважає, що інший, більш м`який запобіжний захід, аніж тримання під вартою, не здатний забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 , та уникнення ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, зв`язку з чим суд продовжує обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 60 діб.

Серед іншого, суд враховує наступне: вагомість наявних доказів, досліджених судом, що обвинувачений обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, тобто суд вбачає наявність розумної обґрунтованої підозри відносно обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винними у вчиненні інкримінованого злочину, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченому діяння; вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний стан.

Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілу, свідків, а також переховуватись від суду, в зв`язку з чим, суд вважає доведеним продовження існування ризиків, які слугували підставою для обрання та продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.

На думку суду, вказані вище обставини не зменшують ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не є підставою для зміни чи скасування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, про що клопотали захисник та обвинувачений на даному етапі судового розгляду не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому продовжує строк обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331, 369 КПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 - Супрун А.Д. та обвинуваченого ОСОБА_1 щодо зміни останньому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.

Продовжити ОСОБА_1 , 1983 року народження, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 10 вересня 2020 року включно.

Копію ухвали направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для відома.

Ухвала може бути оскаржена лише в частині продовження запобіжного заходу до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 7 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 13 липня 2020 року.

Головуючий суддя О.М. Мартинова