Рішення № 90349067, 13.07.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/273/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся-Трейд"

до відповідача Фізична особа-підприємець Вознюк Оксана Олександрівна

про стягнення 144 729,32 грн.

Без виклику учасників справи.

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся-Трейд" звернулося в господарський суд Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Вознюк Оксани Олександрівни про стягнення 144 729,32 грн. заборгованості, яка складається з : 59 249,27 грн. - основного боргу, 67 705,27 грн. - проценти за користування чужими коштами, 17 774,78 грн. - штрафу.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки товару №Р17-298 від 25.08.2017 р. в частині своєчасної оплати вартості отриманих товарів.

В свою чергу відповідачем частково оплачено отриманий товар та перераховано позивачу грошові кошти в сумі 5 591,91 грн. Таким чином, неоплаченим лишився товар на загальну суму 59249,27 грн.

Покликаючись на умови Договору позивач нарахував 67 705,27 грн. - проценти за користування чужими коштами, 17 774,78 грн. - штраф.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав. Вимог позивача не заперечив.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 30.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Критерії оцінювання розумності строку справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (справа Кучерук проти України) (заява 2570/04).

Згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини однією із складових справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона має знати про всі докази чи подання, які представленні або зроблені в цілях впливу на думку суду і коментувати їх (п. п. 23,31 та 33 рішення у справі "Лобо Мачадо проти Португалії" від 20.02.1996, п. 24 рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" від 18.02.1997, п. 42 рішення у справі "Кєроярві проти Фінляндії").

Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що розумним для розгляду даної справи є строк, що має забезпечити реалізацію процесуальних прав сторін у справі, повний, всебічний, об`єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору, з урахуванням ст.ст. 7, 13 ГПК України.

Також судом було враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року, заборонивши:

відвідування закладів освіти її здобувачами;

проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

Загальнонаціональний карантин продовжено до 31 липня 2020 року.

Рада суддів України листом від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендувала на період карантину встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справи у зв`язку із карантинними заходами; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматися від відвідування приміщення суду, а всі необхідні документи надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, факсом або дистанційними засобами зв`язку.

Поряд із тим, за приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою, однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків, однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У свою чергу учасники процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальним правами та обов`язками, та не допускати зловживання ними.

Враховуючи викладене у сукупності, судом у межах наданих йому повноважень учасникам у справі було надано достатньо часу та можливості скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, передбаченими ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

25 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ - ТРЕЙД" (постачальник, позивач) та фізичною особою - підприємцем Вознюк Оксаною Олександрівною (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №Р17-298 (надалі договір), відповідно до предмету якого постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує Товар на умовах, визначених у даному Договорі (арк.с. 4).

Ціни на товар встановлюються Постачальником в прайс-листі (не є додатком до даного Договору), формуються в національній валюті України, зазначаються в накладній (пункт 2.1. договору).

Розділом 4 Договору передбачено, що доставка Товару проводиться окремими партіями протягом строку дії Договору. Доставка Товару Покупцеві здійснюється на підставі замовлень останнього протягом узгодженого Сторонами строку. Доставка Товару на підставі даного Договору здійснюється силами, засобами та за рахунок Постачальника у місце, визначене Покупцем в межах Рівненської області. Покупець за власним бажанням вправі здійснити самовивіз Товару. Датою передачі партії Товару вважається дата прийому - передачі Товару, зазначена у відповідній накладній (відповідного товаросупроводжувальному документі).

Відповідно до пункту 5.1. Договору, Покупець здійснює розрахунки за Товар на умовах відстрочки платежу - 30 календарних днів х моменту передачі партії товару Покупцю. У випадку, якщо Покупець не здійснив розрахунки з Постачальником повністю за попередньо отриманий товар, Постачальник залишає за собою право здійснювати наступний відпуск товару лише за умови 100% передоплати та повного погашення заборгованості (п.5.2. Договору).

Договір підписаний уповноваженою особою позивача та відповідачем та скріплений печатками сторін.

У пункті 7.1. сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати вартості Товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки до моменту повного погашення заборгованості по цьому договору. У випадку прострочки Покупцем оплати вартості Товару більше ніж на 30 календарних днів вважається, що Покупець необгрунтовано відмовився від оплати Товару та зобов`язаний сплатити на користь Постачальнику, крім установленої Договором пені (п. 7.1.), штраф за ухилення від оплатив розмірі 30% від вартості отриманого та не оплаченого в строк Товару (п.7.4. Договору).

На виконання умов Договору позивач здійснив передання товарів відповідачу на загальну суму 68 771,24 грн. Вказане підтверджується наявними у справі копіями накладних (арк.с. 5-13):

№5491 від 04.06.2019 р. на суму 10 365,83 грн. (несплачено по ній 2 922,34 грн.);

№6137 від 11.06.2019 р. на суму 9 771,91 грн. (несплачено по ній 9 436,85 грн.);

№6523 від 18.06.2019 р. на суму 5 296,90 грн.;

№7277 від 25.06.2019 р. на суму 18 314,96 грн. (несплачено 18 110,04 грн.);

№0317 від 02.07.2019 р. на суму 7 016,47 грн.;

№1520 від 16.07.2019 р. на суму 6 999,59 грн.;

№0527 від 06.08.2019 р. на суму 5 538,56 грн. (несплачено 4 000,06 грн.);

№2447 від 27.08.2019 р. на суму 3 847,02 грн.;

№1360 від 26.11.2019 р. на суму 1 620,00 грн.

Повернуто товару було на загальну суму 3 930,06 грн. згідно накладних на повернення №№ 298, 296, 293, 291, 290 від 19.09.2019 р. (арк.с.14-18).

Оплата отриманого товару була здійснена на суму 5 591,91 грн., що підтверджено копіями квитанцій від 27.08.2019 р., від 11.12.2019 р., від 27.02.2020 р. (арк.с.19-20).

Позивач звертався до відповідача із претензією від 17.02.2020 р. з вимогою погасити заборгованість (арк.с. 28-29). Відповідь на претензію у матеріалах справи відсутня.

Таким чином несплаченими залишилися 59 249,27 грн.

У зв`язку з несплатою даних коштів позивач, покликаючись на п.7.4. Договору від 25.08.2017 р. нарахував відповідачу штраф у розмірі 30% від вартості поставленого та неоплаченого товару (виходячи із суми боргу 59 249,27 грн.), який складає 17 774,78 грн.

Також, відповідно до п. 7.5. Договору у випадку прострочки Покупцем оплати вартості Товару більше ніж на 30 календарних днів вважається, що Покупець отримує від Постачальтника товарний кредит. За користування чужими коштами у вигляді товарного кредиту, у відповідності до ст. 536 та ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець сплачує Постачальнику за користування чужими грошовими коштами 200% річних від вартості отриманого та своєчасно неоплаченого Товару за кожен день користування.

Посилаючись на п.7.5. Договору позивач нарахував 67 705,27 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Таким чином, позивач звернувся із позовом та просить стягнути з відповідача всього 144729,32 грн., з яких 59 249,27 грн. - основного боргу, 67 705,27 грн. - проценти за користування чужими коштами, 17 774,78 грн. - штрафу.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених вище обставин суд встановив, що спірні правовідносини між сторонами виникли з договору поставки.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Щодо позовних вимог про стягнення 59 249,27 грн. основної заборгованості, суд зазначає, що позивач надав суду докази поставки товару на вказану суму.

При цьому доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, вимог позивача про стягнення цієї заборгованості не спростував та не заперечив.

Відтак позовні вимоги про стягнення 59 249,270 грн. основної заборгованості є законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 17 774,78 грн. - штрафу нарахованого згідно п.7.4. Договору суд вказує наступне.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, у даному спорі позивач має право на нарахування відповідачу санкцій за порушення договірних зобов`язань.

Судом перевірено розрахунок штрафу 30% від вартості поставленого та неоплаченого товару (виходячи із суми боргу 59 249,27 грн.), та встановлено, що позивач розрахував його арифметично вірно у сумі 17 774,78 грн., у відповідності вимогам умов договору та чинного законодавства. Тому у цій частині вимога позивача підлягає задоволенню.

Відносно заявлених позивачем до стягнення з відповідача 67 705,27 грн. відсотків за користування чужими коштами суд звертає увагу на наступне.

Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України. Так, згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, що застосовується до договорів поставки згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Водночас статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховним Судом України у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 було визначено порядок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до статей 536, 625, 692 Цивільного кодексу України: "Частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язанняза кожен день прострочення виконання, є пеня"".

Аналогічний висновок був викладений також у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 917/63/18.

Таким чином, як убачається з матеріалів справи, умови договору передбачають сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, які нараховуються за кожен день прострочення платежу.

Аналіз приписів частин другої, третьої статті 692, частини третьої статті 693 ЦК України дозволяє дійти висновку, що на покупця покладено обов`язок сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару і сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Водночас, за умови, якщо покупець був зобов`язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Отже, при здійсненні поставки товару, законодавцем передбачено стягнення процентів за нездійснену на умовах поставки передоплату за поставлений товар, які відповідно до статті 536 ЦК України визначені законодавцем як плата за користування чужими грошовими коштами.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, суд констатує, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.

Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 7.5. укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день користування, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

Така міра відповідальності є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Такий висновок кореспондується із позицією, висвітленою у Постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 р. у справі №922/3578/18.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відтак, невірним є обрахування пені за весь час прострочення платежу, виходячи за межі шестимісячного строку нарахування, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України.

Таким чином, суд вважає правильним здійснити перерахунок санкції, обумовленої п.7.5. Договору поставки в межах подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу по кожній накладній окремо, враховуючи обмеження встановлене ч.6 ст.232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування.

Суд розрахував пеню використовуючи калькулятори комп`ютерної програми "Ліга.Закон. Підприємство", версія 9.5.3. Так, згідно обрахунків загальний розмір пені складає - 8 981,71 грн.

А саме:

по накладній №5491 від 04.06.2019 р. на суму несплачених коштів 2 922,34 грн. за період з 05.07.2019 р. по 05.01.2020 р. пеня складає - 475,58 грн.;

по накладній №6137 від 11.06.2019 р. на суму несплачених коштів 9 436,85 грн. за період з 12.07.2019 р. по 12.01.2020 р. пеня складає - 1 521,27 грн.;

по накладній №6523 від 18.06.2019 р. на суму несплачених коштів 5 296,90 грн. за період з 19.07.2019 р. по 19.01.2020 р. пеня складає - 845,76 грн.;

по накладній №7277 від 25.06.2019 р. на суму несплачених коштів 18 110,04 грн. за період з 26.07.2019 р. по 26.01.2020 р. пеня складає - 2 867,34 грн.;

по накладній №0317 від 02.07.2019 р. на суму несплачених коштів 7 016,47 грн. за період з 26.07.2019 р. по 26.01.2020 р. пеня складає - 1 098,57 грн.;

по накладній №1520 від 16.07.2019 р. на суму несплачених коштів 6 999,59 грн. за період з 16.08.2019 р. по 16.02.2020 р. пеня складає - 1 063,55 грн.;

по накладній №0527 від 06.08.2019 р. на суму несплачених коштів 4 000,06 грн. за період з 06.09.2019 р. по 02.03.2020 р. (оскільки позивач вказав у позовних матеріалах, що санкції розраховувалися ним станом на 02.03.2020 р.) пеня складає - 565,61 грн.;

по накладній №2447 від 27.08.2019 р. на суму несплачених коштів 3 847,02 грн. за період з 27.09.2019 р. по 02.03.2020 р. (оскільки позивач вказав у позовних матеріалах, що санкції розраховувалися ним станом на 02.03.2020 р.) пеня складає - 470,93 грн.;

по накладній №1360 від 26.11.2019 р. на суму несплачених коштів 1 620,00 грн. за період з 27.12.2019 р. по 02.03.2020 р. (оскільки позивач вказав у позовних матеріалах, що санкції розраховувалися ним станом на 02.03.2020 р.) пеня складає - 73,10 грн.

Таким чином, санкції, що нараховані позивачем на підставі п.7.5. Договору поставки, підлягають задоволенню частково в сумі 8 981,71 грн. У решті суми 58 723,56 грн. - у цій частині в позові слід відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до приписів статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи наведені норми та порівнюючи встановлені судом обставини з аргументами та вимогами позивача суд робить наступні висновки.

Висновки суду

Встановлені обставини щодо невиконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем умов договору та прав позивача. Суд погоджується з аргументами позивача стосовно наявної заборгованості відповідача.

Натомість відповідач не повідомив суду своєї позиції та не навів жодних аргументів проти заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позовні вимоги належить задоволити частково, у сумі стягнення 59 249,27 грн. основної заборгованості, 17 774 грн. 78 коп. - 30% штрафу, 8 981,71 грн. - пені. У решті позовних вимог 58 723,56 грн. - у цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У позовній заяві позивач вказав, що попередній розмір судових витрат становить сплачений судовий збір та 10 000,00 грн. витрат по оплаті правової допомоги.

Згідно наявного у справі платіжного доручення №48 від 03.03.2020 р. позивач сплатив 2170,94 грн. судового збору (1,5 % від ціни позову) (арк.с. 32).

Доказів понесення інших судових витрат, у тому числі витрат по оплаті правової допомоги позивачем суду не надано.

За умовами статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір пропорції задоволених вимог проти заявлених складає 59,42%.

Таким чином, сума судового збору, яку відповідач має відшкодувати позивачу становить 1289,97 грн.

Керуючись статтями 129, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Вознюк Оксани Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ-ТРЕЙД" (43006, м. Луцьк, вул. Андрія Марцинюка, 35, ідентифікаційний код 39365851) - 59 249 (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 27 коп. заборгованості за поставлений товар, 8 981 (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят одну) грн. 71 коп. - коштів нарахованих за несвоєчасну оплату товару згідно п.7.5. Договору поставки, 17 774 (сімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 78 коп. - 30% штрафу, 1289 (одну тисячу двісті вісімдесят дев`ять) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 13 липня 2020 року.

Суддя Бережнюк В.В.