Рішення № 90348566, 10.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2020Справа № 910/5710/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі Енергетичні Послуги»

до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

про стягнення 951.617,62 грн.

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

27.04.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі Енергетичні Послуги» до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про стягнення 951.617,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № 627 від 21.12.2018 про постачання електричної енергії, у період з січня по травень 2019 року та з серпня 2019 року по лютий 2020 року позивачем було надано відповідачу послуги, що підтверджується актами прийняття-передання товарної продукції (електроенергії) та рахунками за спожиту електроенергію. Оскільки відповідачем взяті на себе зобов`язання по своєчасній і повній оплаті наданих послуг не виконано, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 951.617,62 грн, з яких: 880.109,62 грн боргу за спожиту електроенергію, 63.654,63 грн пені, 976,57 грн інфляційних втрат та 6.876,80 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито провадження у справі № 910/5710/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 05.05.2020 було направлено відповідачу 07.05.2020 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105473347489 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30.04.2020 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 05.05.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 12.05.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105473347489.

02.06.2020 від відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені за січень-березень 2019 року та у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач не заперечує отримання електричної енергії за договором, проте рахунки оплачені із запізненням у зв`язку із скрутною фінансовим становищем відповідача. Відповідач звертає увагу на те, що за вимогами про стягнення пені за січень-березень 2019 року минув річний строк позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Також зазначає, що позивачем невірно розрахована пеня за період листопад 2019 року - лютий 2020 pоку, оскільки позивачем застосована облікова ставка НБУ у розмірі 13,5 %, що вже не діяла на момент нарахування пені за вказаний період. З 31.01.2020 по 12.03.2020 облікова ставка НБУ становила 11%, а з 13.03.2020 по 23.04.2020 - 10 %. Отже, сума пені за листопад 2019 року становить 16.440,24 грн, за грудень 2019 року - 9.859,29 грн, за січень 2020 року - 6.315,09 грн, за лютий 2020 року - 759,06 грн. Таким чином, загальна сума пені за договором складає 56.841,80 грн. Зазначає, що відповідачем повністю оплачена заборгованість за листопад 2019 року у розмірі 260.893,33 грн, та загальна сума основного боргу становить 719.216,29 грн.

25.06.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає доводи відповідача щодо заявленої до стягнення пені необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідачем не подано обґрунтованого контр Доводи відповідача стосовно наявності скрутного фінансового становища, яке зумовлене складними взаємовідносинами з йо7го контрагентами не звільніє відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань за договором. Стосовно доводів щодо спливу строку позовної давності посилається на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наразі карантин продовжено до 31.07.2020.

08.07.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому відповідач зазначає, що ним повністю погашена зазначені у позовній заяві основна заборгованість. Так, згідно рахунків № 627 від 02.01.2020, від 03.02.2020, від 02.03.2020 відповідачем сплачено заборгованість за грудень 2019 року, січень-лютий 2020 року загалом у розмірі 719.216,29 грн. Просить звільнити відповідача повністю від сплати штрафних санкцій у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище врегульовані Законом України «Про ринок електричної енергії».

Пунктом 93 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що універсальна послуга - постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України.

Під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб`єкт господарювання повинен до 1 січня 2019 року вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб`єктів господарювання.

З урахуванням зазначеного, було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі Енергетичні Послуги», яким отримано ліцензію з постачання електричної енергії споживачам відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 429 від 14.06.2018.

Відповідно до пункту 8 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (в редакції, що діяла до 18.07.2019), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії (пункт 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії».

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення шляхом подачі 21.12.2018 заяви-приєднання та фактичного споживання електричної енергії згідно поданого відповідачем акту прийняття-передавання товарної продукції електроенергії за січень 2019 року приєднався до умов договору про постачання електричної енергії споживачу.

Отже, початком постачання електричної енергії визначено січень 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, договору з відповідачем присвоєно реквізити № 627 від 21.12.2018 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідач) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору сплату спожитої електричної енергії повністю не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість та за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини, за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, за умовами якого позивач продає електричну енергію відповідачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача, а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 13.1 договору цей договір укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, якщо інше не встановленого комерційною пропозицією.

Відповідно до п. 11.1 додатку № 2 (комерційна пропозиція) до договору договір на умовах даної комерційної пропозиції укладається на строк один календарний місяць та вважається продовженим на кожен наступний календарний місяць, якщо постачальник не відмовиться від його пролонгації в зв`язку з порушенням споживачем умов п. 5.1 цієї комерційної пропозиції.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини не подано.

Як вбачається з матеріалів справи за період з січень - травень 2019 року, серпень-грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року позивачем поставлено електроенергію, що підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за договором, які підписані та скріплені печатками обох сторін за відповідні місяці.

Положеннями п. 5.1. договору встановлено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору.

За умовами пункту 5.5. договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 5.7 договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.

Згідно з п. 5.2 додатку № 2 до договору (комерційна пропозиція) надані постачальником рахунки за фактично відпущену електричну енергію підлягають оплаті споживачем протягом п`яти робочих днів з дати їх отримання.

З матеріалів справи вбачається що позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки за спожиту електроенергію на загальну суму 3.258.752,67 грн, у яких зазначено терміни сплати рахунків та дати отримання рахунків відповідачем:

№ 627 від 01.02.2019 на суму 397.966,06 грн, кінцева дата оплати - 08.02.2019,

№ 627 від 03.03.2029 на суму 246.404,71 грн, кінцева дата оплати - 11.03.2019,

№ 627 від 01.04.2019 на суму 294.009,18 грн, кінцева дата оплати - 09.04.2019,

№ 627 від 02.05.2019 на суму 269.247,62 грн, кінцева дата оплати - 10.05.2019,

№ 627 від 01.06.2019 на суму 244.518,86 грн, кінцева дата оплати - 07.06.2019,

№ 627 від 02.09.2019 на суму 296.307,94 грн, кінцева дата оплати - 09.09.2019,

№ 627 від 01.10.2019 на суму 251.880,95 грн, кінцева дата оплати - 08.10.2019,

№ 627 від 01.11.2019 на суму 278.307,73 грн, кінцева дата оплати - 08.11.2019,

№ 627 від 02.12.2019 на суму 260.893,33 грн, кінцева дата оплати - 09.12.2019,

№ 627 від 02.01.2020 на суму 230.722,56 грн, кінцева дата оплати - 10.01.2020,

№ 627 від 03.02.2020 на суму 295.565,36 грн, кінцева дата оплати - 10.02.2020,

№ 627 від 02.03.2020 на суму 192.928,37 грн, кінцева дата оплати - 10.03.2020.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 6.2 договору споживач зобов`язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість спожитої електроенергії у визначений строк не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за період листопад, грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року, яка на момент звернення з позовною заявою до суду (23.04.2020 - позов поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку) становила 880.109,62 грн.

Проте, подані відповідачем копії платіжних доручень № 2602 від 24.04.2020 на суму 50.000,00 грн, №2607 від 27.04.20202 на суму 50.000,00 грн, № 2619 від 29.04.2020 на суму 60.893,33 грн, № 3033 від 05.06.2020 на суму 230.722,56 грн, № 3085 від 11.06.2020 на суму 295.565,36 грн, № 3100 від 12.06.2020 на суму 192.928,37 грн свідчать, що відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 880.109,62 грн. В призначені платежу вказаних платіжних доручень вказано: оплата згідно рахунків № 627 за листопад 2019 р., грудень 2019 р., січень 2020 р., лютий 2020 р.

Отже, подані платіжні доручення свідчать, що відповідач перерахував борг після звернення позивача з позовом до суду (поданий до поштового відділення зв`язку 23.04.2020).

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 880.109,62 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлену електроенергію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.8 договору споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, нарахованої протягом усього періоду прострочення зобов`язання, якщо інше не встановлено в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору.

Згідно з п. 8.1 додатку № 2 до договору (комерційна пропозиція) у разі, якщо споживач порушив терміни оплати, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, до дати повної оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за постачання електричної енергії.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Слід зазначити, що умовами п. 8.1 додатку № 2 договору передбачено нарахування пені понад шестимісячний період нарахування.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язують його початок.

Враховуючи, що в силу умов п. 5.5, 5.7 договору відповідач зобов`язаний був вносити платежі щомісячно протягом п`яти робочих днів, то момент прострочення виконання зобов`язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг оренди, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг за кожним платежем окремо.

Таким чином, оскільки за умовами договору оплата наданих послуг повинна здійснюватись щомісяця, початок позовної давності для нарахування пені необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання замовником кожного із цих зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано пеню за порушення відповідачем строків внесення орендної плати за січень - травень, серпень - грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року.

Як вбачається зі штампу поштового відділення зв`язку на конверті, в якому до суду надійшла дана позовна заява, позов поданий до відправлення 23.04.2020.

Положеннями ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач заперечуючи проти позову просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені нарахованої на суми боргу за січень, лютий та березень 2019 року.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред`явлення позивачем вимог про стягнення 3.179,91 грн пені нарахованої на суми боргу за січень та лютий 2019 року станом на день звернення з позовом до суду позивачем пропущено, в зв`язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12 березня 2020 року.

Посилання позивача на те, що ним не пропущений строк позовної давності за вимогою про стягнення пені нарахованої за несвоєчасну сплату орендної плати за січень та лютий 2019 року, з посиланням на вказані вище нормативні акти, судом не приймаються до уваги, оскільки на момент запровадження карантину (з 12.03.2020) позивачем вже був пропущений строк позовної давності за вказаними вимогами.

З урахуванням того, що за умовами договору відповідач мав сплатити орендну плату за березень 2019 року до 08.04.2019 включно та прострочення виконання грошового зобов`язання за березень 2019 року починається з 09.04.2019, строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення пені починається обчислюватись з 09.04.2019 та закінчується 09.04.2020 (під час карантину), а тому суд приходить до висновку, що строк позовної давності за відповідною вимогою, у зв`язку із запровадженням карантину є продовженим, тобто не є пропущений позивачем.

Суд не погоджується з розрахунками пені здійсненим позивачем на суми боргу за листопад, грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року, оскільки позивачем застосовано невірні розміри ставок НБУ.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по оплаті спожитої електроенергії відповідач не виконав у повному обсязі, він повинен сплатити, пеню відповідно до умов договору, розмір якої за розрахунками суду (розрахунок пені за листопад, грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року знаходиться в матеріалах справи) становить 60.250,06 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені обґрунтовані і підлягають задоволенню в розмірі 60.250,06 грн та в іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити.

Заявлене відповідачем у відзиві клопотання про зменшення розміру пені суд залишає без задоволення з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідно до ст.ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не наведено жодних обставин та не подано жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини у простроченні оплати спожитої електроенергії. Відповідачем не наведено підстави та не надано докази винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків сплати газу; не подано доказів в підтвердження скрутного фінансового становища.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті електричної енергії, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 976,57 грн інфляційних втрат та 6.876,80 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно з п. 8.1 додатку № 2 до договору (комерційна пропозиція) у разі, якщо споживач порушив терміни оплати, нараховуються 3% річних від суми боргу. Сума боргу сплачується споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Суд перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 6.876,80 грн - 3% річних.

За розрахунками суду (розрахунок знаходиться в матеріалах справи за період з 01.04.2019 по 31.05.2019 на суму боргу 64.969,05 грн) розмір інфляційних втрат становить 1.109,02 грн. Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат в сумі 454,78 грн.

За результатами здійснення судом перерахунку (розрахунок знаходиться в матеріалах справи за період з 01.12.2019 по 31.01.2020 на суму боргу 260893,33 грн; за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму боргу 210.893,33 грн; за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму боргу 295.565,36 грн) інфляційні втрати складають - 1,04 грн, - 632,68 грн та - 886,70 грн, тобто мало місце дефляція.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 454,78 грн інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі Енергетичні Послуги» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судового збору судом прийнято до уваги той факт, що відповідач сплатив суму основного боргу після звернення позивача з позовом до суду.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 231, 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 880.109,62 грн основного боргу закрити.

3. Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, код ЄДРПОУ 01190043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі Енергетичні Послуги» (87539, Донецька область, м. Маріуполь, бульв. Шевченка, 62, код ЄДРПОУ 42086719) 60.250 (шістдесят тисяч двісті п`ятдесят) грн. 06 коп. пені, 454 (чотириста сімдесят чотири) грн 78 коп. інфляційних втрат, 6.876 (шість тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 80 коп. - 3% річних, 14.215 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятнадцять) грн 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова