Рішення № 90348518, 08.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2020Справа № 910/16839/19За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Державного підприємства "Електронмаш"

про стягнення 50 341, 43 грн,

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Цвілій І.В.

від відповідача: Полюхович І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Електронмаш" про стягнення 50 341, 43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором № 05693/1-1-08 від 19.05.2005 про надання послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в частині оплати послуг з приймання стічних вод через приєднані мережі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишено без руху.

16.12.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 02.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16839/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.02.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказав, що останнім у 2020р. було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в якості погашення спірної заборгованості. Відповідачем також заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

14.02.2020 представником позивача було подано відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин наведених у відзиві відповідача.

Ухвалою від 24.02.2020р. судом було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.03.2020р.

11.03.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 25.03.2020р.

25.03.2020р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 24.04.2020р. судом було призначено підготовче засідання на 12.05.2020р.

12.05.2020р. підготовче засідання у справі відкладено на 03.06.2020р.

03.06.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 17.06.2020р.

17.06.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2020р.

Представником позивача у судовому засіданні 08.07.2020р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги було підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 08.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2005р. між Відкритим акціонерним товариством «Київводоканал», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», (постачальник) та Державним підприємством "Електронмаш" (абонент) було укладено договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №05693/1-1-08.

Відповідно до п. 1.1 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. цей договір укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (надалі - Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р. зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за №165/374 , Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором .

Згідно із п. 2.1.1 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показниками лічильників січних вод, або за кількістю вод, що надходять із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п.2.1.4 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р.).

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно із п. 2.2.3 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п. 2.2.4 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. відповідач у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов`язується у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Пунктом 4.2 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Положеннями п. 7.1 договору визначено, що цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

01.12.2011р. сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р., за умовами п.1 якої постачальник надає абоненту послуги з водовідведення додаткового об`єму стічних вод від об`єкта абонента за адресою: 03180, м.Київ, Кільцева дорога, 4, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення, в порядку, передбаченому Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190: ДСТУ 3013-95 Гідросфера «Правила контролю за відведенням дощових і снігових вод з території міст і промислових підприємств», затверджених наказом Держстандарту України від 23.02.1995р. №58, та даними гідрометеослужби і паспорту господарства абонента.

Вартість послуг розраховується постачальником щомісяця (в інших випадках на квартал або рік) в залежності від об`ємів відведених стічних вод та на підставі тарифів на послуги водовідведення, встановлених уповноваженими органами згідно з чинним законодавством України, і величини рівня атмосферних опадів за даними Гідрометцентру України.

У додатковій угоді №2 від 01.12.2011р. вказано, що оплата послуг здійснюється абонентом на підставі розрахункового документа, який постачальник направляє абоненту в електронному вигляді (дебетові повідомлення) або у паперовому вигляді (вимоги-доручення, рахунки тощо) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника щомісячно (в інших випадках один раз на квартал або рік) у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа абоненту або до банківської установи абонента. В разі неотримання абонентом від постачальника розрахункового документа абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним періодом. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Для обліку послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, позивачем було відкрито відповідачу рахунок 20-1669.

Як свідчать матеріали справи, позивачем за період з вересня 2018р. по червень 2019р. було виставлено відповідачу через банківську установу платіжні повідомлення на оплату послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, в періоди дощів та сніготанення, на загальну суму 64 834,43 грн. На підтвердження виставлення вказаних платіжних документів Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" надано до матеріалів справи довідку №55/9-1371 від 24.09.2019р. Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро».

На підтвердження обсягів надання послуг у вказаний період позивачем надано до матеріалів справи відомості Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій та розшифровки рахунків абонента за кодом 20-1669.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем в повному обсязі розрахунок за наданні у період з вересня 2018р. по червень 2019р., послуги водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, здійснено не було, внаслідок чого у Державного підприємства "Електронмаш" утворилась заборгованість в сумі 38 389,97 грн., що стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що позивачем безпідставно не було враховано при розрахунку суми позовних вимог оплати в сумі 10898,24 грн., яка була перерахована абонентом згідно платіжного доручення №1705 від 10.10.2019р. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено, що Державним підприємством "Електронмаш" також було перераховано грошові кошти згідно платіжних доручень №2156 від 19.02.32020р. на суму 22073,35 грн., №2085 від 29.01.2020р. на суму 23287,57 грн. та №2084 від 29.01.2020р. на суму 22 073,35 грн., отже, на думку вказаного учасника судового процесу, на теперішній час предмет спору відсутній. Крім того, відповідачем вказано на відсутність підстав для стягнення штрафу, оскільки позивачем не було доведено обставин безпідставної відмови абонента від оплати рахунків постачальника. Відповідачем також заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Як вказувалось судом вище, відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно із п. 2.2.3 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

У додатковій угоді №2 від 01.12.2011р. вказано, що оплата послуг здійснюється абонентом на підставі розрахункового документа, який постачальник направляє абоненту в електронному вигляді (дебетові повідомлення) або у паперовому вигляді (вимоги-доручення, рахунки тощо) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника щомісячно (в інших випадках один раз на квартал або рік) у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа абоненту або до банківської установи абонента. В разі неотримання абонентом від постачальника розрахункового документа абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним періодом. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Судом було встановлено, що постачальником за період з вересня 2018р. по червень 2019р. виставлено абоненту через банківську установу платіжні повідомлення на оплату послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, в періоди дощів та сніготанення, на загальну суму 64 834,43 грн. На підтвердження виставлення вказаних платіжних документів Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" надано до матеріалів справи довідку №55/9-1371 від 24.09.2019р. Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро».

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, в періоди дощів та сніготанення, за період з вересня 2018р. по червень 2019р. на загальну суму 64 834,43 грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем в повному обсязі розрахунок за наданні у період з вересня 2018р. по червень 2019р., послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, оплачено не було, внаслідок чого у Державного підприємства "Електронмаш" утворилась заборгованість в сумі 38 389,97 грн. При цьому, у поясненнях №821-12 від 15.06.2020р. представником позивача зазначено, що грошові кошти, які надійшли від відповідача згідно платіжного доручення №1705 від 10.10.2019р. були зараховані в погашення заборгованості за атмосферні опади, на момент здійснення розрахунку не надходили, а отже, при розрахунку позовних вимог не враховані. У вказаних письмових поясненнях позивачем також вказано, що грошові кошти, які було сплачено відповідачем у січні 2020р. на загальну суму 45 360,92 грн. було зараховано наступним чином: 19916,09 грн. на оплату поточної заборгованості за послуги водопостачання; 15 784,14 грн. на оплату поточної заборгованості за водовідведення холодної води; 9660,69 грн. на оплату поточної заборгованості за атмосферні опади. Грошові кошти, що надійшли згідно платіжного доручення №2156 від 19.02.32020р. на суму 22073,35 грн. також було зараховано на оплату поточної заборгованості за атмосферні опади.

Посилаючись на наведені вище обставини, позивачем було підтримано позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі, визначеному в прохальній частині позовної заяви, тобто, 38 389,97 грн. основного боргу, 1889,81 грн. інфляційних втрат, 627,48 грн. 3% річних, 1919,50 грн. штрафу та 7514,67 грн. пені.

З приводу вказаних обставин, суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019р. по справі №914/130/16.

Тобто, закриття провадження у справі з підстави відсутності предмету спору обумовлюється саме закінченням між сторонами неврегульованих питань.

Проте, судом вище встановлено, що оплати, які було здійснено відповідачем після відкриття провадження, не було зараховано в рахунок погашення заборгованості, яка є предметом спору, та підтримано позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі, визначеному в прохальній частині позовної заяви, тобто, 38 389,97 грн. основного боргу, 1889,81 грн. інфляційних втрат, 627,48 грн. 3% річних, 1919,50 грн. штрафу та 7514,67 грн. пені.

Отже, між сторонами існує спір стосовно наявності заборгованості з оплати послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, в періоди дощів та сніготанення, за період з вересня 2018р. по червень 2019р. на суму 38 389,97 грн., що виключає можливість закриття провадження у справі в цій частині та вказує наявність підстав для вирішення судом спору по суті.

Судом вище вказувалось, що згідно умов до п.2.2.2 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. та додатку №2 до вказаного правочину у разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

З приводу вказаних умов укладеного між сторонами правочину господарський суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Таким чином, визначення контрагентами у договорі окремого порядку зарахування грошових коштів, які надходять на його виконання, в повному узгоджується з принципом свободи договору та відтворює внутрішню волю обох сторін правочину.

Судом вказувалось, що для обліку послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, позивачем було відкрито відповідачу рахунок 20-1669.

Одночасно, судом встановлено, що в межах договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. позивачем також надавались послуги водопостачання та водовідведення холодної води, для обліку яких було відкрито код 46.

Як встановлено судом з наданих позивачем до матеріалів справи документів, а саме розрахункових листів абонента за договором №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. станом на 10.10.2019р., тобто, дату сплати відповідачем грошових коштів в сумі 10898,24 грн. згідно платіжного доручення №1705 від 10.10.2019р. у Державного підприємства "Електронмаш" була відсутня заборгованість, яка б передувала, боргу за надання послуг водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, в періоди дощів та сніготанення, наданих у період з вересня 2018р. по червень 2019р.

Тобто, вказані грошові кошти у відповідності до п.2.2.2 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. та додатку №2 до вказаного правочину підлягали зарахуванню саме в погашення означеної вище заборгованості, чого, як вбачається з розрахунку позовних вимог та підтвержено вказаним учасником судового процесу, здійснено не було.

Одночасно, аналогічних висновків господарський суд дійшов і під час надання оцінки обставинам перерахування відповідачем грошових коштів, які було сплачено відповідачем у січні 2020р. на загальну суму 45 360,92 грн. згідно платіжних доручень №2085 від 29.01.2020р. на суму 23287,57 грн. та №2084 від 29.01.2020р. на суму 22 073,35 грн.

Наразі, господарський суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, позивачем обставин наявності у відповідача станом на момент надходження грошових коштів згідно платіжних доручень №2085 від 29.01.2020р. на суму 23287,57 грн. та №2084 від 29.01.2020р. на суму 22 073,35 грн. заборгованості з оплати послуг водопостачання чи водовідведення холодної води, яка б виникла раніше спірного в межах розглядуваного спору боргу, належним доказово не обґрунтовано.

Отже, виходячи з наведеного вище, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Державного підприємства "Електронмаш" в частині стягнення основного боргу в сумі 38 389,97 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій та нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 4.2 договору №05693/1-1-08 від 19.05.2005р. передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати послуг з водовідведення стічних вод, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційні люки каналізаційних колодязів, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1919,50 грн. штрафу та 7514,67 грн. пені.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що останній містить помилки у визначенні початкової дати прострочення грошового зобов`язання, зокрема, заявником не було враховано, що пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що незважаючи на невірно визначені періоди нарахування, арифметично сума пені розрахована вірно.

Проте, судом вище вказувалось, що відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені. З приводу вказаної заяви суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019р. по справі №910/12604/18.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Згідно змісту ч.ч.1, 2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, у даному випадку, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 28.11.2019р., про що вказує відтиск печатки реєстрацій вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позовної заяви.

Тобто, з наведеного полягає, що позивачем було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 15.09.2018р. по 27.11.2018р., внаслідок чого, позовні вимоги в частині стягнення пені на суму 454,57 грн. підлягають залишенню без задоволення, а в частині стягнення 7060,10 грн. відповідні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення штрафу господарський суд зазначає таке.

Як вказувалось вище, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

, `.

. 4.6. д 5% ? , .

5% , ? , ? .

, , , .

, , , `, ? .

- , , , , , .

, ?, ? ? ? ? ?.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

? ? ', ? ? 1889,81 . , 627,48 . 3% .

Після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем, як і при нарахуванні пені, було невірно визначено періоди прострочення, проте, арифметично сума розрахована вірно.

Одночасно, щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18, від 19.03.2020р. по справі №906/232/19.

Проте, наведене позивачем при нарахуванні інфляційних втрат враховано не було.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 1316,08 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди)залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Електронмаш" (02180, м.Київ, Святошинський район, вул.Кільцева Дорога, буд.4, ЄДРПОУ 14312789) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, будинок 1-А, ЄДРПОУ 03327664) пеню в сумі 7060,10 грн., 3% річних в розмірі 627,48 грн., інфляційні втрати в розмірі 1316,08 грн. та судовий збір в сумі 1392,64 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 13.07.2020р.

Суддя Спичак О.М.