Рішення № 90348316, 07.07.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/208/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2020 Справа № 908/3178/19

м. Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, м.Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29-А, код ЄДРПОУ 34155997)

до відповідача-1: Офісу великих платників податків ДПС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-Г, код ЄДРПОУ 43141471)

відповідача-2: Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 38025409)

про відшкодування немайнової шкоди в розмірі 50349,20 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Волтер О.В., довіреність № б/н від 22.11.2011;

від відповідача-1: Захарченко В.Ф., довіреність № 42/9/28-10-08-02 від 06.09.2019;

від відповідача-2: Васильченко І.Г., довіреність № 06-16/1022 від 28.05.2020

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" надійшла позовна заява про відшкодування за рахунок держави немайнової шкоди в розмірі 50349,20 грн., завданої бездіяльністю міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників, щодо виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/7149/15 та Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 808/771/18, та відсутністю для державних службовців Офісу обов`язковості судових рішень.

Ухвалою суду від 26.11.2019 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3178/19, присвоєний номер провадження 9/208/19, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання. Ухвалою господарського суду від 17.01.2020 провадження у справі № 908/3178/19 зупинено до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Ухвалою суду від 17.03.2020 поновлено провадження у справі з 14.04.2020, судове засідання з розгляду справи призначено на 14.04.2020. Ухвалою суду від 14.04.2020 продовжено строк розгляду справи на строк дії карантину, в судовому засіданні оголошено перерву до 28.04.2020. Ухвалою суду від 28.04.2020 розгляд справи № 908/3178/19 відкладено на строк дії карантину. Ухвалою суду від 15.06.2020 судове засідання з розгляду справи призначено на 07.07.2020.

08.05.2020 до господарського суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" надійшла заява про усунення недоліків, в якій фактично позивач зазначає про технічну описку, допущену у тексті позовної заяви у зазначенні номеру справи № 808/771/18, на яку він посилається в позові. Просить зазначений у позові номер справи - 826/25749/15 вважати опискою, правильним номером вважати (читати) - 808/771/18. Викладене позивачем у заяві прийнято судом до уваги.

08.05.2020 до господарського суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" надійшло клопотання про заміну первісних відповідачів на належного - Державу, визначивши, що Офіс великих платників податків ДПС та Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі є відповідними органами державної влади, через які Держава бере участь у справі як відповідач.

Клопотання позивача залишено судом без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України, з огляду на те, що подано з порушенням строків встановлених ч. 2 ст. 48 ГПК України.

12.05.2020 до господарського суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому фактично позивач на підставі ст. 90 ГПК України ставить запитання іншому учаснику справи про обставини, що, на думку позивача, мають значення для справи.

Клопотання позивача залишено судом без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України, з огляду на те, що подано з порушенням строків встановлених ч. 1 ст. 90 ГПК України.

07.07.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позові, які мотивовані наступним. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 826/7149/15 визнано протиправним та скасовано рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 10.03.2015 № 5410/10/28-10-23-26 про опис у податкову заставу майна боржника. Зазначене рішення суду виконано не було, порушені права позивача не поновлено, із Державного реєстру обтяжень рухомого майна не вилучено реєстрацію податкової застави, яка відбулась на підставі протиправного рішення, скасованого судом. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №808/771/18 Офіс великих платників податків ДФС зобов`язано подати до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про припинення публічного обтяження у вигляді податкової застави. Офіс великих платників ДФС дане рішення не виконав, змусив позивача звертатися до виконавчої служби. Рішення суду у справі № 808/771/18 було виконано у примусовому порядку державною виконавчою службою в жовтні 2019, стягнуто 16692,00 грн. виконавчого збору та витрати виконавчого провадження. Невжиттям заходів щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили, міжрегіональне територіальне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс обслуговування великих платників податків позбавило положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод корисного сенсу та порушує права позивача на мирне володіння своїм майном, що гарантується кожній особі згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Не виконавши рішення окружного адміністративного суду м. Києва відповідач позбавив позивача можливості займатися виробничою діяльністю, якою він розраховував займатися. Відповідач не висував ніяких доводів для такого втручання в реалізацію прав позивача, проте судові рішення не виконував, розповсюджував інформацію про наявність у позивача податкової застави, не вносив до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про припинення обтяження, що унеможливлює участь у державних тендерах. На підставі викладеного, позивач вважає, що він заслуговує на компенсацію немайнової шкоди за порушення права на виконання судового акта в розумний строк. Немайнова шкода, від бездіяльності органів державної влади, їх посадових та службових осіб щодо виконання рішень суду, належна до компенсації визначена позивачем виходячи з такого розрахунку: розмір судового збору, сплачений позивачем за здійснення правосуддя у вказаних справах, помножений на кількість місяців прострочення виконання кожного з судових рішень у цих справах, починаючи з дати набрання ними законної сили, а саме: (487,20 х 51 місць) + (1762 х 5 місяців) = 33657,20 грн. Крім того, позивач вважає, що належною компенсацією за порушення права на обов`язкове виконання судового акта буде платня в розмірі, який відповідач заплатив державі в якості виконавчого збору - 16692,00 грн. На підставі викладеного, ст. 56 Конституції України, позивач просить відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 33657,20 грн., завдану бездіяльністю міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників щодо виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/7149/15 та Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 808/771/18, та немайнову шкоду в розмірі 16692,00 грн. завдану відсутністю для державних службовців Офісу обов`язковості судових рішень.

Відповідач-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, який надійшов до суду 23.12.2019, зазначивши, зокрема, що позовна заява не містить прохальної частини позову, з якої би вбачався зміст позовних вимог (спосіб захисту), а також вимоги, які пред`явлено до кожного з відповідачів. В позовній заяві не зазначено фактичні обставини, які свідчать, що наведена поведінка відповідачів є протиправною; не вказано які норми законодавства порушив відповідач-1 та якими доказами це підтверджується, не заявлено вимоги до кожного з відповідачів. До позовної заяви не додано рішення судів, на які позивач посилається у позовній заяві. Відповідач зауважив, що позивачем не надано суду жодного доказу заподіяння йому моральної шкоди, не зазначено в чому полягає така шкода. Розрахунок шкоди зроблений шляхом помноження на кількість місяців невиконання судових рішень є безпідставним та не підлягає задоволенню. Також відповідач-1 зазначив про те, що його вини у невиконанні судових рішень немає з огляду на те, що на рахунки Центрального Офісу з обслуговування великих платників податків міжрегіонального головного управління ДФС (попередник Офісу великих платників податків ДФС) накладався арешт на підставі виконавчих листів про стягнення грошових коштів і кошти, які надходили з державного бюджету, в першу чергу йшли на погашення заборгованості за виконавчими листами. Крім того, відповідач-1 зазначив, що позов не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства, оскільки спір виник не у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а при здійсненні публічно-правових відносин. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

20.12.2019 та 23.12.2019 відповідачем-1 подані до суду клопотання про закриття провадження у справі № 908/3178/19, так як спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Відповідач-2 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, який надійшов до суду 11.12.2019, зазначивши, зокрема, про наступне. Управління відповідно до Положення здійснює казначейське обслуговування коштів Вознесенівського району міста Запоріжжя. До повноважень управління не належить відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, оскільки у територіальних органах казначейства рахунки щодо відшкодування вказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Офіс великих платників податків ДПС не знаходиться за місцезнаходженням у Вознесенівському районі міста Запоріжжя, а отже управління не є належним співвідповідачем по справі. У зв`язку із цим, Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі просило виключити його зі складу учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.ст. 3, 4 Закону України № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції забезпечено ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень є загальнодоступною.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 у справі №826/7149/15 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, визнано протиправним та скасовано податкову вимогу від 10.03.2015 №23-11 та рішення від 10.03.2015 №5410/10/28-10-23-26 про опис майна.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 у даній справі № 826/7149/15 вказана постанова залишена без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.08.2015 у даній справі № 826/7149/15 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 у справі № 826/7149/15.

Таким чином, Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 826/7149/15 набрала законної сили 22.07.2015.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування реєстрації податкової застави згідно із актом опису майна №8 від 21.05.2015, шляхом припинення реєстрації податкової застави, зареєстрованої 27.05.2015 за №15361940, за яким було відкрито провадження у справі № 808/771/18.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №808/771/18 адміністративний позов задоволено частково. Так, відповідно до змісту даного рішення, в обґрунтування позову позивач вказував, що 27.05.2015 за номером 15361940 Міжрегіональним головним управлінням ДФС Центральним офісом з обслуговування великих платників зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна податкову заставу згідно з актом опису майна від 21.05.2015 за № 8 на підставі рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби Центрального офісу з обслуговування великих платників про опис майна у податкову заставу від 10.03.2015 №5410/10/28-10-23-26. При цьому, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/7149/15 визнано протиправним та скасовано вказане рішення від 10.03.2015 №5410/10/28-10-23-26 та податкову вимогу від 10.03.2015 №23-11. Однак до теперішнього часу судове рішення не виконане ані в частині скасованої податкової вимоги, ані в частині скасованого рішення про опис майна у податкову заставу. До державного реєстру обтяжень не внесено відомостей про скасування рішення, яке було підставою для опису майна.

Під час розгляду справи № 808/771/18 судом встановлено наявність вищевказаних позивачем обставин щодо визнання протиправними та скасування Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 року у справі №826/7149/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015, податкової вимоги Міжрегіонального головного управління ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників від 10.03.2015 №23-11 та рішення від 10.03.2015 №5410/10/28-10-23-26. Тобто вказаним судовим рішенням було скасовано рішення, яке стало підставою для обтяження рухомого майна у податкову заставу.

Також в даному рішенні встановлено, що відповідно до абз.3 п.1 Положення про Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, затвердженого наказом Державної фіскальної служби № 504 від 09.06.2016, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби є правонаступником всіх прав і обов`язків Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків. Таким чином, для проведення державної реєстрації припинення публічного обтяження №15361940 від 27.05.2015 відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру податковим керуючим Офісу великих платників податків ДФС за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру на підставі сформованої ним заяви.

За наслідками досліджених обставин у справі № 808/771/18, суд з метою належного захисту прав позивача, прийшов до переконання про необхідність виходу за межі позовних вимог та часткового задоволення адміністративного позову, шляхом зобов`язання Офісу великих платників податків ДФС у порядку, передбаченому п.6 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 05.07.2004, подати до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про припинення публічного обтяження у вигляді податкової застави майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» згідно акту опису майна №8 від 21 травня 2015 року, зареєстрованої 27 травня 2015 року за №15361940.

Відповідно до відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 по справі №808/771/18 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018- залишено без змін.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 20.09.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 3 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року у справі № 808/771/18.

Таким чином, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 808/771/18 набрало законної сили 29.01.2019, що також відображено в реєстрі судових рішень.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 28.10.2019 ВП № 59956141 закрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 808/771/18, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 19.02.2019, про зобов`язання Офісу великих платників податків ДФС подати до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про припинення публічного обтяження у вигляді податкової застави майна ТОВ «Технохімреагент», у зв`язку з виконанням рішення суду шляхом вилучення запису № 15361940 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Слід зазначити, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 537 від 19.06.2019 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" Офіс великих платників податків ДФС приєднано до Офісу великих платників податків ДПС.

Бездіяльність щодо виконання вищевказаних судових рішень у розумний строк стало підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом про відшкодування немайнової шкоди за прострочення їх виконання, порушення права щодо обов`язковості виконання судових рішень, за яким порушено провадження у даній господарській справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 2, ч. 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 12, ст. 15, ч. ст. 20 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення становить порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

У справі «Войтенко проти України» (рішення від 29 червня 2004 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу.

Відповідно до з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Із аналізу положень вищенаведеного законодавства вбачається, що моральна (немайнова) шкода, це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона полягає у применшенні немайнового блага. Об`єктом правопорушення є немайнове право: здоров`я, честь, гідність, ділова репутація тощо. Термін моральна шкода застосовують переважно до фізичних осіб, тоді як до юридичних осіб застосовується поняття немайнової шкоди. Немайнова шкода - це шкода, заподіяна порушенням законних немайнових прав юридичних осіб. Її наслідками є приниження репутації, формування негативної оцінки як учасника правовідносин і, як результат, зменшення контрагентів, а отже, і майнові втрати.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Отже для покладення на державу відповідальності щодо відшкодування особі шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, їх посадовою або службовою особою вина не враховується. Достатньо встановити факт протиправної поведінки державного органу, наявність шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом вище, в рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 808/771/18 встановлено, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 року у справі №826/7149/15 було скасовано рішення, яке стало підставою для обтяження рухомого майна у податкову заставу. Для проведення державної реєстрації припинення публічного обтяження за №15361940 від 27.05.2015 відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру податковим керуючим Офісу великих платників податків ДФС за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру на підставі сформованої ним заяви. За наслідками розгляду справи Офіс великих платників податків ДФС зобов`язано подати до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про припинення публічного обтяження у вигляді податкової застави майна ТОВ «Технохімреагент» згідно акту опису майна №8 від 21 травня 2015 року, зареєстрованої 27.05.2015 за №15361940.

Отже звернення ТОВ «Технохімреагент» з позовом до суду (справа № 808/771/18) було наслідком невиконання рішення у справі № 826/7149/15.

Згідно з постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 28.10.2019 ВП № 59956141 з примусового виконання виконавчого листа № 808/771/18, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 19.02.2019, про зобов`язання Офісу великих платників податків ДФС подати до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про припинення публічного обтяження у вигляді податкової застави майна ТОВ «Технохімреагент», рішення у справі № 808/771/18 було фактично виконано у жовтні 2019 року. Даною постановою було стягнуто виконавчий збір в розмірі 16692 грн. та витрати виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, обставини щодо бездіяльності відповідача щодо виконання судових рішень у вищезазначених адміністративних справах, що пов`язані між собою, є встановленими та не потребують доказування.

Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин (ст. 7 ГПК України).

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлена судом бездіяльність, що виразилася у неправомірному ухиленні відповідача протягом тривалого часу від виконання обов`язку, що виникло з рішення суду у справі №826/7149/15, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання на всій території України, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої порушуються права позивача.

При цьому, слід враховувати, що задоволення судом позовних вимог у справі № 826/7149/15, шляхом скасування податкової вимоги, викладено в резолютивній частині рішення в імперативній формі. Порядок процедури виконання рішення про скасування податкової вимоги визначений податковим законодавством. Виконання судових рішень підлягає невідкладній їх реалізації з дня набрання ними законної сили в порядку, який визначено податковим законодавством.

Неможливість для позивача домогтися виконання судового рішення становить втручання у його право на мирне володіння майном, як то визначено у першому Протоколі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, наслідки у вигляді немайнової шкоди перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Відповідачем-1 не надано достатньо обґрунтованих доводів та доказів проти заявлених позовних вимог; його заперечення, викладені у відзиві, спростовуються вищенаведеними обставинами та висновками суду.

Для правильного вирішення спору юридичне значення має сам факт бездіяльності відповідача щодо виконання судових рішень, що виразилось у зволіканні відновлення порушених прав позивача, що був змушений неодноразово здійснювати їх захист в судовому порядку. Причини такого невиконання та наявність або відсутність вини у заподіянні шкоди в даному випадку судом не досліджуються, оскільки статтею ст. 1173 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що підлягає застосуванню в даному випадку, встановлено відшкодування шкоди незалежно від вини органів, визначених у цій статті. Посилання відповідача-1 на неможливість виконання судових рішень у зв`язку із накладенням арешту на рахунки на підставі виконавчих листів є необґрунтованим, оскільки судові рішення у справах №826/7149/15 та № 808/771/18 не пов`язані із майновими вимогами, грошові кошти цими рішеннями не стягувались.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача-1 відповідальності за шкоду, завдану позивачу його неправомірними діями (бездіяльністю).

Позивач вважає належною компенсацією порушення своїх прав відшкодування немайнової шкоди, яку визначено виходячи з такого розрахунку. За звернення до суду у справі № 826/7149/15 позивач оплатив 487,20 грн. судового збору, за звернення до суду у справі № 808/771/18 - 1762 грн. Судове рішення у справі № 826/7149/15, яке набрало законної сили 22.07.2015 не виконувалось 51 календарний місяць, тому за прострочення його виконання позивач вважає належною компенсацією за порушення права на виконання судового акта в розумний строк суму 24847,20 грн. немайнової шкоди (487,20х51). Рішення суду у справі № 808/771/18 не виконувалось 5 календарних місяців, тому належна до сплати шкода визначена в розмірі 8810,00 грн. (1762х5).

Постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №818/674/17 викладено правову позицію, згідно з якою у справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року , заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі "Скордіно проти Італії" № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі "Вассерман проти Росії", № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року, п. 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, Верховний Суд зазначив, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення. Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку, моральна шкода має бути відшкодована у межах одного прожиткового мінімуму, в розмірі, встановленому станом на дату розгляду справи, що складає 1600 гривень. При цьому, Верховний Суд взнав доводи касатора 1 про те, що розмір відшкодування моральної шкоди, повинен бути стягнутий в сумі, еквівалентній 3000 Євро, оскільки в таких розмірах стягується моральна шкода Європейським Судом з прав людини, необґрунтованими, виходячи з того, що відшкодування моральної шкоди в такому розмірі обґрунтовується у рішеннях ЄСПЛ саме відсутністю ефективного національного засобу захисту. В межах розгляду даної справи, права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача було відновлено шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом за критеріями, що мають істотне значення та відносяться до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача національним судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.

Господарський суд враховує вищевказану правову позицію Касаційного адміністративного суду Верховного Суду щодо застосування у якості бази для розрахунку моральної шкоди прожиткового мінімуму, встановленого станом на дату розгляду справи.

Суд звертає увагу, що визначення конкретного розміру компенсації немайнової шкоди належить до дискреційних повноважень суду. Суд, який розглядає справу, визначає розмір стягнення в межах заявлених позовних вимог з огляду на власну оцінку обставин справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обчислення немайнової шкоди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2015 року, в якому набрала чинності постанова Оружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 826/7149/15, який складав 1218 грн. та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2019 року, в якому набрало законної сили рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 808/771/18 - 1921 грн. При цьому, суд враховує проміжок часу протягом якого мала місце бездіяльність відповідача щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили, та протягом якого позивач не міг домогтися вчинення від нього фактичного відновлення своїх прав.

Так, судове рішення у справі № 826/7149/15 про скасування податкової вимоги набрало законної сили 22.07.2015, рішення у справі № 808/771/18 про зобов`язання відповідача подати до Державного реєстру обтяжень відомості про припинення обтяження у вигляді податкової застави - 29.01.2019. Фактичне ж відновлення Офісом великих платників податків ДФС прав позивача шляхом вилучення запису за № 15361940 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відбулось у жовтні 2019 року.

Отже невиконання рішення у справі № 826/7149/15 мало місце у 2015, 2016, 2017, 2018 та частково у 2019 році, тому належною компенсацією за невиконання у розумний строк рішення у справі № 826/7149/15 суд вважає суму 6090 грн., виходячи з розрахунку: визначена вище розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2015 року, в якому рішення набрало законної сили, помножений на п`ять років у яких мало місце його невиконання (1218х5). Компенсацією за невиконання рішення у справі № 808/771/18 є сума 1921 грн. - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2019 року, в якому рішення набрало законної сили та у якому мало місце його невиконання.

Отже загальний розмір немайнової шкоди, що належить стягненню на користь позивача, становить 8011,00 грн.

В задоволенні іншої частини позову судом відмовляється з підстав викладених вище.

Щодо клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку із тим, що справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд зазначає про наступне.

За змістом п. 1. ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, на яку посилається відповідач-1 у своєму клопотанні, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Педметом спору у даній господарській справі № 908/3178/19 не є оскарження рішення, дій чи бездіяльності відповідача. Предметом розгляду були вимоги про відшкодування за рахунок держави немайнової шкоди завданої бездіяльністю відповідача.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та регулюються нормами, що визначають порядок відшкодування немайнової шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок держави.

Отже клопотання відповідача-1 є необґрунтованим, підстав для закриття провадження у справі судом не встановлено. Клопотання залишено судом без задоволення.

Із змісту ст. 1173 ЦК України вбачається, що шкода завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з бюджетними коштами.

Згідно зі ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Конституційний суд України в рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Враховуючи наведене, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011).

Таким чином управління наявними коштами Державного бюджету України, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Органи Казначейства, зокрема: вживають заходів до виконання виконавчих документів; розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження (п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

В пункті 36 вказаного Порядку встановлено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Отже законодавством визначено спеціальний порядок виконання судових рішень про відшкодування державою шкоди на підставі відповідних виконавчих документів шляхом їх подання до відповідного органу Казначейства. Резолютивна частина рішення у зазначених спорах не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у побідній справі №910/23967/16.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 147, ч. 7 ст. 236 Господарського просувального Кодексу України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2019 № 242/4741/16-ц, про наступне.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, що можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства.

Вирішуючи спір по суті суд також враховує, що Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області (відповідач-2) не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача у даній справі, відповідач-2 не є особою, яка відповідає за завдану немайнову шкоду, оскільки шкоди завдано внаслідок бездіяльності відповідача-1, а тому не є належним відповідачем за заявленим позовом.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що стягнення коштів через Державну казначейську службу України є способом виконання рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України, а не майновою вимогою до Державної казначейської служби (її територіального органу), тому у задоволенні позову в частині вимог до відповідача-2 - Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області, слід відмовити.

Щодо доводів відповідача-2, вкладених у відзиві, про виключення його зі складу учасників справи, то суд зазначає, що положеннями ГПК України виключення відповідача зі складу учасників справи не передбачено. Право визначення відповідача (-ів), якому (-им) пред`являється позовна вимога, належить виключно позивачу.

Таким чином в цілому, позов задовольняється судом частково, шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми 8011,00 грн. немайнової шкоди.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду судовий збір не справляється. На підставі вказаної норми позивачем судовий збір не сплачувався.

Враховуючи, що судовий збір за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, не справляється в силу вимог зазначеного Закону, відповідно підстав для його стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету немає.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов в частині позовних вимог до відповідача-1 - Офісу великих платників податків Державної податкової служби, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, м.Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29-А, код ЄДРПОУ 34155997) немайнову шкоду в розмірі 8011 (вісім тисяч одинадцять) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог до Офісу великих платників податків Державної податкової служби - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову до відповідача-2 - Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п. 4 розділу Х «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Суддя О.С. Боєва