Рішення № 90341322, 13.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2020 року м. Київ № 640/12048/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів

та захисту прав споживачів

треті особи без 1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

самостійних вимог - 2. Державна установа «Інститут громадського здоров`я ім.

на предмет спору О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України»

про визнання протиправним та скасування висновку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (далі - відповідач, Держпродспоживслужба) та просить визнати протиправним та скасувати Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, затверджений Державною служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Як зазначає позивач, 12 червня 2019 року після одержання поштового відправлення із клопотанням представника ФОП ОСОБА_2 , заявленого в рамках розгляду Київським окружним адміністративним судом справи №810/5105/18, з додатком у вигляді оскаржуваного Висновку від 20 травня 2019 року та протоколу державної санітарно-епідеміологічної експертизи Комісії з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон від 25 квітня 2019 року №454, він дізнався про погодження відповідачем матеріалів обґрунтування розміру санітарно-захисної зони об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 , розташованого по АДРЕСА_1 , та виявив, що внаслідок прийняття Висновку відповідно до протоколу погоджено встановлення для об`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 санітарно-захисної зони у розмірі 25 м. у східному напрямку та 30 м. за всіма іншими напрямками сторін світу від джерела викидів.

Висновок позивач вважає протиправним та зазначає, що земельна ділянка, яка належить йому на праві власності є сусідньою з трьома земельними ділянками ОСОБА_2 , які мають різне цільове призначення. Проте, на усіх трьох ділянках побудовано житловий будинок з виробничим приміщенням, сарай, гараж, навіс тощо, у яких ОСОБА_2 організував діяльність щодо обробки та виробництва кованих металовиробів.

Зазначена діяльність здійснюється на регулярній основі, супроводжується постійними шумами, вібраціями, що явно перевищують звичний рівень, викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря. При цьому ОСОБА_2 визнає, що будівля зведена ним на трьох земельних ділянках з різними цільовими призначеннями - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови, для ведення особистого селянського господарства.

Надалі, як стверджує позивач, Інспекцією ДАБІ Ірпінської міської ради винесено наказ №122 від 09 квітня 2019 року про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації у зв`язку з невідповідністю цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_2 функціональному призначенню будівлі.

З урахуванням цього, позивач посилається на ті обставини, що інформація, наведена у Висновку містить численні протиріччя, невідповідності дійсним обставинам справи, відомості не перевірялися та не досліджувалися ні відповідачем, ні ДУ «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України». При цьому, відповідач своїм Висновком погодив скорочення розміру санітарно-захисної зони для об`єкту, який в цілому не має права знаходитися на даній місцевості, а здійснювана ОСОБА_2 господарська діяльність суперечить цільовому призначенню земельних ділянок, на якій вона здійснюється, чому не було надано належної оцінки.

Також позивач стверджує, що виробничий цех ОСОБА_2 знаходиться на відстані 4 метрів від його земельної ділянки, тому видається логічним, щоб санітарно-захисна зона була встановлена від межі підприємства, враховувала наявність неприємних запахів, що створює підприємство ОСОБА_2 , при якому позивач може бути захищеним при дотриманні 50-метрового розміру санітарної зони. На переконання позивача має місце також факт здійснення державної експертизи непрофільними виконавцями, що унеможливлює затвердження її результатів.

Окрім іншого, позивач посилається на обставини не дотримання відповідачем Порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затвердженого наказом Міністерства здоров`я України від 09 жовтня 2000 року №247 (далі - Порядок №247), зокрема, здійснення вимірювань, обстежень та досліджень в цілому не проводилося, а протокол не містить об`єктивних та обґрунтованих висновків та обмежується лише описом обставин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019 року відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 та Державну установу «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», зобов`язано відповідача надати суду докази та запропоновано йому подати відзив на позовну заяву.

Від відповідача 02 серпня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачаються аргументи щодо пропущення позивачем строку на звернення до суду з адміністративним позовом, а окрім цього відповідач заперечує проти позову, зазначаючи, що оскаржуваний висновок включає в себе інформацію, яка отримана на підставі об`єктивних даних, а Держпродсподживслужба здійснювала свої повноваження у межах та на підставі чинного законодавства.

Позивачем у свою чергу подано відповідь на відзив від 13 серпня 2019 року та додаткові пояснення від 23 вересня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано у Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» належним чином завірену копію Положення структурного підрозділу Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України» - Лабораторії гігієни ґрунту та відходів.

Іншою ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Запитувані ухвалою суду від 16 серпня 2019 року документи надійшли до суду 29 серпня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Оцінюючи твердження відповідача стосовно пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд зазначає, що відповідно до підпункту «а» частини першої статті 43 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон №4004-ХІІ) висновки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби підлягають оскарженню протягом місяця з дня затвердження.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний Висновок затверджений відповідачем 20 травня 2019 року, при цьому позивач звернувся до суду 03 липня 2019 року.

Водночас, про існування оскаржуваного Висновку позивач дізнався 12 червня 2019 року шляхом одержання поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи) від представника ФОП Тагайчинова В.І., у якому зазначений Висновок містився серед додатків. Іншого суду відповідачем не доведено.

За таких обставин суд виходить з того, що про порушення свого права позивач дізнався 12 червня 2019 року та звернувся до суду 03 липня 2019 року у межах строку, визначеного чинним законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Отже, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров`я, Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», законів України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про протидію захворюванню на туберкульоз", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", інших нормативно-правових актів та санітарних норм".

Відповідно до статті 1 Закону №4004-ХІІ санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами; санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Відповідно до статті 10 Закону №4004-ХІІ державна санітарно-епідеміологічна експертиза полягає у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих об`єктів та пов`язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм.

Вимоги безпеки для здоров`я і життя населення є обов`язковими у національних стандартах та інших нормативно-технічних документах на вироби, сировину, технології, інші об`єкти середовища життєдіяльності людини.

Нагляд за дотриманням вимог санітарних норм у стандартах та інших нормативно-технічних документах, відповідністю продукції вимогам безпеки для здоров`я і життя населення здійснюють виключно органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Державна санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються головним державним санітарним лікарем. Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Висновок щодо результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем.

Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи регулюється законодавством України.

Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи регулюється законодавством України, зокрема, Порядком №247.

Також, згідно з вимогами пункту 5.7 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ від 19 червня 1996 року №173 «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємств або іншого виробничого об`єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об`єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.

Зазначена норма означає, що скорочення розміру санітарно-захисної зони можливе, коли після певних розрахунків та лабораторних досліджень буде встановлено, що відповідні показники не перевищують гігієнічні нормативи.

З наведеного суд приходить до висновку, що погодження (скорочення) розміру санітарно-захисної зони для об`єктів дослідження передбачено чинними нормативними актами за певних умов, та не є у даному випадку проявом неузгоджених, необґрунтованих дій відповідача, як наполягає позивач.

Згідно з положеннями пункту 5.9 ДСП розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об`єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення згідно з пунктом 5.7) затверджуються Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі результатів проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідних матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837 погоджені Матеріали обґрунтування розміру санітарно-захисної зони об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 , розташованого по АДРЕСА_1 , якими обґрунтовані розміри санітарно-захисної зони для об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 .

Розробником матеріалів є ТОВ «Промекопроект», який включено до Переліку установ, організацій та закладів, які здійснюють розробку документів, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян-суб`єктів підприємницької діяльності згідно наказу Мінприроди від 01 жовтня 2012 року №475.

Зазначену установу включено до Переліку строком до 2022 року.

Виходячи з такого, твердження позивача про здійснення державної експертизи непрофільними виконавцями, що унеможливлює затвердження її результатів, є передчасними та спростовуються відомостями про включення ТОВ «Промекопроекту» яким проводилися дослідження, до відповідного Переліку.

В матеріалах, розроблених ТОВ «Промекопроект», наведена інформація, що передбачена Додатком до Порядку №247 та представлені результати розрахунків розсіювання забруднюючих речовин в приземному шарі атмосфери, виконані за програмою ЕОЛ» відповідно до ОНД-86.

Як вбачається із змісту пункту 5.4 ДСП, санітарно-захисну зону слід встановлювати до межі житлової забудови від джерел шкідливості, а не як помилково вважає позивач - від межі земельної ділянки.

З наведених у матеріалах розрахункових показників вбачається, що максимальні концентрації забруднюючих речовин з урахуванням пріоритетних напрямків вітру визначені для мінімальних відстаней від джерела викиду до існуючої житлової забудови (30 м та 25 м) та не перевищують встановлені гігієнічні нормативи.

Також зазначені розрахунки підтверджені результатами лабораторних досліджень, проведених акредитованим у встановленому порядку ДУ «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (протокол №4560/25-98 від 20 листопада 2018 року), згідно з яким біля найближчої житлової будівлі (на відстані 25 і 30 метрів) концентрації пріоритетних забруднюючих речовин в атмосферному повітрі не перевищують встановлені гігієнічні нормативи.

Відповідно до протоколу №4561-33 від 20 листопада 2018 року ДУ Київським обласним лабораторним центром Міністерства охорони здоров`я України проведено дослідження звуку на прибудинкових територіях існуючої наближеної житлової забудови (30 м і 27 м) у денний час доби становили відповідно: еквівалентні 39,8 дБА і 41,4 дБА, максимальні - 49,7 дБА і 52,6 дБА, що відповідає допустимим нормам, затвердженим додатком 16 ДСП та державними санітарними нормами допустимих рівнів шуму в приміщеннях житлових та громадських будинків і на території житлової забудови, затвердженими наказом МОЗ від 22 лютого 2019 року №463.

Окрім того, Ірпінським міським відділом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області 28 березня 2019 року проведено санітарно-епідеміологічне обстеження об`єкта, за результатами якого складено Акт санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта №744/а, який надав до справи позивач, та згідно з яким при здійсненні діяльності ОСОБА_2 не перевищуються встановлені гігієнічні нормативи.

Отже, твердження позивача стосовно не проведення вимірювань рівня шуму спростовуються наявними у справі матеріалами, які свідчать про допустимий рівень шуму в приміщеннях житлових та громадських будинків і на території житлової забудови, затвердженими наказом МОЗ від 22 лютого 2019 року №463.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» державна санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються головним державним санітарним лікарем.

Розгляд матеріалів щодо санітарно-захисних зон здійснюється експертною комісією при головному державному санітарному лікареві України з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон, затвердженою наказом Держсанепідслужби України від 05 лютого 2016 року №13 «Про затвердження переліку та персональних складів експертних комісій для здійснення державної санітарно-епідеміологічної експертизи особливо складних випадках». До складу зазначеної комісії входять представники МОЗ, Держпродспоживслужби, ДП ЦС «Укрбкудекспертиза», Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, установ і закладів Національної академії медичних наук України, Міністерства охорони здоров`я України та інш.

Як стверджує відповідач, ДУ «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії наук України» не уповноважений на проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи матеріалів щодо встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон.

З наданого суду Положення про лабораторію гігієни ґрунту та відходів Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», затвердженого директором Інституту 04 квітня 2017 року, вбачається, що основними завданнями лабораторії ґрунту та відходів є:

- гігієнічна оцінка стану ґрунтів та водойм, забруднених речовинами;

- відбір проб та визначення санітарно-хімічних показників забруднення ґрунту та водойм;

- відбір проб та біологічні дослідження забруднення ґрунту та води;

- відбір проб та визначення ступеня небезпеки твердих відходів;

- відбір проб та визначення ступеня небезпеки рідких відходів.

При цьому, лабораторія має право виконувати вимірювання, виходячи з галузі атестації, надавати пропозиції керівництву інституту щодо удосконалення організації науково-дослідних робіт, виконувати роботи для інших організацій на договірних засадах у межах галузі атестації, брати участь в проведення вимірювань при вирішенні спірних питань, пов`язаних з вимірюваннями показників об`єктів, брати участь в перевірці діяльності інших атестованих лабораторій за пропозицією органу з атестації, брати участь в роботі міждержавних, міжвідомчих комісій з питань охорони здоров`я, довкілля та екологічних проблем.

Водночас, виходячи з Протоколу державної санітарно-епідеміологічної експертизи №454 від 25 квітня 2019 року експертиза матеріалів проведена комісією у складі: голови експертної комісії - академіка Національної академії наук України, доктора медичних наук Сердюка А . М ., секретаря комісії доктора медичних наук, завідувачки лабораторією гігієни планування та забудови населених місць ДУ «ІГЗ НАМНУ» та виконавця експертизи - завідувачки лабораторії якості повітря ДУ «ІГЗ НАМНУ» доктора медичних наук, професора Турос О.І.

Матеріали проведеної експертизи розглядалися зазначеним складом на засіданні експертної комісії 25 квітня 2019 року та були рекомендовані для погодження.

Таким чином, дане дослідження проводилося не Лабораторію гігієни ґрунту та відходів Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», а утвореною комісією із вищезазначеним складом.

Отже, суд не знаходить підтвердженими твердження позивача щодо порушення відповідачем Порядку №247, зокрема, в частині фактичного не здійснення окремих вимірювань, обстежень та досліджень, а також виконання експертизи не уповноваженим органом. При цьому суд зазначає, що протокол державної санітарно-епідеміологічної експертизи №454 від 25 квітня 2019 року, на який посилається позивач, сам по собі передбачає лише певні рекомендації комісії для прийняття подальших рішень по об`єкту.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що твердження позивача стосовно невідповідності цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_2 , їх фактичному використанню (здійсненню виробництва) не входить у коло дослідження та не оцінюється судом у даній справі, оскільки предметом розгляду суду є виключно Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, затверджений Державною служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що позивачем не обґрунтовано їх достатніми та підтвердженими фактами та доказами.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв відповідно до положень зазначеної статті Кодексу.

Суд вважає за необхідне зазначити також, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до частини першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень при задоволенні позову.

Ураховуючи те, що суд не знайшов правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, затвердженого Державною служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, отриману позивачем, у розмірі 15 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Державна установа «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України»,

про визнання протиправним та скасування висновку - відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 39924774.

Суддя В.І. Келеберда