Рішення № 90341182, 13.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/845

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2020 року м. Київ № 640/5084/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві від 16 травня 2019 року №Ф-23706-17У.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваної вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у місті Києві від 16 травня 2019 року №Ф-23706-17У є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена контролюючим органом з порушенням норм податкового матеріального та процесуального права.

Також позивач зазначає, що контролюючим органом було здійснено нарахування недоїмки без урахування всіх обставин та з порушенням норм податкового процесуального законодавства.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних, та зазначив що податковий орган діяв на підставі та відповідно до вимог чинного законодавства.

В своєму відзиві відповідач стверджує, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДПС у місті Києві як ФОП з 18 грудня 2000 року та знаходиться на загальній системі оподаткування, у зв`язку із чим, в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 29293,44 грн., а саме за:

- січень - грудень 2017 року по терміну сплати 09 лютого 2018 року (8 448,00 грн);

- І-ІУ квартали 2018 року по термінах сплати: 19 квітня 2018 року (2 457,18 грн), 19 липня 2018 року (2 457,18 грн), 19 жовтня 2018 року (2 457,18 грн.), 21 січня 2019 року (2 457,18 грн.);

- І-IV квартали 2019 року по термінах сплати: 19 квітня 2019 року (2 754,18 грн), 19 липня 2019 року (2 754,18 грн), 21 жовтня 2019 року (2 754,18 грн), 20 січня 2020 року (2 754,18 грн.).

Сплата єдиного внеску згідно вищезазначених нарахувань відсутня, в зв`язку з чим в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковується недоїмка.

Виходячи з вищевикладеного, контролюючий орган в своєму відзиві, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи виданого Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва, 18 грудня 2000 року позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа, про що було зроблено запис 18 грудня 2020 року у журналі обліку реєстраційних справ за № 14846.

16 грудня 2019 року, ОСОБА_1 , було отримано електронне повідомлення від банку про арешт його банківського рахунку згідно постанови про накладання арешту Святошинського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві.

Жодних інших документів, листів або повідомлень щодо боргу або недоїмки а ні з боку виконавчої служби, а ні з боку податкової інспекції на цей момент позивач не отримував.

19 грудня 2019 року позивач ознайомивсь з матеріалами виконавчого провадження у приміщенні Святошинського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, з якого вбачається, що арешт було накладено на підставі заяви Головного управління ДПС України у місті Києві про відкриття виконавчого провадження від 25 жовтня 2019 року № 4175/9/26-15-10-05-13 про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати ССВ (єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) у сумі 23 785, 08 грн (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять гривень 08 копійок) станом на 24 жовтня 2019 року, нарахованого на підставі Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23706-17У від 16 травня 2019 року.

20 грудня 2019 року ОСОБА_1 було подано до Головного управління ДПС у місті Києва та ДПС України скаргу щодо скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23706-17У від 16 травня 2019 року.

10 лютого 2020 року на адресу ОСОБА_1 , надійшло рішення про розгляд скарги від 03 лютого 2020 року № 4289/6/99-00-08-06-01-06, яким було відмовлено у задоволені скарги позивача, та залишено в силі вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23706-17У від 16 травня 2019 року.

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23706-17У від 16 травня 2019 року позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України; Податкового кодексу України; Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469), у відповідних редакціях, що діяли на момент спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього закону.

Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1, статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Крім того, частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) (далі - Інструкція № 449).

Частиною 4 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» закріплено, що обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, за органами доходів і зборів закріплений обов`язок по контролю за додержанням платниками вимог закону та закріплені права по обчисленню і нарахуванню суми недоїмки і винесення податкової вимоги.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з пунктом 1,4 , частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками ЄСВ є:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску закріплений статтею 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно частини 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 4 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вказано, що обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно частини 7 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, обов`язки платників ЄСВ виникають у осіб, які провадять таку діяльність, отримують від такої дохід та є відповідно до обліку є такими платниками.

З огляду на наведене, при вирішенні спірних правовідносин необхідно встановити факт провадження підприємницької діяльності, факт сплати роботодавцем за позивача ЄСВ чи факт самостійного обчислення і нарахування позивачем ЄСВ.

Так, законодавством закріплено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Проте, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 805/1949/17-а 14 травня 2019 року виніс постанову, якою визнав неправомірним рішення ДФС про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Та зазначив, що ненадання суб`єктом заяви про звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання обов`язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки надання такої заяви відповідачу, згідно з наведеними положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», передбачене у разі невиконання обов`язку, визначеного частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», щодо своєчасної та в повному обсязі сплати єдиного внеску, а не в разі звільнення платника єдиного внеску від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зазначеного обов`язку.

Крім того, в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 по справі № 826/3508/18 зазначено, що відомості інтегрованої картки платника формуються на підставі звітних документів платника або за наслідками документальної перевірки, в той час за відсутності таких безпосередніх доказів нарахування позивачем сум єдиного внеску (звіти, акт документальної перевірки, рішення), у тому числі посилання представника відповідача на дані інтегрованої картки платника і навіть подача до суду роздруківки картки не є достатніми доказами виникнення у позивача спірної заборгованості.

Із матеріалів справи можна чітко встановити, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи виданого Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва, 18 грудня 2000 року позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа, про що було зроблено запис 18 грудня 2020 року у журналі обліку реєстраційних справ за № 14846, однак, суд зазначає, що вказана дія не може прирівнюватися до державної реєстрації фізичної особи-підприємця у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданого до матеріалів справи позивачем вбачається, що станом на 18 лютого 2020 року, відповідно до критеріїв пошуку: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - жодних записів щодо належності останнього до статусу фізичної особі-підприємця не знайдено.

З вищевикладеного випливає той факт, що позивач не набув статусу фізичної особи-підприємця та не є фізичною особою-підприємцем, а тому не може визнаватися платником єдиного внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

В той же час, в межах даної справи вбачається, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі.

При цьому, податковим органом не було надано до суду належних та допустимих документів на підтвердження того, що позивач насправді являється фізичною особою-підприємцем у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Інших доказів, які свідчили б про нарахування позивачу сум єдиного внеску (акт документальної перевірки, рішення про нарахування) органом доходів і зборів не надано.

За наведених обставин, враховуючи позиції Верховного Суду у справі № 805/1949/17-а та Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/3508/18 та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вимоги Головного управління ДПС у місті Києві від 16 травня 2019 року №Ф-23706-17У на загальну суму 21 030,90 грн.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи що позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у місті Києві від 16 травня 2019 року №Ф-23706-17У на загальну суму 21 030,90 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова