Рішення № 90339630, 13.07.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2020 р. справа № 300/929/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Микитин Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №61571741, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2020 ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Фінфорс", відповідно до змісту якого просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №61571741.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення статей 23, 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження", п.10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, протиправно, поза межами виконавчого округу міста Києва, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса №3821 від 14.03.2020 про стягнення з позивача на користь ТОВ "Фінфорс" заборгованості в сумі 8395,65 грн., хоча відповідачу було відомо зареєстроване місця проживання боржника в м.Івано-Франківську, та не проживання такого у виконавчому окрузі м.Києва, оскільки поштова кореспонденція відповідачем направлялася до м.Івано-Франківська.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 27.05.2020.

Оскільки у період з 18.05.2020 по 29.05.2020 суддя перебувала у відпустці cудове засідання призначене на 27.05.2020 не відбулося.

Відповідач скористалась правом подання відзиву на позов, який надійшов на адресу суду 16.06.2020 (електронною поштою 10.06.2020), в якому щодо задоволення позову заперечила. У відзиві, з врахуванням вимог Законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження", зазначила, що у виконавчому написі нотаріуса №3821 від 14.03.2020 та заяві про примусове виконання вказано, що місцем проживання боржника є АДРЕСА_1 . Вказує на те, що фактичне місце проживання боржника може відрізнятись від зареєстрованого у встановленому законом порядку, проте чинною редакцією Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття провадження. Також зазначає, що перевіркою виконавчого документу на відповідність вимогам чинного законодавства України, не було виявлено підстав для повернення його стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження, а чинним законодавством не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Стверджує, що приватним виконавцем жодним чином не порушено норми Закону України "Про виконавче провадження". Також, звернула увагу суду на те, що у ході виконавчого провадження на рахунок приватного виконавця Дорошкевич В.Л. надійшла сума коштів від боржника, достатня для погашення розміру основної винагороди, заборгованості та витрат виконавчого провадження. Таким чином, боржником була погашена заборгованість у повному обсязі, у зв`язку з чим, приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. 04.06.2020 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Одночасно, відповідач вказала на необґрунтованість позивачем судових витрат, понесених при підготовці позовної заяви. Так, оплата за договором правової допомоги укладеним із ФОП ОСОБА_2 , не є належним доказом понесення витрат на правничу допомогу спеціаліста(фахівця) у галузі права, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань до видів діяльності такого підприємця відповідно до кодів КВЕД не належи надання адвокатських послуг.

11.06.2020 позивач в судове засідання не з`явився, на електронну адресу суду направив додаткові пояснення, в яких просив звернути увагу суду на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/928/20 та розглянути справу без його участі.

Відповідач та представник третьої особи в судове засідання 11.06.2020 не з`явились, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

За наведених обставин, керуючись п.1 ч.3, ч.9 ст.205, ч.3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності сторін суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.

Суд, встановивши після відкриття провадження, що дана позовна заява не відповідає вимогам, визначеним частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до приписів частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, 19.06.2020 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Позивачу надано п`ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду(а.с.126-128).

26.06.2020 на електронну адресу суду позивачем подано заяву про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення такого строку(а.с.132-134).

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 продовжено розгляд адміністративної справи № 300/929/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №61571741.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, дослідивши надані суду письмові докази, судом встановлено наступне.

14.03.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області вчинено виконавчий напис №3821 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за Кредитним договором №442333-А від 13.12.2018, укладеним з ТОВ "СС ЛОУН", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору відступлення права вимоги за кредитними договорами № 40071779-10 від 28.03.2019 є ТОВ «Фінфорс», заборгованості в загальній сумі 8395,65 грн. Адресою реєстрації ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 , місцем проживання - АДРЕСА_1 (а.с.81).

16.03.2020 стягувачем - представником ТОВ "Фінфорс" подано приватному виконавцю виконавчого округу м.Києва Дорошкевич В.Л. заяву про примусове виконання рішення, в якій останній просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса за №3821 від 14.03.2020 (а.с.66).

У заяві стягувач зазначив про відкриття виконавчого провадження за місцем проживання (перебування) боржника. До заяви додано оригінал виконавчого напису нотаріуса №3821 від 14.03.2020 та копію довіреності представника стягувача.

17.03.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61571741 з примусового виконання виконавчого напису №3821 від 14.03.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В.(а.с.84).

У вказаній постанові зазначено боржником ОСОБА_1 , його адреса: АДРЕСА_1 .

Вказану постанову 18.03.2020 направлено боржнику за адресою АДРЕСА_2 та розпочато примусове стягнення (а.с. зв. бік 88). На цю адресу позивачу направлено також інші винесені приватним виконавцем постанови в ході здійснення примусового стягнення (а.с.89-109).

04.06.2020 відповідачем закінчено виконавче провадження ВП № 61571741 у зв`язку з поступленням на рахунок приватного виконавця суми коштів від боржника, достатньої для погашення розміру основної винагороди, витрат виконавчого провадження, та погашення боржником заборгованості у повному обсязі, про що винесено постанову(а.с.110) .

Вважаючи зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам що склались між сторонами суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (надалі також - Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) складає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (надалі також - Закон №1403-VІІІ), визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Пункт 6 частини 1 статті 4 Закону № 1403-VIII та пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону №1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Частина перша статті 27 Закону №1403-VIII також передбачає право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом №1404-VIII.

Згідно частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 цього Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 25 вказаного Закону виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Згідно відомостей Єдиного реєстру приватних виконавців України виконавчим округом приватного виконавця Дорошкевич В.Л. визначено місто Київ.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відтак, суд зазначає, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: 1) за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або 2) за місцезнаходженням майна боржника.

Будь-які відомості про знаходження в м.Києві майна (рухомого та/або нерухомого) позивача, в матеріалах виконавчого провадження відсутні.

Щодо визначення місця проживання чи місця перебування боржника при відкритті виконавчого провадження приватним виконавцем щодо боржника - фізичної особи, то таке правове регулювання здійснюється наступними нормативно-правовими актами: Цивільним кодексом України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України", Законом України "Про виконавче провадження", Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Частиною 1 ст.29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За приписами ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ст.6 цього Закону).

Правила реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207, встановлюють механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні Згідно пункту 7 цієї Постанови №207 реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за відповідною формою (п.9 Постанови №207).

Таким чином, реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації.

Тобто, законодавець місцем проживанням визначає зареєстровану інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання особи, із зазначенням відповідної адреси.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Вказана норма свідчить про те, що при відкритті виконавчого провадження на виконавця покладено обов`язок перевірити чи такий виконавчий документ пред`явлено до виконання за належним місцем виконання.

Судом встановлено, що у виконавчому написі нотаріуса №3821 від 14.03.2020 адресою реєстрації ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 , місцем проживання - АДРЕСА_1 .

Представником стягувача подано заяву про примусове виконання рішення, в якій зазначено відомості про боржника аналогічні даним зазначеним приватним нотаріусом у виконавчому написі № 3821 від 14.03.2020, зокрема щодо місця реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; та визначено місце проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак, відповідно до виконавчого документу - виконавчого напису нотаріуса №5125 від 30.03.2020 та заяви стягувача про примусове виконання рішення, адреса зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 значиться у місті Івано-Франківськ.

В Договорі про надання кредиту №1639320 від 15.11.2018 зазначена адреса реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 . Жодних інших адрес, в тому числі адреса: АДРЕСА_3 , не вказано.

Відповідно до даних довідки №169 про реєстрацію місця проживання осіб, яка видана позивачу, ОСОБА_1 з 11 січня 2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).

Отже, на час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2020 ВП №61571741 з примусового виконання виконавчого напису №3821 від 14.03.2020, у відповідача була наявна інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача в м.Івано-Франківську, що в контексті частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" є місцем проживання боржника.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що приватним виконавцем не дотримано вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження його майна, а в іншому виконавчому окрузі. Відтак, відповідач протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства прийняла до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в неї достовірної інформації про зареєстроване місце проживання та перебування ОСОБА_1 в іншому виконавчому окрузі та, як наслідок, протиправно прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.03.2020.

У той же час, я вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження ВП №61571741 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», про що 04 червня 2020 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника (позивача) та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи, у той же час, якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом

З урахуванням викладених обставин, суд доходить висновку щодо відсутності порушення особистих прав, свобод та законних інтересів позивача у наведеній частині позовних вимог з боку відповідача на час розгляду справи судом, відтак такі права, свободи та інтереси не потребують відновлення.

Також, суд бере до уваги й ту обставину, що наявність заборгованості за виконавчим написом № 3821 від 14.03.2020 позивачем не заперечується та не оспорюється.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомог, суд зазначає таке.

Так, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Отже, пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Судом встановлено, що позивачем подано до матеріалів справи: копію договору про надання юридичних послуг №16/04/03 від 16.04.2020, за яким правничу допомогу позивачу надано спеціалістом в галузі права фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; акт приймання-передачі надання послуг №1 від 27.04.2020 на суму 5000,00 грн.; копію прибуткового касового ордера №34 від 27.04.2020, відповідно до якого фізична особа-підприємець ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 5000,00 грн. на підставі договору про надання юридичних послуг №16/04/03; копію квитанції до прибуткового касового ордера №34 від 27.04.2020 на суму 5000,00 грн.; копію диплома спеціаліста серії НОМЕР_4 від 30.06.2003 про отримання ОСОБА_2 повної вищої освіти за спеціальністю "Правознавство" та здобуття кваліфікації юриста(а.с.12-16).

Так, серед видів послуг в акті приймання-передачі надання послуг №1 від 27.04.2020 зазначено: усна консультація 2 години - 1000,00 грн., аналіз документів справи 2 години - 1000,00 грн., підготовка позовної заяви 6 годин - 3000,00 грн. Загальна вартість правової допомоги становить 5000 грн., тобто із розрахунку 500 грн. за кожну годину.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу.

За інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в ньому відсутні відомості про можливість здійснення ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) підприємницької діяльності за напрямком КВЕД 69.10: Діяльність у сфері права.

Інших доказів на підтвердження права ФОП ОСОБА_2 надавати послуги з професійної правничої допомоги в цій справі на платній основі, а також права видавати прибуткові ордери на підтвердження факту надання вказаних послуг не надано суду позивачем в ході розгляду цієї справи, отже не доведено обґрунтованості заявлення суми цих витрат до відшкодування.

За таких обставин суд не знаходить підстав для розподілу між сторонами за результатом розгляду справи заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 268, 269, 287, п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 287, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач - приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віра Леонідівна (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 : адреса: вул.Окіпної Раїси, 4-А, офіс 71-А, м.Київ, 02002).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.