Рішення № 90339598, 08.07.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2020 р. справа № 300/486/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Тимощука О.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ткачук О.П.,

представника відповідача - Конопади С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0153094-5533-0915 та №0153095-5533-0915 від 11.11.2019, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 28.02.2020 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) з вимогами визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0153094-5533-0915 від 11.11.2019 в сумі 31 955 гривень 23 копійки та №0153095-5533-0915 від 11.11.2019 в сумі 83 996 гривень 23 копійки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує протиправним нарахуванням відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, оскільки будівлі, щодо яких здійснено нарахування, не є об`єктами оподаткування, так як відносяться до категорії будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств), що передбачені підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. На підтвердження зазначеного, позивач посилається на довідку №К-101/375 від 04.08.2017, видану Івано-Франківською філією "Державного підприємства українського науково-дослідного інституту проектування міст "ДНІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя, якою встановлено, що належні ОСОБА_1 будівлі є промисловими будівлями. Разом з цим, позивач звертає увагу на те, що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки об`єкта нерухомості, а не її власника - фізичної особи, якою є ОСОБА_1 . Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі, з числа об`єктів нерухомості, які за законом не є об`єктами оподаткування, на переконання позивача, негативно впливає на конкурентоспроможність такої фізичної особи порівняно з юридичними особами та явно суперечить визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Разом з цим, позивач також зазначив, що у належних йому на праві власності нежитлових приміщеннях, стосовно яких відповідачем винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення, здійснювалась діяльність з виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та велося лісопильне, стругальне виробництво, що підтверджується укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору про спільну діяльність.

Зважаючи на викладені обставини, ОСОБА_1 переконаний, що належні йому нежитлові приміщення, будучи будівлями промисловості, не є об`єктом оподаткування в силу приписів статті 266 Податкового кодексу України, а тому, податок на нерухоме майно на такі нежитлові приміщення не повинен нараховуватись відповідачем, що свідчить про явну протиправність і безпідставність винесених податкових повідомлень-рішень, у зв`язку із чим, такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судовий розгляд справи призначено на 23.03.2020 о 14:00 год (а.с.21-22).

У зв`язку із посиленням заходів по запобіганню поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), позивачем та представником відповідача 19.03.2020 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 23.03.2020 (а.с.29-30).

Зважаючи на неявку сторін у судове засідання 23.03.2020 о 14:00 год, судовий розгляд справи №300/489/20 із фіксуванням технічними засобами не здійснювався, про що секретарем судового засідання 23.03.2020 складено відповідну довідку. Наступне судове засідання призначено судом на 08.04.2020 о 10:00 год, про що учасників справи повідомлено, шляхом направлення на їх поштові адреси повісток про виклик до суду (а.с.41-43).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який отримано судом 30.03.2020 за №357/09-19-08-02 від 27.03.2020 (а.с.45-48).

У відзиві представник відповідача проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечив, вказав на їх необґрунтованість та безпідставність, зважаючи на таке. Так, у відповідності до приписів підпункту "є" пункту 266.2.2 частини 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, які належать промисловим підприємствам, тобто юридичним особам. Тому, для застосування вказаної норми та, відповідно, отримання платником податків пільги щодо оподаткування нежитлової нерухомості, одночасно мають бути дотримані дві необхідні умови:

- нежитловий об`єкт належить до будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення (відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- такі будівлі мають належати промисловим підприємствам.

Тобто, окрім віднесення належних позивачу приміщень до категорії будівель промисловості, однією з визначальних ознак для отримання пільги зі сплати податку є здійснення промислової (господарської) діяльності суб`єктом господарювання незалежно від організаційно-правової форми та використання таких будівель за цільовим призначенням.

Разом з цим, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висвітлену у постанові від 17.02.2020, представник відповідача вказав на відсутність будь-якої колізії нормативно-правового регулювання та відсутність підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку.

Стосовно порушення відповідачем вимог підпункту 2 пункту 7 статті 266 Податкового кодексу України, на що вказує позивач, представник відповідача зазначив, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області дійсно винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення поза межами встановленого Податковим кодексом строку, однак, такий строк впливає лише на застосування відповідачем штрафної санкції за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання, та не є підтвердженням неправомірності винесених рішень.

Представник також звернув увагу на те, що долучений позивачем до матеріалів справи договір про спільну діяльність не є належним доказом здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності саме за адресою належних йому нежитлових приміщень.

Враховуючи наведені обставини, представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

У зв`язку із посиленням заходів по запобіганню поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), позивачем та представником відповідача 03.04.2020 і 07.04.2020 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 08.04.2020 (а.с.57-59).

Зважаючи на неявку сторін у судове засідання 08.04.2020 о 10:00 год, судовий розгляд справи №300/489/20 із фіксуванням технічними засобами не здійснювався, про що секретарем судового засідання 08.04.2020 складено відповідну довідку. Наступне судове засідання призначено судом на 28.04.2020 о 10:00 год, про що учасників справи повідомлено, шляхом направлення на їх поштові адреси повісток про виклик до суду (а.с.60-62)

Надалі, з аналогічних підстав, представником відповідача направлено до суду клопотання про відкладення розгляду справи у наступних судових засіданнях 28.04.2020 та 02.06.2020, які отримано судом 24.04.2020 і 02.06.2020 (а.с.67, 75).

Позивач, який належним чином повідомлявся щодо дати, часу та місця розгляду справи, у судові засідання не зв`явився з невідомих суду причин.

Відтак, враховуючи неявку сторін, судовий розгляд справи №300/489/20 28.04.2020 о 10:00 год та 02.06.2020 о 14:00 год із фіксуванням технічними засобами не здійснювався, наступне судове засідання призначено на 23.06.2020 о 14:00 год (а.с.68-70, 79-81).

Під час судового розгляду справи 23.06.2020, судом допитано свідка - ОСОБА_2 , з яким позивачем укладено договір про спільну діяльність.

Так, свідок підтвердив здійснення з позивачем спільної діяльності на підставі укладеного договору, шляхом виробництва кухонних і каркасних меблів.

У зв`язку із витребуванням додаткових доказів, судом оголошено перерву, наступне засідання призначено на 02.07.2020 о 14:00 год (а.с.91).

Під час розгляду справи 02.07.2020, представником позивача долучено до матеріалів справи додаткові письмові докази (а.с.95-103) та у зв`язку із необхідністю повторного витребування доказів, у судовому розгляді справи оголошено перерву до 08.07.2020 о 10:0 год (а.с.105).

Судом 07.07.2020 від ОСОБА_1 отримано заяву про долучення документів до матеріалів справи (а.с.107-115), у якій позивач зазначив про неможливість подання витребуваних судом податкових накладних, видаткових накладних та виписок з банку, оскільки ФОП ОСОБА_2 не був платником ПДВ і, відповідно, не виписував податкові накладні. На підтвердження виробництва у виробничих приміщеннях позивач долучив, зокрема, платіжні доручення, копії видаткових накладних.

Разом із вказаною заявою, позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити (а.с.116).

Представник відповідача у судовому засіданні 08.07.2020 проти позову ОСОБА_1 заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов, просив у задоволенні заявлених вимог відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши позиції сторін та пояснення свідка, дослідивши позовну заяву, відзив на позов та письмові докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об`єкти нежитлової нерухомості, а саме приміщення корпусу АДРЕСА_1, площею 1717,1 кв.м та виробничий корпус АДРЕСА_2, площею 4513,5 кв.м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2020 №215402582 (а.с.120-122).

Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0153094-5533-0915 та №0153095-5533-0915 від 11.11.2019, якими на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік на загальну суму 115 921 гривня 46 копійок (а.с.10-11).

Не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до ДПС України зі скаргою про визнання таких рішень недійсними. За наслідком розгляду скарги, ОСОБА_1 отримав рішення ДПС України за №632/С/99-00-08-05-04-09 від 10.02.2020, згідно із яким, оскаржені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.12-14).

Вважаючи дії та рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській області щодо винесення податкових повідомлень-рішень №0153094-5533-0915 та №0153095-5533-0915 від 11.11.2019 протиправними, з метою захисту свої порушених прав, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (надалі, також - ПК України) встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, що передбачено пунктом 36.1 статті 36 ПК України.

Питання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано приписами статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпунктів 266.1.1 та 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 вказаного Кодексу, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 вказаного Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266.10 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Починаючи з 01.01.2018 року набрав чинності Закон України від 07.12.2017 №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

- 266.10.2. - у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання;

- 266.10.3. - податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дні у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.10.2 пункту 266.10 статті 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов`язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.

Отже, суд відхиляє доводи позивача щодо протиправного, необґрунтованого пропущення відповідачем строку встановленого ПК України для визначення грошових зобов`язань та складення і направлення податкових повідомлень-рішень як такі, що не ґрунтуються на приписах чинних правових норм та є безпідставними.

Оцінюючи твердження позивача, щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд зважає на таке.

Як уже зазначалось вище судом, відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі №820/3556/17 у постанові, ухваленій 17.02.2020, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

При цьому, суд зауважив, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Верховний Суд вказав, що таке застосування цієї правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд зауважив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, що звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Крім зазначеного, суд вважає за необхідне вказати на висновки Верховного Суду у постанові від 17.03.2020 по справі №300/261/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2018 №0132658-5513/0915 та №0132659-5513-0915, якими відповідачем нараховано позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме - нежитлові приміщення, оподаткування яких є предметом спору і в межах даної адміністративної справи.

Так, Верховний Суд за наслідком розгляду вищезазначеної справи №300/261/19 також дійшов правового висновку про необхідність використання особою належних їй будівель промисловості за призначенням, з метою застосування передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільги, та зважаючи на відсутність доказів використання ОСОБА_1 впродовж 2017 року таких приміщень за функціональним призначенням, тобто не здійснення промислового виробництва, вказав на правомірність винесених податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Обґрунтовуючи власну позицію, ОСОБА_1 стверджує, що у належних йому нежитлових приміщеннях здійснюється діяльність з виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва, що підтверджується укладеним договором про спільну діяльність з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (а.с.15-17).

Так, згідно зі змістом зазначеного договору, укладеного 31.12.2017, сторони за Договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна та зусиль здійснювати спільну виробничу діяльність для досягнення спільної господарської мети щодо виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва.

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Договору, внесок ОСОБА_1 для реалізації договору становлять: нерухоме майно, а саме - приміщення корпусу АДРЕСА_1 та приміщення виробничого корпусу АДРЕСА_2.

Пунктами 6.3, 7.3, 8.1 Договору також встановлено, що підсумки спільної діяльності і розподілу прибутку між учасниками здійснюється після досягнення мети Договору на підставі звітів, які представляє учасник 1 - ОСОБА_1 . Фактичний обсяг спільної діяльності з його розподілом за видами затрат між сторонами визначається в звітах, що складаються учасником 1 - ОСОБА_1 Договір діє з моменту його підписання - 31.12.2017 до 31.12.2018, з можливістю його пролонгування, про що сторони укладають додаткову письмову угоду.

З метою підтвердження реального здійснення виробництва у належних позивачу нежитлових приміщеннях, ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено товарно-транспортні накладні (а.с.96-100) про отримання ФОП ОСОБА_2 за адресою місцезнаходження приміщення позивача пиломатеріалів та відправлення ФОП ОСОБА_2 з пункту навантаження - адреси місцезнаходження приміщення позивача, виготовлених меблів, дерев`яних конструкцій.

Також, позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , згідно із яким до видів діяльності останнього включено, зокрема, виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво кухонних меблів, лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів тощо.

Разом із заявою про долучення документів до матеріалів справи позивачем надано суду копії платіжних доручень про оплату ФОП ОСОБА_2 пиломатеріалів, дошки, а також, копії видаткових накладних про постачання ФОП ОСОБА_2 виготовлених меблів, дерев`яних конструкцій з пункту відвантаження - адреси місцезнаходження нежитлового приміщення позивача (а.с.109-113).

Водночас, представником відповідача у судовому засіданні надано суду копії податкових декларацій платника єдиного податку - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за три квартали 2018 року та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за травень місяць 2018 року. Так, зі змісту вказаних декларацій вбачається, що до видів підприємницької діяльності позивача у звітному 2018 році віднесено: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код згідно КВЕД 68.20), діяльність у сфері права (код згідно КВЕД 69.10), діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування, проведення розслідувань. Сума сукупного доходу позивача за вказаними видами діяльності склала 6 000 грн. У свою чергу, сума доходу ФОП ОСОБА_2 за травень 2018 року склала 420 000 грн.

В результаті дослідження вищеописаних письмових доказів, суд дійшов висновку про непідтвердження здійснення позивачем господарської діяльності, що пов`язана із використанням нежитлового приміщення, яке підлягає оподаткуванню, за призначенням, зокрема, шляхом виготовлення кухонних та інших меблів, дерев`яних конструкцій тощо. Натомість, долучені до матеріалів справи платіжні доручення, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а також, податкові декларації у повній мірі підтверджують використання нежитлових приміщень ОСОБА_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з метою здійснення виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва виключно Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Єдиним документом, який свідчить про ймовірну спільну діяльність позивача і ФОП ОСОБА_2 є договір про спільну діяльність. Як зазначено вище судом, згідно умов цього ж договору, підсумки спільної діяльності і розподілу прибутку між учасниками договору, а також визначення фактичного обсягу спільної діяльності з його розподілом за видами затрат між сторонами здійснюється, зокрема, на підставі звітів, які представляє ОСОБА_1 . Однак, жодних звітів, чи будь-яких інших документів, що свідчили б про підсумки саме спільної діяльності ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , про розподіл прибутку від такої діяльності, позивачем до матеріалів справи не долучено. Пояснення допитаного у судовому засіданні ОСОБА_2 , який підтвердив спільне здійснення господарської діяльності у належних позивачу приміщеннях, за відсутності належних, достовірних письмових доказів, не може бути єдиним підтвердженням реального використання оподатковуваних приміщень за промисловим призначенням ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене, на переконання суду, правовідносини ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 за своїм змістом відповідають правовідносинам, що виникають внаслідок укладення договору позички, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Доводи позивача щодо фактичного здійснення ним будь-якої господарської діяльності, зокрема, пов`язаної із виготовленням кухонних та інших меблів спільно з ФОП ОСОБА_2 , не знайшли свого підтвердження у наявних в матеріалах справи письмових доказах, що свідчить про відсутність однієї з обов`язкових умов застосування пільги, передбаченої підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме - використання нежитлових приміщень, віднесених до будівель промисловості за призначенням безпосередньо власником таких приміщень, а не третіми особами.

З огляду на встановлені судом обставини, що підтверджуються зібраними судом доказами можна дійти таких висновків:

- позивач, відповідно до кодів КВЕД не здійснює підприємницьку діяльність, пов`язану з виробництвом;

- позивач безпосередньо не використовує належні йому на праві власності приміщення за їх функціональним призначенням та не підтвердив жодними доказами результати спільної діяльності за договором (звіти про розподіл прибутку тощо);

- долучені позивачем первинні документи ФОП ОСОБА_2 свідчать про (не постійний) періодичний характер діяльності підприємця та не підтверджують використання 6230,6 кв.м приміщень у виробничих цілях.

Таким чином, нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 - нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у розумінні підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а встановлена підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга, зважаючи на не підтвердження позивачем використання ним приміщень у промисловій діяльності, до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Отже, суд дійшов висновку про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті ГУ ДПС в Івано-Франківській області відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на приписах норм Податкового кодексу України, не підтверджені належними письмовими доказами, доводи позивача правомірності дій та рішень відповідача не спростовують, у зв`язку із чим, позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову та відсутність доказів понесення відповідачем будь-яких витрат, пов`язаних із розглядом справи, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 250, 255, 295, 297, пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення", підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно із пунктом 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ;

відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, буд. 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 43142559.

Рішення складене в повному обсязі 13 липня 2020 року.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.