Рішення № 90339190, 13.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/6553/20

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати неправомірними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо відмови в призначенні пенсії з 30 вересня 2019 року, відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язати відповідача призначити і виплачувати пенсію з 30 вересня 2019 року, відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням вислуги років, станом на 30 вересня 2019 року - 24 роки 27 днів.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач не зараховує до стажу, необхідного для призначення пенсії, половину періоду навчання у Львівській комерційній академії з 01 вересня 1992 року по 24 червня 1996 року. З такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивач не погоджується, оскільки вона отримала вищу юридичну освіту за спеціальністю "правознавство", що дає їй право на зарахування до вислуги років половини вказаного строку навчання на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» і призначення пенсії.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

27 травня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить залишити її без задоволення. Вказує, що до вислуги років позивача, крім стажу роботи на посадах прокурора 19 років 10 місяців 23 дні, зараховано період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 2 роки 1 місяць 29 днів, згідно з рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 липня 2017 року. Позивач навчалася на економічному факультеті Львівської комерційної академії, що протирічить нормам статті 86 Закону України «Про прокуратуру» і половина такого періоду навчання не підлягає включенню до вислуги років для призначення пенсії. За наявними документами і даними СПОВ страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 6 місяців 16 днів, стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, становить 22 роки 1 місяць 5 днів, у тому числі стаж роботи на посаді прокурора 19 років 11 місяців 4 дні. За таких обставин до стажу позивача періоди трудової діяльності зараховано повністю.

26 травня 2020 року позивач направила відповідь на відзив, в якій вказала на те, що Львівська комерційна академія є вищим державним навчальним закладом IV рівня акредитації, юридична кафедра економічного факультету є структурним підрозділом такого навчального закладу, тому наявні підстави для зарахування до вислуги років половини навчання на денній формі у Львівській комерційній академії.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 1999 року по даний час проходить службу в органах прокуратури України.

22 серпня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру".

Рішеннями Управління від 21 жовтня 2019 року та від 28 січня 2020 року (прийнятого на заміну рішення від 21 жовтня 2019 року) у призначенні пенсії відмовлено, про що повідомлено листами від 12 вересня 2019 року, 22 жовтня 2019 року, 08 та 29 листопада 2019 року, 02 грудня 2019 року, 28 січня 2020 року, 06 та 19 лютого 2020 року.

Підставою такої відмови стало те, що позивач не має станом на 22 серпня 2019 року стажу 24 роки, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру". Також позивачу повідомлено про незарахування до вислуги років половини періоду навчання у Львівській комерційній академії.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про прокуратуру», прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підруги років для призначення пенсії.

Згідно із частиною 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - не менше 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

Частиною 8 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які, в тому числі, безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина 13 статті 86 Закону України «Про прокуратуру»).

З аналізу вищенаведених норм, слідує, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення (з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року):

1) вислуги років не менше - 24 роки;

2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

Відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 16 Закону України «Про прокуратуру», гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

У відповідності до статей 22, 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т.ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06 липня 1999 року №8- рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційного Суду України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей. Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Відповідно до частини 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;

слідчими, суддями;

на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України;

на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років та зазначено, що відповідно до поданих документів страховий стаж позивача, що включається для обчислення пенсії, у відповідності до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру», складає 22 роки 1 місяць 5 днів.

До вислуги років позивача, крім стажу роботи на посадах прокурора 19 років 10 місяців 23 дні, зараховано період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - 2 роки 1 місяць 29 днів, згідно з рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 липня 2017 року. Позивач навчалася на економічному факультеті Львівської комерційної академії, що протирічить нормам статті 86 Закону України «Про прокуратуру» і половина такого періоду навчання не підлягає включенню до вислуги років для призначення пенсії.

Згідно з абзацом 5 пнкту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про вищу освіту", вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної. загальної середньої освіти

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України "Про вищу освіту", в Україні діють заклади вищої освіти таких типів, зокрема:

університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;

академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Згідно з статтею 33 Закону України "Про вищу освіту", основними структурними підрозділами закладів вищої освіти (крім коледжів, які не здійснюють підготовку бакалаврів) є факультети, кафедри, бібліотека.

Факультет - це структурний підрозділ закладу вищої освіти, що об`єднує не менш як три кафедри та/або лабораторії, які в державних і комунальних закладах вищої освіти у сукупності забезпечують підготовку не менше 200 здобувачів вищої освіти денної форми навчання (крім факультетів вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), закладів вищої освіти фізичного виховання і спорту, закладів вищої освіти культури та мистецтва).

Кафедра - це базовий структурний підрозділ закладу вищої освіти державної (комунальної) форми власності (його філій, інститутів, факультетів), що провадить освітню, методичну та/або наукову діяльність за певною спеціальністю (спеціалізацією) чи міжгалузевою групою спеціальностей, до складу якого входить не менше п`яти науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менш як три з них мають науковий ступінь або вчене (почесне) звання.

Заклад вищої освіти зобов`язаний мати у своєму складі бібліотеку.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про вищу освіту", особа має право здобувати вищу освіту в різних формах або поєднувати їх.

Основними формами здобуття вищої освіти є:

інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева);

дуальна.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 61 Закону України "Про вищу освіту", особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є:

1) здобувачі вищої освіти;

2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.

Здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Із змісту наведених правових норм слідує, що університет та академія є вищими навчальними закладами, основними структурними підрозділами яких є факультет і кафедра. У вищих навчальних закладах здійснюється підготовка фахівців з вищою юридичною освітою.

Згідно із пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Як вбачається із архівних довідок Львівського торговельно-економічного університету, ОСОБА_1 01 вересня 1992 року була зарахована стеденткою першого курсу денної форми навчання економічного факультету на спеціальність "Правознавство". Згідно з наказом від 24 червня 1996 року № 262/07, ОСОБА_1 закінчила Львівську комерційну академію і отримала повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію юриста, про що свідчить диплом з відзнакою серії КД № 900910.

Оскільки позивач з 01 вересня 1992 року по 24 червня 1996 року навчалася на юридичній кафедрі Львівської комерційної академії, яка є її структурним підрозділом, здобула повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та кваліфікацію юриста, тому в силу наведених правових норм половина вказаного періоду навчання підлягає зарахуванню до вислуги років у порядку статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити і виплачувати пенсію, відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає наступне.

Питання призначення і виплати пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права ОСОБА_1 на пенсію суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію, половину строку навчання у Львівській комерційній академії і повторно розглянути її заяву про призначення пенсії, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру", з прийняттям відповідного рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», половину строку навчання у Львівській комерційній академії з 01 вересня 1992 року по 24 червня 1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 серпня 2019 року і вирішити питання призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840, 80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов