Рішення № 90337813, 10.07.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4683/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом, визнаним неконституційним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Державної казначейської служби України (далі – Казначейство, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації (надалі – Управління соціального захисту Маневицької РДА, Управління, третя особа) про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 20324,00 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня 2017 року, до 5 травня 2018 року та до 5 травня 2019 року, завданої законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що право на виплату разової грошової допомоги у 2017 - 2019 роках мав відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” як інвалід війни 3 групи. Зазначена допомога була йому виплачена Управлінням соціального захисту Маневицької РДА в розмірі 2700,00 грн у 2017 році, в розмірі 2845,00 грн у 2018 році та в розмірі 2950,00 грн у 2019 році відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, якими визначалися розмір допомоги на відповідний рік, що були прийняті з урахуванням пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України. Проте рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Оскільки виплата разової грошової допомоги здійснювалася у розмірі, визначеному Урядом, а норма закону, яка визначала повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розмір такої допомоги є неконституційною, то позивач вважає, що внаслідок цього йому завдано шкоди у вигляді недонарахованої у повному розмірі разової грошової допомоги до 5 травня за 2017-2019 роки, розмір якої за розрахунком позивача становить 20324,00 грн, та право на відшкодування майнової шкоди у такому випадку виникає на підставі статті 152 Конституції України. За загальним правилом, закріпленим статтями 1173-1175 Цивільного кодексу України, відповідальність держави настає незалежно від вини посадових осіб (органів). Неконституційність закону є підставою для застосування до держави наслідків, передбачених статтею 1175 Цивільного кодексу України.

Позивач зауважив, що частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків у результаті порушення цивільного права, під якими слід розуміти доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Вважає, що у даному випадку наявний причинний зв`язок між отриманням допомоги у неповному обсязі відповідно до правових актів Кабінету Міністрів України та нормами Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними.

За приписами частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади здійснюється державою, яка у такому разі відповідно до положень статті 2, 170 Цивільного кодексу України є учасником цивільних відносин і її представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах. З посиланням на Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, позивач просив у зв`язку із заподіянням йому шкоди (збитків) у вигляді недоотриманих доходів (упущена вигода) та відповідно до статті 152 Конституції України позов задовольнити, стягнувши у межах трирічної позовної давності на його користь кошти у розмірі недоотриманої разової грошової допомоги до 5 травня, що становить 20324,00 грн, шляхом їх списання з відповідного рахунку Казначейства.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами (а.с.10).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити (а.с.16-22). В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 (далі – Положення №215), Казначейство забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевого бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ними обліковуються. Казначейство є юридичною особою, але воно не несе відповідальності за дії державних органів, а самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини першої статті 2 Цивільного кодексу України. У позовній заяві відсутня вимога ОСОБА_1 до Казначейства у зв`язку із порушенням останнім прав та інтересів позивача, яке з ним не вступало у жодні правовідносини та не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб`єктів.

Відповідач також зазначив, що положення статті 1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються неконституційними, вказана норма не підлягає застосуванню. Крім того, у даному випадку відсутній один з елементів, який є обов`язковим для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди - факт наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача.

На думку відповідача, цивільне законодавство, на яке посилається позивач, відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України не застосовується до відносин, пов`язаних з виплатою разової допомоги відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Крім того, з огляду на принцип дії законів в часі відсутні підстави для виплати спірної допомоги за 2017-2019 роки у розмірі, визначеному Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за період до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020.

З урахуванням наведеного відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмовому поясненні (а.с.29-32) третя особа зазначила, що позивач у встановлений процесуальним законом строк не оскаржив дії щодо виплати йому разової грошової допомоги у 2017, 2018 та 2019 роках. До прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 Кабінет Міністрів України відповідно до пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України мав право встановлювати ветеранам війни розміри виплат до 5 травня. Тому разова грошова допомога до 5 травня виплачена позивачу Управлінням у повному обсязі у розмірах, визначених постановами Уряду (від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170, від 20 березня 2019 року №237). Фактично на той час мала місце суперечність між нормами законів, що мають однакову юридичну силу: з однієї сторони Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” і відповідно пункту 26 “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, а з іншої – статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не як трактує позивач, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та постанов Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170, від 20 березня 2019 року №237. У разі наявності суперечностей між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше, тобто, в даному випадку Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”. Тому вважає, що Управління при здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня в 2017-2019 роках діяло в межах законодавства та будь-яких протиправних дій не вчиняло.

З урахуванням наведеного вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України за попередні три роки до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Ухвалою суду від 14 травня 2020 року розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.34-35).

Ухвалою суду від 09 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виключення його з числа відповідачів та залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; (а.с.47-48), а ухвалою суду від 18 червня 2020 року - закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.64).

У судове засідання учасники справи не прибули. При цьому від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача (а.с.69). Таке ж клопотання надійшло і від третьої особи (а.с.74). Відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с.68), однак його представник у судове засідання не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, що не є перешкодою розгляду справи судом на підставі наявних у ній матеріалів та з урахуванням положень частини третьої статті 194, частини дев`ятої статті 205, частини четвертої статті 229 КАС України розгляд справи проведено у порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи письмовими доказами, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, що видно із посвідчення від 01 липня 2019 року серії А №013622 (а.с.8 зворот), виданого Управлінням соціального захисту населення Маневицької РДА, де він перебуває на обліку. До цього часу він мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, що підтверджується копією посвідчення від 14 червня 2015 року серії НОМЕР_1 (а.с.60) та йому виплачена передбачена статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” разова грошова допомога до 5 травня у 2017 році у розмірі 2700,00 грн, у 2018 році у розмірі 2845,00 грн та у 2019 році у розмірі 2950,00 грн, що підтверджується довідкою Управління від 12 червня 2020 року №1152 (а.с.59).

Позивач звернувся із вимогою про відшкодування майнової шкоди внаслідок дії акта (закону), що визнаний неконституційним.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до статті 1 названого Закону він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Статтею 13 Закону №3551-XII встановлено пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Законом України від 25 грудня 1998 року №367-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №367-XIV) статтю 13 Закону №3551-XII було доповнено частиною такого змісту: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.

Надалі пунктом 20 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” цю норму статті 13 Закону №367-XIV викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога інвалідам війни до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Однак рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Разом з тим, Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” (далі - Закон №79-VIII) розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 “Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”” установлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3500 гривень; II групи - 3100 гривень; III групи - 2700 гривень.

Аналогічний порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №170 “Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань””. Ним встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю III групи внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин у розмірі 2845 гривень.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року №237 “Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”” у 2019 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги особам з інвалідністю III групи внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин встановлено у розмірі 2950 гривень.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою, другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення закріплено статтею 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII “Про Конституційний Суд України”.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 вбачається, що окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 були чинними та підлягали застосуванню постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170 та від 20 березня 2019 року №237, які були прийняті на виконання пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України.

Позивачем не заявлено позовні вимоги про протиправність дій Управління соціального захисту населення Маневицької РДА стосовно виплати у 2017-2019 роках разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, установлених з урахуванням пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, а не статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

На думку позивача, у зв`язку з прийняттям закону, який визнано неконституційним, а саме пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, йому завдано майнову шкоду у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги.

Відповідно до приписів статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Як встановлено частиною третьою статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст статті 1175 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акта незаконним.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з даним позовом) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

За змістом підпункту 2 пункту 9 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України).

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права особи.

Частина друга статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відшкодування збитків внаслідок порушення цивільного права та виплата з державного бюджету суб`єктом владних повноважень грошової допомоги до 5 травня відносяться до різних сфер правового регулювання.

У період дії норми пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, постанов Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170 та від 20 березня 2019 року №237, які незаконними у встановленому порядку не визнавалися, виплати Управлінням соціального захисту населення Маневицької РДА разової грошової допомоги до 5 травня були правомірними та такими, що відповідали вимогам чинного законодавства.

З огляду на наведене суми виплати, заявлені позивачем (“недоотримана грошова допомога до 5 травня”), не підпадають під визначення збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та не можуть бути відшкодовані відповідно до статті 25, підпункту 2 пункту 9 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету в розмірі реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А тому норми статті 1175 Цивільного кодексу України навіть за аналогією закону застосуванню не підлягають.

При вирішенні спору суд також враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, в якій, крім іншого, зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 (Положення №215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 вказаного вище Положення №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Тобто, Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що Казначейство, виконуючи свої повноваження, не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало.

Нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої статтею 13 Закону №3551-XII, здійснюють Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), а ті розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах. У даному випадку виплата коштів здійснювалася Управлінням соціального захисту Маневицької РДА (третя особа).

У підготовчому засіданні представник позивача наполягав на участі Казначейства у даній справі як відповідача та питання про залучення співвідповідача або ж заміну відповідача не порушував.

Проаналізувавши наведені вище правові норми, суд дійшов висновку, що у межах даного спору не встановлено необґрунтованість дій державного органу щодо невиплати спірної суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2017-2019 роки. У даному випадку відсутні підстави вважати, що позивачу заподіяні збитки при виплаті разової грошової допомоги до 5 травня внаслідок прийняття акта (пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України), який визнаний неконституційним 27 лютого 2020 року, оскільки виплата такого виду допомоги здійснена Управлінням соціального захисту Маневицької РДА у 2017-1019 роках на підставі чинних на той час актів законодавства.

Таким чином, аналіз наведених вище правових норм та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову про стягнення на користь позивача шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня, відсутні. Тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 37567646), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації (44600, Волинська область, Маневицький район, селище міського типу Маневичі, вулиця 100-річчя Маневич, 53, ідентифікаційний код юридичної особи 03192098) про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом, визнаним неконституційним, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк