Рішення № 90335152, 13.07.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/3898/18

Провадження № 2/219/85/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області

у складі судді Хомченко Л.І.,

секретаря Останкевич Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ОСОБА_4 Про розподіл майна між подружжям та визначення порядку користування будинком і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 Про розподіл майна між подружжям та визначення порядку користування будинком

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_5 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розподіл майна між подружжям та визначення порядку користування будинком, в якому просить встановити наступний порядок користування сторонами жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою під цим будинком і прибудинковою територією: виділити у користування ОСОБА_2 жилу кімнату площею 18,2 кв.м ( на плані позначена цифрою11); виділити у користування ОСОБА_4 жилу кімнату площею 10,4 кв.м ( на плані позначена цифрою 3); виділити у користування ОСОБА_3 жилу кімнату площею 14,4 кв.м ( на плані позначена цифрою 10) та підсобне приміщення площею 3,6 кв.м ( на плані позначене цифрою 9); кухню площею 12,0 кв.м ( на плані під цифрою 6), ванну кімнату площею 6,70 кв.м ( на плані під цифрою 7), коридор площею 4,2 кв.м ( на плані під цифрою 1), коридор площею 6,9 кв.м ( на плані під цифрою 2), коридор площею 4,7 кв.м ( на плані під цифрою 4), коридор площею 3,1 кв.м ( на плані під цифрою 5),а також земельну ділянку, на якій розташований будинок за адресою: : АДРЕСА_1 та прибудинкову територію за тією ж адресою разом з розміщеними на ній господарськими будівлями та фруктовими деревами- залишити в загальному спільному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Позовна заява обґрунтована тим, що 04.01.1989 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку № 1-1332, посвідченого Першою Артемівською державною нотаріальною конторою 26.03.2003 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали жилий будинок за адресою: : АДРЕСА_1 ( в подальшому перейменований у м.Бахмут) Донецької області . Вказаний будинок був придбаний зі згоди позивача, але правовстановлюючі документи були оформлені на ОСОБА_3 . Відповідно до ст..60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, відтак вказаний будинок з моменту його придбання в силу закону був об`єктом спільної сумісної власності позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 . За змістом ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Відповідно до договору дарування частки жилого будинку від 21.07.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Пигідою С.І., ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 належну їй ј частку зазначеного будинку, яку було зареєстровано за ОСОБА_4 03.08.2006 р. Таким чином, на теперішній час власниками спірного будинку є позивач ( Ѕ частки), відповідач ОСОБА_6 ( ј частки) та відповідач ОСОБА_4 ( ј частки). На даний час фактично будинком володіє та користується лише відповідач ОСОБА_3 і домовленості між співвласниками з приводу порядку користування спільним майном не досягнута, що і послугувало підставою для звернення до суду з дійсним позовом, посилаючись на ст..ст. 356,317,358, 383, 391 ЦК України. З урахуванням технічного паспорту на будинок щодо наявності кімнат і підсобних приміщень, а також, з урахуванням розміру часток співвласників на будинок та їх фактичного проживання позивачем заявлені вимоги щодо виділу приміщень будинку у користування сторін.

ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про розподіл майна між подружжя та встановлення порядку користування будинком, в якому просить визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на ѕ частки жилого будинку з господарськими побудовами , розташованого за адресою: : АДРЕСА_1 ; поділити спільне майно між подружжям, а саме визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на жилий будинок з господарськими побудовами , розташований за адресою: : АДРЕСА_1 , по 3/8 частці кожному; визнати наступний порядок користування жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 : : виділити у користування ОСОБА_2 жилу кімнату площею 14,4 кв. м ( на плані позначена цифрою10); виділити у користування ОСОБА_4 жилу кімнату площею 10,4 кв. м ( на плані позначена цифрою 3); виділити у користування ОСОБА_3 жилу кімнату площею 18,2 кв. м ( на плані позначена цифрою 11) ; залишити в загальному спільному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кухню площею 12,0 кв. м ( на плані під цифрою 6), ванну кімнату площею 6,70 кв.м ( на плані під цифрою 7), підсобне приміщення площею 3,6 кв. м ( на плані під цифрою 9), коридори ( позначені цифрами 1,2,4,5) , а також земельну ділянку, на якій розташований будинок за адресою: : АДРЕСА_1 та прибудинкову територію за тією ж адресою разом з розміщеними на ній господарськими будівлями та фруктовими деревами.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Під час шлюбу на сумісні кошти вони купили жилий будинок за адресою: : АДРЕСА_1 ( в подальшому перейменований у м.Бахмут) Донецької області , який був зареєстрований на ОСОБА_3 та який відповідно до ст..60 СК України є об,єктом спільної сумісної власності подружжя. 21.07.2006 р. подружжя подарували ј частину вказаного будинку сину ОСОБА_7 . Дана угода була здійснена на виконання вимог органу опіки та піклування з метою захисту майнових прав неповнолітнього сина та за письмовою згодою ОСОБА_2 . При цьому, частки подружжя в спільній сумісній власності майна на момент укладання договору дарування частини будинку синові не були визначені, тому, після укладання договору дарування співвласниками спірного будинку стали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яким на праві спільної сумісної власності належить ѕ частки будинку, а ОСОБА_4 - ј частина будинку. На теперішній час більше року сімейні стосунки між подружжям були фактично припинені, відповідач ОСОБА_2 залишив будинок та пішов з сім,ї і з того часу намагається порушити майнові права ОСОБА_3 . Посилаючись на ст.ст.69,70 СК України, з урахуванням технічного паспорту на будинок щодо наявності кімнат і підсобних приміщень, а також, з урахуванням розміру часток співвласників на будинок та їх фактичного проживання, а також, з урахуванням того, що в кімнаті з нею буде проживати старший син , який скоро повернеться з місць позбавлення волі, позивачем за зустрічним позовом заявлені вимоги щодо виділу приміщень будинку у користування сторін.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 надала суду відзив, в якому зазначила , що не визнає вимоги позивача , оскільки частки подружжя в спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1 ( в подальшому перейменований у м.Бахмут) Донецької області, є рівними, оскільки на момент укладання договору дарування ј частини будинку синові такі частки не були визначені. Крім того, на протязі останніх 5 років між співвласниками спірного будинку за взаємно згодою було визначено порядок користування будинком, за яким ОСОБА_3 займає кімнату площею 18,2 кв.м, а ОСОБА_2 займає кімнату площею 14,4 кв.м.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25.04.2018 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2018 року року вирішено прийняти та об`єднати в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розподіл майна між подружжям та визначення порядку користування будинком, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про розподіл майна між подружжя та встановлення порядку користування будинком.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2018 року підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засіданні представник позивача -відповідача ОСОБА_1 підтримав заявлені у первісному позові вимоги ,просив їх задовольнити у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_8 підтримала зустрічні позовні вимоги ,надала пояснення аналогічно викладеним у у зустрічному позові. В задоволенні первісного позову просила відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 04.01.1989 р. перебувають у зареєстрованому шлюбі , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , який на теперішній час фактично припинений, і що сторонами не оспорюється.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку № 1-1332, посвідченого Першою Артемівською державною нотаріальною конторою 26.03.2003 року, ОСОБА_3 придбала жилий будинок за адресою: : АДРЕСА_1 ( в подальшому перейменований у м.Бахмут) Донецької області . Вказаний будинок був зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.04.2003 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Тобто, судом встановлено, шо вказаний будинок був придбаний ОСОБА_3 в період шлюбу.

Також, судом встановлено, що відповідно до договору дарування частки будинку від 21.07.2006 р. , зареєстрованого в реєстрі за № 4, посвідченого приватним нотаріусом Артемівського нотаріального округу , ОСОБА_9 . подарувала неповнолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ј частку жилого будинку за адресою: : АДРЕСА_1 ( в подальшому перейменований у м.Бахмут) Донецької області, і що, також, підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів.

З технічного паспорту на жилий будинок за адресою: : АДРЕСА_1 ( в подальшому перейменований у м.Бахмут), вбачається , що за ОСОБА_3 зазначені Ѕ частка та ј частка власності, за ОСОБА_4 зазначена ј частка власності вказаного будинку.

На підтвердження обґрунтування вимог за зустрічним позовом щодо визначення часток у спірному будинку та обґрунтуванням необхідності здійснення дарування частки будинку неповнолітній дитині подружжя ОСОБА_3 за вимогою органу опіки та піклування надала суду копію договору купівлі -продажу від 10.08.2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5325, посвідченого приватним нотаріусом Артемівського нотаріального округу , за яким ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 продали належну продавцям квартиру номер 7 загальною площею 52,4 кв.м, що знаходиться за адресою у АДРЕСА_4 .

Згідно положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірне майно подружжя набуте до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому при вирішенні справи застосовуванню підлягають, крім іншого, положення КпШС України, чинного на момент набуття майна.

Частинами 1, 3 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР, який був чинним на момент придбання будинку 26.03.2003 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно ст. 16 Закону України «Про власність» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до п. 1 розділу VIІ Прикінцевих положень СК цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК, тобто з 1 січня 2004 року й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Як встановлено судом спірне майно у вигляді квартири придбано до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи необхідно застосовувати відповідні положення КпШС України.

Відповідно до ч. 1 ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з ч. 1 ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 70 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року №20 роз`яснено, що розглядаючи позови, пов`язані з спільною частковою власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 7, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Суд звертає увагу, що законом як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час, встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Частина 3 ст.368 ЦК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

При цьому суд враховує, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який діяв на момент придбання подружжям спірного будинку , частки спірного будинку є рівними, тобто, кожному з подружжя належало по Ѕ частці. Укладаючи договір дарування , ОСОБА_3 розпоряджалася саме своєю часткою будинку.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним частково задовольнити вимоги за первісним ті зустрічним позовами, та визнати за ОСОБА_9 право спільної сумісної власності на ј частку житлового будинку з господарським побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1/2 житлового будинку з господарським побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також, поділити спільне майно між подружжям ОСОБА_11 , визнавши за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарським побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ј частку та визнавши за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарським побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на 1/2частку.

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.383 ЦК власник будинку (квартири) має право використовувати помешкання для власного проживання, для проживання членів своєї сім`ї.

Згідно ст.150 ЖК України власники будинку (квартири) користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Згідно ст.358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю, а у разі спору даний спір вирішується у судовому порядку. Згідно ч.3 ст.358 ЦК кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників , які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 з наступними змінами „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності роз`яснено, що квартира, яка є спільною сумісною власністю на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити жилі та інші приміщення із самостійним виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

При вирішенні питання щодо можливого встановлення порядку користування спірним будинком суд виходить з наступного.

Встановлення запропонованого позивачем і відповідачем в позовних заявах порядку користування будинком є неможливим, оскільки неможливо виділити в користування кожному співвласнику кімнати , площа яких відповідала б частці власності кожного з них.

Крім того, запропоновані сторонами варіанти порядку користування будинком не підтверджені матеріалами справи в розумінні ст..ст.317, 358 ЦК України. При цьому, будь яких доказів щодо неможливості поділу спірного житла в натурі сторонами не надано та будь-яких клопотань не заявлено.

Враховуючи викладене, в задоволенні іншої частини вимог за первісним та зустрічним позовом слід відмовити .

Керуючись ст.ст.5, 12, 81, 141, 142, 229, 263-265, 280-283, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 372, 391, 1216, 1217, 1261, 1268 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ :

Визнати за ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на 1-4 частку житлового будинку з господарськими побудовами розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1-2 частку житлового будинку з господарськими побудовами розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Поділити спільне майно між подружжям ОСОБА_11 . Визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими побудовами розташованого за адресою АДРЕСА_1 . на 1-4 частку.

Визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими побудовами розташованого за адресою АДРЕСА_1 . на 1-2 частку, а в інший частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

У повному обсязі рішення складене 26.06.2020.

Суддя Л.І. Хомченко

Суддя Л.І. Хомченко