Рішення № 90324815, 07.07.2020, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/16861/19

н/п 2/766/4872/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2020 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Єпішина Ю.М.,

секретаря Капітонова А.Ф.,

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет», про стягнення невиплаченої допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» про стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, індексації за прострочення її виплати та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працювала у ДДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет». Наказом від 07.06.2017 року №299/3 її звільнено з посади доцента кафедри сільськогосподарських меліорацій та економіки природокористування у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про освіту» від 23.05.1991 року №1060-ХІІ (в редакції станом на 2013-2014 роки) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Виплата вказаної щорічної допомоги на оздоровлення не обумовлена жодними додатковими обставинами, у тому числі наявністю чи відсутністю фінансування. У 2013-2014 роки та по день звільнення така допомога позивачу не виплачувалась, у звязку з чим вважає, що має право на стягнення вказаної допомоги, а також індексації у звязку із несвоєчасною виплатою та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просила стягнути з ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» на її користь суму невиплаченої допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 4371,00 грн.; суму індексації за прострочення виплати допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки за період до моменту звільнення ОСОБА_1 30.06.2017 року у розмірі 4486,71 грн.; компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі середнього заробітку за час прострочення з 30.06.2017 року по день прийняття рішення у справі за даним позовом з розрахунку середньоденного заробітку 448,98 грн. за один робочий день та судові витрати.

Представником відповідача ОСОБА_3 до суду було надано відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» є юридичною особою публічного права, та розпорядником бюджетних коштів, а не уповноваженим органом державної влади і тим більше державою. Університет як створена державою юридична особа не може відповідати за зобов`язаннями держави. Гарантії держави реалізовуються виключно через органи державної влади. Університет як розпорядник бюджетних коштів не в праві виконати зобов`язання держави ще й з урахуванням норм та положень Бюджетного законодавства, а саме ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, взятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з вимогами підпункту «б» пункту 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 309 від 02.03.2012 року, органи Казначейства не реєструють фінансові зобов`язання у разі, зокрема, відсутності у розпорядника бюджетних коштів бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. При прийнятті рішення про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно враховувати не тільки норми ЗУ «Про освіту», яким визначено таку гарантію держави, а й належність відповідача та наявність бюджетних асигнувань у розпорядника коштів. У звязку з чим вважають, що у 2013, 2014 роках у відповідача не було правових підстав для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки такі видатки бюджету не були передбачені кошторисом, який в свою чергу затверджується та фінансується власником державою, в особі уповноваженого органу виконавчої влади Міністерства аграрної політики та продовольства України у 2013 році та Міністерства освіти і науки України у 2014 році. Виходячи з граничних сум затверджених кошторисами на 2013, 2014 роки, виплата матеріальної допомоги працівникам на оздоровлення унеможливлювалась відсутністю бюджетних асигнувань. Крім того, згідно Колективних договорів на 2012-2014 роки та 2014-2016 роки, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення залежить від фінансової можливості університету. Крім того, вважають, що позивачем пропущено строки звернення до суду, які спливли у березні 2014 року та 2015 року. Позовні вимоги про стягнення компенсації та індексації не підлягають задоволенню оскільки вони є похідними від основної, проти якої вони заперечують.

Ухвалою від 29.10.2019 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін.

12.06.2020 року ухвалою здійснено перехід до спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у наданому до суду відзиві.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 15.04.1985 року по 30.06.2017 року працювала у Державному вищому навчальному закладі «Херсонський державний аграрний університет».

Згідно Наказу від 07.06.2017 року № 299/3 ОСОБА_1 звільнено з посади доцента кафедри сільськогосподарських меліорацій та економіки природокористування у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Станом на 2013, 2014 роки держава гарантувала педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про освіту»).

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про вищу освіту» фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з`ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» запроваджено з 01.01.2001 року виплату допомоги на оздоровлення.

У положеннях Законів України «Про державний бюджет на 2013 рік» та «Про державний бюджет на 2014 рік» не зазначено ні про зупинення дії ст. 57 Закону України «Про освіту», ні про припинення таких виплат або про вказівку встановлення порядку та розмірів виплат Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних ресурсів державного і місцевого бюджету.

У постанові Верховного суду України від 23.05.2018 року по справі № 637/42/17 визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, відсутність чи не передбачення у кошторисі відповідної бюджетної установи коштів на виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, не звільняє установу від обов`язку по здійсненню відповідних видатків згідно із законодавством та не може свідчити про те, що педагогічний працівник не має права на отримання гарантованої державою допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17.

Відповідно до довідки ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 в 2013 році складає 2914,00 грн., в 2014 році 1457,00 грн.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм, позивач як педагогічний працівник, мав законні підстави для отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки у 2013, 2014 роках. Отже, вимога про стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення за 2013-2014 рр. є законною та обґрунтованою, загальна сума допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток у вказані періоди становить 4371 грн.

Слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Зазначеним спростовуються доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013-2014 роки.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 на посаді доцента, виданої ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», позивачу нараховано: у квітні 2017 року 8755,20 грн., у травні 2017 року 4852,66 грн., середньоденна заробітна плата складає 448 грн. 98 коп.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включається: основна заробітна плата; доплати і надбавки; виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Нарахування виплат при обчисленні середньої заробітної плати, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.2,3,4,8 Порядку).

Період вимушеного прогулу визначається позивачем у кількості 753 робочих днів. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за її розрахунком становить 338081,94 грн., виходячи з середньоденного заробітку 448,98 грн.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, установивши, що між сторонами виник спір про розмір належних звільненому працівникові сум, згідно зі ст.117 КЗпП України, суд, враховуючи спірну суму, на яку позивач має право, частку, яку вона становила в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, вважає необхідним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку в сумі 4371,00 гривень, отже, позовні вимоги в цій частині, підлягають до часткового задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення індексації за несвоєчасну виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки до моменту звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс інфляції за період невиплати заробітної плати визначається шляхом перемноження щомісячних показників індексу інфляції за весь період прострочення.

Вимога про стягнення суми індексації за прострочення виплати допомоги на оздоровлення у розмірі 4486,71 гривень, задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривні на території України, які не мають разового характеру.

Виплата педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки має разовий характер, то вона не відноситься до об`єктів індексації (абзац 1 пункту 2, абзац 6 пункту 3 Порядку).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст. 235 КЗпП, ст.ст. 6-13, 81, 133, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 354 ЦПК України, ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про освіту», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет», про стягнення невиплаченої допомоги – задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет», (код ЄДРПОУ 00493020, адреса: м.Херсон, вул.Стрітенська, 23) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму невиплаченої допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2013-2014 роки у розмірі 4371,00 грн. та компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 4371,00 грн.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції до Херсонського апеляційного суду.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Ю.М.Єпішин