Рішення № 90318562, 10.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3365/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Теплодарської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання здійснити дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Теплодарської міської ради Одеської області, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Теплодарської міської ради Одеської області від 28.11.2019 р. №652/4-VII про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га.;

2. Зобов`язати Теплодарську міську раду Одеської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території кварталу 6, згідно генерального плану міста Теплодар Одеської області.

22 квітня 2020 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в адміністративному позові зазначено, що 11.02.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до Теплодарської міської ради Одеської області із заявою про надання у власність земельної ділянки (у кварталі 6 згідно генерального плану) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га та надання дозволу на розробку проекту, відведення земельної ділянки на території м. Теплодар Одеської області в межах населеного пункту. До заяви було додано графічний матеріал, на якому було зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, також було додано копію паспорта заявника та картки платника податків. Оскільки позивачем не було отримано від відповідача вмотивованої відмови на заяву від 11.02.2019 р., ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 р. справа №420/3965/19, яке набрало законної сили 21.11.2019 р., позов було задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви від 11.02.2019 р. про надання у власність земельної ділянки (у кварталі 6 згідно генерального плану) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території м. Теплодар Одеської області в межах населеного пункту та зобов`язав відповідача розглянути заяву позивача від 11.02.2019 р. та вирішити питання про надання або відмову у наданні дозволу. Відповідачем 28.11.2019 р. було прийнято рішення №652/4-VII про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Позивач вважає таке рішення незаконним. Підставами для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах не відповідає вимогам генерального плану м. Теплодар та для передачі земельної ділянки із комунальної власності у власність фізичній особі для містобудівних потреб відсутній детальний план території. З оскаржуваного рішення не зрозуміло у чому є така невідповідність. Вказує, що бажана для отримання земельна ділянка знаходиться в межах кварталу 6 згідно генеральною плану м. Теплодар. Також рішенням Теплодарської міської ради від 26.09.2019 р. №620-VII було затверджено детальний план території земельної ділянки у м. Теплодар в межах вул. Енергетиків, вул. Польова та СК «Енергобудівельник», тобто затверджено детальний план території кварталу 6 у м. Теплодар.

12 травня 2002 року до суду від відповідача за вх.№18428/20 надійшов відзив (а.с.32-35), в якому відповідач зазначає, що відповідно до генерального плану м. Теплодар територія, на якій позивач вказала бажане місце розташування земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не передбачена для будівництва індивідуальних житлових будинків садибного типу. Бажане місце розташування земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) зазначеної в графічних матеріалах доданих позивачем до заяви від 11.02.2019 року, не входить в межі розробленого детального плану території земельної ділянки у м. Теплодар в межах вул. Енергетиків, вул. Польова та СК «Енергобудівельник».

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

13 травня 2020 року до суду від позивача за вх.№18488/20 надійшла відповідь на відзив (а.с.100-101), яку суд до уваги не приймає, оскільки позивачем не надано доказів її направлення відповідачу.

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року доручено Теплодарській міській раді Одеської області надати до Одеського окружного адміністративного суду належним чином засвідчені копії: заяви ОСОБА_1 від 29.03.2019 року та відповіді на неї; заяви ОСОБА_1 від 16.04.2019 року з копією графічних матеріалів, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки; документів на підтвердження того, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 не входить в квартал 6; додатків до проекту детального плану території земельної ділянки у АДРЕСА_1 в АДРЕСА_2 та СК «Енергобудівельник» читабельної якості; генерального плану міста Теплодар. Зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Теплодарської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання здійснити дії до надходження відповіді на доручення.

10 липня 2020 року ухвалою суду поновлено провадження у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Теплодарської міської ради Одеської області із заявою про надання у власність земельної ділянки (у кварталі 6 згідно генерального плану) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га. та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території м. Теплодар Одеської області в межах населеного пункту (а.с.39).

До вказаної заяви додано графічний матеріал (копія актуальної карти ДЗК на момент подачі заяви), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копія документів, що посвідчують особу (картка платника податків, паспорт) (а.с. 40-42).

04 березня 2019 року на заяву від 11.02.2019 року позивачу направлено лист № 10-01-22/406, у якому повідомлено, що з метою надання земельних ділянок під будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) для воїнів-інтернаціоналістів, учасників АТО та інших учасників бойових дій (мешканців м. Теплодар) прийнято рішення Теплодарської міської ради від 25.10.2018 року № 480-VII “Про надання дозволу виконавчому комітету на розробку детального плану території земельної ділянки у м. Теплодар в межах вул. Енергетиків, вул. Польова та СК “Енергобудівельник” (квартал 6, згідно генерального плану), після розробки та затвердження детального плану території вказаної земельної ділянки у м. Теплодар буде відомо чи можливо виділити земельну ділянку у 6 кварталі (а.с. 62).

Вказаний лист позивачем оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 року по справі №420/3965/19, яке набрало законної сили 21.11.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Теплодарської міської ради Одеської області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Теплодарської міської ради Одеської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.02.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,1 га. на території м. Теплодар. Зобов`язано Теплодарську міську раду Одеської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2019 року та вирішити питання про надання або відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,1 га. на території м. Теплодар. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 також подала до відповідача заяву від 28.03.2019 року, зареєстровану за вхідним № з-108-п від 29 березня 2019 року (а.с.110) в якій просила розглянути її заяву від 11.02.2019 року без врахування графічного матеріалу (копія актуальної карти ДЗК на момент подачі заяви), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

16 квітня 2019 року у відповідь на пропозицію міського голови Теплодарської міської ради (а.с.111) ОСОБА_1 подала до відповідача заяву (вхід. № З-138-П), до якої додала графічний матеріал, в якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 112-113).

Суд зазначає, що законодавчо не передбачено заборони громадянам України, які бажають отримати у власність земельну ділянку в межах безоплатної приватизації, в процесі розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, заміняти графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки у випадку.

З вказаного вбачається, що відповідач повинен був розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2019 року в комплексі з графічними матеріалами, наданими позивачем 16 квітня 2019 року.

28 листопада 2019 року Теплодарською міською радою Одеської області прийнято рішення №652/4-VII «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 » (а.с.9), в якому з посиланням на п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.7 ст. 118, ст. 122 Земельного Кодексу України, п.3 ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 року (справа №420/3965/19) зазначено: « 1. Відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га, у зв`язку з тим що бажане місце розташування земельної ділянки зазначене заявником в графічних матеріалах не відповідає вимогам генерального плану м.Теплодар та для передачі земельної ділянки із комунальної власності у власність фізичній особі для містобудівних потреб відсутній детальний план території».

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, звернулася до суду з даним позовом.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У відповідності до ч.1 ст.10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно приписів ст.25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (ст.40 Земельного кодексу України).

Пунктом «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. «г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара .

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, підставою для прийняття спірного наказу відповідача є:

1) бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в графічних матеріалах, не відповідає вимогам генерального плану м.Теплодар;

2) для передачі земельної ділянки із комунальної власності у власність фізичній особі для містобудівних потреб відсутній детальний план території.

Щодо першої підстави суд зазначає наступне.

Так, як вбачається із заяви позивача від 11.02.2019 року та графічного матеріалу, поданого позивачем Теплодарській міській раді Одеської області 16.04.2019 року, земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність та щодо якої хоче розробити проект землеустрою, знаходиться на території міста Теплодар у 6 кварталі згідно генерального плану м.Теплодар.

При цьому, як встановлено судом з викопіювання з генерального плану м.Теплодар М1:5000 (а.с.154, 156, 157), з проекту детального плану території земельної ділянки у м.Теплодар в межах вул.Енергетиків, вул.Польова та СК «Енергобудівельник» М1:2000 (а.с.155) а також з публічної кадастрової карти (а.с.162) земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, орієнтовно розташована в 6 кварталі в зоні міста, зарезервованій для індивідуальної малоповерхової забудови (позначена під номером 2 у проекті детального плану території земельної ділянки у м АДРЕСА_1 в межах АДРЕСА_2 та СК «Енергобудівельник»).

Таким чином, твердження відповідача, що місце розташування земельної ділянки, зазначеної в наданих ОСОБА_1 графічних матеріалах, не відповідає генеральному плану міста Теплодар є необґрунтованими та не відповідають дійсності.

Щодо такої підстави відмови позивачу як відсутність детального плану території, суд теж вважає його необґрунтованим, оскільки рішенням Теплодарської міської ради Одеської області від 26 вересня 2019 року №620-VII (а.с.10) відповідачем було затверджено детальний план території земельної ділянки у м.Теплодар в межах вул. Енергетиків, вул. Польова та СК «Енергобудівельник» Одеської області (в межах населеного пункту) з метою надання земельних ділянок під будівництво і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для воїнів-інтернаціоналістів, учасників АТО та інших учасників бойових дій (мешканців м. Теплодар) орієнтовною площею 6.0000 га. (а.с.43-98, 125-151).

Також суд зазначає, що ст. 118 Земельного кодексу України не передбачено такої підстави відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою як відсутність детального плану території.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Теплодарської міської ради Одеської області від 28.11.2019 року №652/4-VII та про доцільність її задоволення.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі « ОСОБА_2 проти України», п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Зважаючи на вищевикладене суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Теплодарську міську раду Одеської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території земельної ділянки у м.Теплодар в межах вул.Енергетиків, вул.Польова та СК «Енергобудівельник», кварталу 6 генерального плану міста Теплодар Одеської області, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, щодо посилання відповідача на дискреційність повноважень Теплодарської міської ради Одеської області суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Суд зазначає, що з урахуванням встановлених у даній справі обставин, враховуючи наявність у позивача неспростованого права на розробку бажаного нею проекту землеустрою та відсутність у відповідача повноважень прийняти одне з декількох альтернативних рішень за результатами розгляду заяви позивача, суд доходить висновку, що такі повноваження відповідача не є дискреційними.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов ОСОБА_1 задовольнити.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Теплодарської міської ради Одеської області від 28.11.2019 року №652/4-VII.

Зобов`язати Теплодарську міську раду Одеської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території земельної ділянки у м.Теплодар в межах вул.Енергетиків, вул.Польова та СК «Енергобудівельник», кварталу 6 генерального плану міста Теплодар Одеської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Теплодарська міська рада Одеської області (вул.Піонерна, буд.7, м. Теплодар, Одеська обл., 65490, код ЄДРПОУ 04527038).

Суддя О.А. Вовченко