Рішення № 9031825, 15.01.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2010 р.Справа № 16/189-09-5284 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Дьяков В.Л. за довіреністю № ЮС/Д-86 від 31.12.09р.

Від відповідача: не з’явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” до приватного підприємства „Дунайська Експедиторська Компанія” про стягнення 19542,35 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Українське Дунайське пароплавство” (далі по тексту – ВАТ „Українське Дунайське пароплавство”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з приватного підприємства „Дунайська Експедиторська Компанія” (далі по тексту ПП „Дунайська Експедиторська Компанія”) загальної заборгованості у розмірі 17465 грн., у тому числі основного боргу у сумі 6878,05 грн., витрат від інфляції у сумі 1052,34 грн., штрафних санкцій у сумі 827,62 грн., 3% річних в розмірі 206,34 грн та вартості знятих воріт у сумі 10578 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов’язань з своєчасної сплати орендних платежів за договором оренди нерухомого майна № 104 від 12.04.2005р. та невиконанням відповідачем умов даного договору щодо забезпечення збереження орендованого майна.

Відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, але не скористався наданим законом правом на участь свого представника у судовому засіданні, відзиву на позовну заяву до господарського суду не надав, у зв’язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

12.04.2005р. між ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” (Орендодавець) та ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 104, відповідно до умов п. 1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар –прийняв у строкове платне користування нерухоме майно –будівлю гаражу з шести боксів, загальною площею 100,5 кв.м., розташовану за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул.. Клушина, 10а, вартістю 22697 грн. Майно передавалося в оренду під гараж для автотранспорту.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 12.04.2005р. на виконання умов договору оренди № 104 від 12.04.2005р. відбулася фактична передача будівлі гаражу з шести боксів, загальною площею 100,5 кв.м., розташованої за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул.. Клушина, 10а у володіння та користування відповідачу.

У відповідності до умов п. 5.2 договору оренди нерухомого майна № 104 від 12.04.2005р. відповідач зобов’язався сплачувати орендну плату вчасно та в повному обсязі. При цьому пунктами 3.1, 3.2, 3.3 зазначеного договору передбачено, що розмір орендної плати становить за перший місяць оренди 232,42 грн без урахування ПДВ. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В обґрунтування позову позивач стверджує, що відповідачем, в порушення умов договору оренди нерухомого майна № 104 від 12.04.2005р., орендна плата за користування майном не сплачувалася за період з 10.09.2008р. по 08.09.2009р., внаслідок чого, згідно з оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку 36.1.1 за відповідний період /а.с. 126/, за ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” утворилась заборгованість на суму 6878,05 грн., яку відповідачем до теперішнього часу погашено не було.

В свою чергу, відповідно до п. 3.5 договору оренди нерухомого майна № 104 від 12.04.2005р. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь Орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

З огляду на наведені умови договору, позивачем згідно з розрахунком, викладеним у позовній заяві та поясненнях, які надійшли до суду 30.11.2009р., додатково було нараховано до сплати відповідачу штрафні санкції (пеню) в розмірі 827,62 грн.

Крім того, на підставі положень ст. 625 ЦК України, якими передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” було додатково нараховано до сплати ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” 1052,34 грн. –витрат від інфляції та 3% річних у розмірі 206,34 грн.

Посилаючись на непогашення відповідачем до теперішнього часу заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 104 від 12.04.2005р., а також невиконанням відповідачем умов даного договору щодо забезпечення збереження орендованого майна, ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” звернулося до господарського суду Одеської області із даними позовними вимогами.

В свою чергу, проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи та зміст договору оренди нерухомого майна № 104 від 12.04.2005р., суд вважає за необхідне зупинитися на наступному.

У пункті 10.1 договору оренди № 104 від 12.04.2005р. сторонами було визначено, що строк дії договору складає 1 рік та зазначено, що дана угода діє з 12.04.2005р. до 12.04.2006р. При цьому, відповідно до п. 10.5 договору оренди № 104 від 12.04.2005р. у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення терміну його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно з ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. У відповідності до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, за приписами ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, тобто законом передбачено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору оренди № 104 від 12.04.2005р. автоматично продовжувався двічі.

Нарешті, 12.05.2008р. листом за вих. № ДПС -541 ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” звернулося до відповідача з повідомленням про відсутність у Орендодавця наміру щодо продовження договору оренди № 104 від 12.04.2005р. на новий строк, у зв’язку з чим Орендодавцем було запропоновано ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” у місячний термін передати пароплавству об’єкт оренди за відповідним актом приймання-передачі. Вказане повідомлення було отримано Орендарем 14.05.2008р.

Наведене дозволяє суду дійти висновку про припинення 12.04.2008р. дії договору оренди № 104 від 12.04.2005р. відповідно до приписів ст. 291 ГК України. Висновки суду про припинення строку дії договору з 12.04.2008р. підтверджуються і іншими матеріалами справи. Так, зокрема, з листів відповідача датованих червнем 2008р. вбачається, що між ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” до ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” велися переговори з приводу укладення нового договору оренди будівлі гаражу. Однак, новий договір укладений не був. З листа Ізмаїльського МВ УМВС України в Одеській області за вих. № 55/4 вх4482/3103 від 14.08.2009р. вбачається, що ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” звільнило об’єкт оренди у вересні 2008р. На теперішній час об’єкт оренди відповідачем не використовується.

З урахуванням наведених висновків, судом критично оцінюються доводи позивача про автоматичну пролонгацію договору оренди № 104 від 12.04.2005р. на новий термін, тобто до 12.04.2009р.. У цьому контексті слід звернути увагу на неспроможність та безпідставність доводів позивача про те, що здійснення відповідачем орендних платежів протягом травня, червня, липня та серпня 2008р., тобто вже після припинення дії договору, свідчить про пролонгацію даної угоди, з огляду на наступне. По-перше, як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків, складеного між сторонами по справі, за відповідачем станом на 01.04.2008р. рахувалася заборгованість у сумі 875,96 грн., а, відтак, можливо припустити, що зазначені платежі здійснювалися з метою погашення вказаної заборгованості, по-друге позивачем взагалі жодними доказами не підтверджено факт здійснення відповідачем цих платежів.

Водночас, з урахуванням встановленого під час розгляду справи факту невикористання відповідачем об’єкту оренди з вересня 2008 року, а також припинення дії договору оренди № 104 від 12.04.2005р. з 12.04.2008р., суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному.

Як зазначалося по тексту рішення вище, законодавцем оренда визначена як засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Виходячи з приведених законодавчих положень, орендний платіж представляє собою плату за фактичне користування об’єктом оренди у період дії договору оренди. Умовами договору оренди № 104 від 12.04.2005р. не передбачено обов’язок Орендаря сплачувати орендну плату після припинення дії цього договору.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів відповідач після припинення договору оренди № 104 від 12.04.2005р. орендовані приміщення звільнив, при цьому, незважаючи на те, що акт приймання-передачі складений не був, суд, виходячи з суті орендних правовідносин та правової природи орендної плати, доходить висновку про неправомірність стягнення з відповідача саме орендних платежів за період після припинення дії договору оренди № 104 від 12.04.2005р.

Крім того, судом критично оцінюється і розрахунок розміру заборгованості з орендних платежів.

Так, на підтвердження обґрунтованості заявленої до стягнення суми заборгованості з орендної плати позивачем було надано суду оборотно-сальдову відомість по рахунку 36.1.1 за період з 10.09.2008р. по 08.09.2009р. Зі змісту вказаного документу вбачається, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 6878,05 грн. виникла за послуги. При цьому, як вбачається з даного документу у червні 2009р., липні 2009р. та вересні 2009р. борг збільшувався двічі, що виключається при нарахуванні орендних платежів, які нараховуються один раз на місяць. Наведене, в свою чергу, виключає можливість дослідити питання щодо обґрунтованості та правомірності зазначеної суми основного боргу.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” в частині стягнення заборгованості по орендним платежам у сумі 6878,05 грн. необгрунтовані та не базуються на законних підставах, а також не підтверджуються обґрунтованим розрахунком, у зв’язку з чим у задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити. З урахуванням викладеного не підлягає задоволенню і позов в частині вимог про стягнення з ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” витрат від інфляції у сумі 1052,34 грн., штрафних санкцій у сумі 827,62 грн. та 3% річних в розмірі 206,34 грн, які за своєю сутністю є похідними від вимоги про стягнення основного боргу. При цьому, суду не вбачається за доцільне надавати правову оцінку розміру заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних витрат та пені з огляду на вищенаведені висновки.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” вартості знятих воріт у сумі 10578 грн., суд вважає за необхідне звернутися до відповідних доводів ВАТ „Українське Дунайське пароплавство”, покладених останнім в обґрунтування зазначених вимог, та матеріалів справи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у тому числі листа ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” за вих.№ ДСС /2-608 від 25.07.2005р., та фотоматеріалів, наданих позивачем на підтвердження доводів /т.с. 1 а.с. 109/ та наявних у звіті про незалежну оцінку ринкової вартості будівлі гаражу, проведеної у 2004 році /т.с. 1 а.с. 62/, під час дії договору оренди № 104 від 12.04.2005р. з дозволу Орендодавця відповідачем шість секцій гаражів було перебудовано у три секції, при цьому, було здійснено заміну старих дерев’яних простінок на цегляні та замінено дерев’яні ворота на три металеві. Зазначені факти також підтверджуються наявними у матеріалах справи звітами про незалежну оцінку ринкової вартості будівлі гаражу, проведеної станом на грудень 2004 рік та на серпень 2008 рік.

В подальшому, як вбачається з листа Ізмаїльського МВ УМВС України в Одеській області за вих. № 55/4 вх4482/3103 від 14.08.2009р., у вересні 2008р. ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” звільнило об’єкт оренди, демонтувавши при цьому металеві ворота, які відповідачем було вивезено.

На думку позивача, зняті ворота є невідокремленими поліпшеннями, а відтак належать Орендодавцю відповідно до п. 10.5 договору. Посилаючись на неправомірність дій відповідача щодо демонтажу воріт, позивачем висуваються вимоги про стягнення з ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” вартості знятих воріт у сумі 10578 грн. При цьому, в обґрунтування вимог в цій частині позову, позивач посилається на положення п.п. 5.3, 5.6 договору оренди № 104 від 12.04.2005р., згідно з якими Орендар зобов’язався забезпечити збереження орендованого майна, запобігти його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки. У випадку припинення або розірвання договору повернути Орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

В свою чергу, в обґрунтування суми збитків позивач посилається на локальний кошторис зведеного кошторисного розрахунку /т.с. 1 а.с. 110 - 115/, яким визначалася вартість шкоди, заподіяної демонтажем воріт, у цінах станом на 09.10.2009р.

Таким чином, позивачем у межах даної справи фактично висуваються вимоги про відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконаннями відповідачем договірних зобов’язань із збереження майна та повернення Орендодавцеві орендованого майна у належному стані.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи, а також зважаючи на доводи позивача, які висувалися ним під час розгляду даної справи, суд вважає за необхідне звернутися до приписів діючого законодавства, якими врегульовані відповідні питання майнової договірної відповідальності.

За положеннями ст.. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для настання позаделіктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність одного з елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до ст.. 779 ЦК України наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Положеннями ч. 4 ст. 285 ЦК України передбачено, що обов’язок орендаря відшкодувати орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

При цьому, враховуючи, що між сторонами по справі на підставі договору оренди № 104 від 12.04.2005р. виникли саме господарські правовідносини, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Поняття збитків, наведені у частині п'ятій статті 225 ГК України та у частині другій статті 22 ЦК України, не є тотожними. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з частиною першою статті 225 ГК України збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Таким чином, ГК України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах. ЦК України включає до складу збитків не тільки витрати, які особа зробила, а і ті, що вона мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Натомість ГК України включає до складу збитків лише витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків. Тому у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому, до складу збитків не включаються (п.41 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. за № 01-8/211 ).

Відповідно до п. 7 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 01.04.94 р. N 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” у редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 року N 04-5/239 витрати потерпілої особи з виправлення пошкодженого майна її засобами і коштами визначаються, виходячи з реальних витрат позивача. Що ж до відшкодування вартості втраченої речі, то позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі дійсної її вартості на момент розгляду справи. Однак це не виключає права потерпілої особи крім вартості речі вимагати стягнення збитків, заподіяних у зв'язку із втратою речі.

Таким чином, за переконанням суду, у господарській сфері збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як факт понесення збитків так і їх розмір.

Як було зазначено по тексту рішення вище в обґрунтування розміру збитків у сумі 10578 грн. позивачем під час розгляду справи було надано суду локальний кошторис зведеного кошторисного розрахунку у цінах станом на 09.10.2009р. Слід зауважити, що зазначеним кошторисом визначалася загальна вартість шкоди, заподіяної демонтажем воріт з урахуванням як вартості самих воріт, так і вартості робіт з установки та допоміжних матеріалів. Проте, виходячи з формулювання позовних вимог, наведеного у п. 2 позовної заяви, ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” у межах даної справи висуваються вимоги про стягнення лише „вартості знятих воріт”, тому суду вбачається безпідставним визначення даної вартості, виходячи з загальної суми за локальним кошторисом із включеними до неї витратами на установку воріт та допоміжні матеріали, які є самостійними складовими збитків. Крім того, слід зауважити, що у матеріалах справи наявний акт комісії, що складалася з представників позивача, з розслідування факту демонтажу воріт від 07.11.2008р., згідно з яким вартість збитків була оцінена у сумі 8615 грн.

Однак, за переконанням суду, ані локальний кошторис, складений взагалі невідомо якою організацією та затверджений позивачем, ані акт від 07.11.2008р., складений в односторонньому порядку позивачем, не може вважатися безперечним доказом понесення позивачем збитків у вигляді вартості зниклих воріт саме у розмірі 10578 грн. Також слід зазначити, що жодних доказів фактичного проведення та оплати позивачем робіт з відновлення воріт суду з дотриманням вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України надано не було.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, суд доходить висновку, що наявність понесених позивачем збитків у розмірі 10578 грн. останнім не доведено.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює позовні вимоги ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” про стягнення з ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” вартості знятих воріт у сумі 10578 грн. недоведеними, у зв’язку з чим, позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість, недоведеність та безпідставність позовних вимог ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” про стягнення з ПП „Дунайська Експедиторська Компанія” основного боргу у сумі 6878,05 грн., витрат від інфляції у сумі 1052,34грн., штрафних санкцій у сумі 827,62 грн., 3% річних в розмірі 206,34 грн та вартості знятих воріт у сумі 10578 грн, у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України. При цьому, враховуючи, що при сплаті державного мита за подачу позову позивачем було помилково визначено ціну позову, яка становить 19542,35 грн., а не як зазначив позивач 17465грн., з ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” слід стягнути недоплачене державне мито у розмірі 20, 77 грн..

Керуючись ст.ст. 22, 611, 762, 779 ЦК України, ст. ст. 225, 283, 285, 291 ГК України, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          У позові відмовити.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Українське Дунайське пароплавство” / 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул.. Краснофлотська, 28, п/р 2600801531105 у філії ВАТ „Укрексімбанк” у м. Ізмаїл, МФО 328629, код ЄДРПОУ 01125821/ до державного бюджету України через управління Держказначейства в Одеській області на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31114095700008 в управлінні Держказначейства в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 - недоплачене держмито в сумі 20 грн. 77 коп. / двадцять грн. 77 коп./ Наказ видати..

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 22.01.2010р.

Суддя