Ухвала суду № 90313458, 07.07.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8421/18

Провадження № 1-кп/204/147/20

У Х В А Л А

07 липня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого: судді Некрасова О.О.

суддів: Дружиніна К.М., Білик І.А.,

судового засідання: Дубової О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу судових засідань кримінальне провадження № 12017040000001528 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.12.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

за участю: прокурора Шестопалова Р.М., захисників: Твардієвича Є.О., Гокова Т.В., Бабак Є.В., Лозового О.А., обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває дане кримінальне провадження.

В судовому засіданні захисник Лозовий О.А., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 заявив клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими у даному кримінальному провадженні. В обґрунтування клопотання вказав, що на підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень прокурором у судовому засіданні долучено як доказ висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2600/2601-18. Вказаний доказ підлягає визнанню недопустимим, так як висновок отриманий внаслідок істотного порушення прав і свобод ОСОБА_5 гарантований Конституцією України та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, у зв`язку з чим відсутня можливість посилання на нього при ухваленні судового рішення. ОСОБА_5 станом на дату проведення експертизи 01.08.2018 року перебував у статусі підозрюваного у даному кримінальному провадженні. Йому було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з 17 травня 2018 року по 14 липня 2018 року. У відповідності до ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право: брати участь у проведенні процесуальних дій; під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу. Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2600/2601-18 зазначено, що 15.06.2018 року проводилось дослідження об`єкту «Поливанівський дитячий будинок-інтернат «ДОР», розташований за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Поливанівка, вул. Центральна, 157. При проведенні дослідження були присутні: оперуповноважений УЗЕ в Дніпропетровській області Гашев О.В., директор «Поливанівський дитячий будинок-інтернат» ДОР ОСОБА_7 , директор ТОВ «Моргун» ОСОБА_8 , судовий експерта-стажист ОСОБА_9 ОСОБА_5 , як директор підрядної організації ТОВ «ПромСітіБуд», що виконувала ремонтні роботи та передавала їх за актом Замовнику, не був навіть повідомлений про проведення дослідження, що позбавило його права надавати пояснення та заперечення, що істотно могли вплинути на висновки за результатами проведеної експертизи. Також суду вказав, що не наполягає на розгляду клопотання у судовому засіданні.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку захисника.

Прокурор Шестопалов Р.М. заперечує проти задоволення клопотання захисника у судовому засіданні, оскільки вирішення питання щодо допустимості доказів здійснюється судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. На той час обвинувачений ОСОБА_10 мав іншого захисника та з яких причин та підстав даний захисник не був присутнім на дослідженні йому невідомо. Він не може зважати, що за принципом «мовчазної згоди» сторони захисту відбуваються якісь слідчі дії. Це не є підставою в подальшому для визнання даної процесуальної дії очевидно недопустимим доказом. Кримінальне правопорушення було вчинено не під час дії Кримінально процесуального кодексу України в редакції 1960 року, яким передбачено, що прокурор чи слідчий зобов`язані повідомляти сторону захисту про проведення експертного дослідження. Тому, він заперечує проти розгляду даного клопотання саме у судовому засіданні.

Захисник Бабак Є.В. вважає, що буде порушено право на захист, обвинувачений знаходився під домашнім арештом, його можливо було викликати на експертне дослідження, але його викликано не було. Вважає, що можливо розглянути дане клопотання під час знаходження суду у нарадчій кімнаті.

Захисник Гокова Т.В. підтримує клопотання захисника Лозового О.А.

Захисник Твардієвич Є.О. підтримує клопотання захисника Лозового О.А.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримує клопотання захисника Лозового О.А.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримує клопотання захисника Лозового О.А.

Колегія суддів, вислухавши думку учасників судового провадження, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 ст. 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами 2,3 ст. 87 КПК України передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Тобто, ст. 87 КПК України визначений вичерпний перелік з яких підстав внаслідок істотного порушення прав та свобод людини може бути визнаний недопустимий доказ.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існує також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України", де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Отже, для того, щоб вирішити у даному випадку питання про те, чи є недопустимими зазначені вище докази слід з`ясувати, чи мало місце порушення прав та свобод людини під час отримання останніх.

Так, даючи оцінку мотивуванню клопотання адвоката Лозового О.А., суд не вбачає очевидної недопустимості указаного доказу, стороною захисту не зазначено, яким чином при дослідженні об`єкту «Поливанівський дитячий будинок-інтернат «ДОР», розташованого за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Поливанівка, вул. Центральна, 157 були порушені права і свободи особи, та які саме. Клопотання адвоката Лозового О.А. зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених під час проведення дослідження об`єкту «Поливанівський дитячий будинок-інтернат «ДОР». При цьому, порушення права особи на захист, як істотне порушення прав людини і основоположних свобод, не може бути абстрактним. Зазначене порушене право має бути суттєвим та таким, що не може бути відновлено або захищено під час розгляду справи в суді.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні в клопотанні, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказу.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказу суду не наведено.

На підставі наведеного вище, суд вважає, що в задоволенні клопотання належить відмовити, оскільки заявлений в ньому доказ, який просить визнати недопустимими захисник Лозовий О.А., може бути визнаний такими під час ухвалення судом остаточного рішення за наслідками розгляду справи, шляхом оцінки цих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Очевидності недопустимості цих доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх взаємозв`язку з іншими доказами суд не вбачає, й вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Оскільки судом не встановлено очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження, то в суду відсутні підстави визнавати недопустимим вищевказаний доказ, на яку вказує адвокат у своєму клопотанні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 84, 86, 89, 350, 371,372, 376 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні клопотання захисника Лозового О.А., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 про визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні № 12017040000001528 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.12.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.О. Некрасов

Суддя К.М. Дружинін

Суддя І.А. Білик