Рішення № 90310894, 09.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2020 року м. Київ № 640/78/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 дотретя особаПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни АТ «Банк Форвард»провизнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул.. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 15) про відкриття виконавчого провадження № 60800622 від 05.12.2019р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, тобто з порушенням правил територіальної діяльності, в іншому виконавчому окрузі.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що в розумінні норм Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» грошові кошти у вигляді записів на рахунках є майном. Позивач є власником карткового рахунку та наявних на ньому грошових коштів, що відкритий у АТ «Банк Форвард», який територіально розміщений в місті Києві, тому приватним виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджуються копією паспорту серії НОМЕР_1 виданого Словянським МВ УМВС України в Донецькій області 18.03.1997р.

Акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. із заявою про примусове виконання рішення за вих. №1/1/1-1259/686 від 27.11.2019р. отриманим відповідачем 04.12.2019р. за № 16761 відповідно до якої стягувач - Акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД», відповідно до вимог ст.ст. 3, 4, 5, 19, 24, 28, п. 1 ч. 1 ст. 26 та ч. 2 ст. 68 Закону України "Про виконавче провадження", просив відкрити за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 7154 від 09.11.2019р., виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 49 952,64 грн.

На підставі вищезазначеної заяви, 05.12.2019р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною відкрито виконавче провадження №60800622 щодо примусового виконання виконавчого напису №7154 від 09.11.2019р., виданого приватним нотаріусом КМНО Незнайко Є.В. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК ФОРВАРД» заборгованості у розмірі 49 952, 64 грн.

Позивач вважаючи вищезазначену постанову протиправною звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, визначених частиною другою статті 5 Закону №1404-VІІІ.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VІІІ у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частинами першою, другою статті 25 Закону №1403-VІІІ визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (Інструкція №512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції №512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону №1404-VІІІ, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем, без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції №512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції №512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону№1404-VІІІ.

Таким чином, відповідно до вище наведених положень приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Вкрховного Суду викладеною в постанові від 30.04.2020р. у справі №580/3311/19, адміністративне провадження №К/9901/1021/20.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови відповідач посилається на те, що майно позивача, а саме рахунок, відкритий в АТ "Банк Форвард" знаходиться в місті Києві.

Водночас, суд вважає такі доводи помилковими, оскільки за змістом норм частини першої статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Таким чином, Закон №1404-VIII вирізняє майно боржника, на майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти не залежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.

Отже, в розумінні Закону №1404-VIII майном є, зокрема, грошові кошти, розміщені на банківському рахунку боржника.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності грошових коштів на рахунку позивача, відкритому в АТ «Банк Форвард» або наявності у позивача в місті Києві будь-якого іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення у виконавчому провадженні.

Водночас, суд зазначає, що ані заява стягувача, ані лист АТ «Банк Форвард» не є належними доказами наявності грошових коштів боржника на рахунку № 26259002865494 від 12.03.2013р., відкритому в АТ «Банк Форвард», а містять лише відомості про наявність такого рахунку.

Посилання відповідача на практику Верховного Суду викладену у постанові від 10.09.2018р. у справі №905/3542/15 є необґрунтованими, оскільки такі ухвалені за інших фактичних обставин. У вказаній справі у боржника, на відміну від позивача, дійсно були наявні кошти на банківських рахунках, що відкриті у банку, який знаходиться у місті Києві.

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 11.06.2018р. № 23123/16620-33-18/20.5.1, оскільки даний лист містить роз'яснення про те, що приватний виконавець дійсно може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням саме грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Тобто, вказане роз'яснення не містить інформації щодо можливості прийняття виконавчих документів за місцезнаходженням лише рахунків боржника.

З вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що відповідачем не додержано вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі. Відповідач протиправно всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі, що є підставою задоволення позовних вимог та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 15) про відкриття виконавчого провадження № 60800622 від 05.12.2019р.

3. Стягнути з приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська