Рішення № 90308735, 24.06.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2020 справа № 914/2500/19

м.Львів

за позовом: P.P.H.U. “WOOD WIES”, Polska, Dzwola 230 B, 23-304 Dzwola

до відповідача: Фізичної особи – підприємця Тудая Романа Михайловича, с.Ушковичі Перемишлянського району Львівської області

про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 2090,88 Євро, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на дату подання позову становить 55044,50 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

за участі секретаря Зарицької О.Р.

Представники сторін:

від позивача: Кінь А.В. – представник (довіреність від 15.11.2019);

від відповідача: Мельник Х.С. - адвокат

Суть спору: P.P.H.U. “WOOD WIES”, Polska, подало на розгляд до Господарського суду Львівської області позов про стягнення з Фізичної особи – підприємця Тудая Романа Михайловича, Ушковичі Перемишлянського району Львівської області, помилково перерахованих коштів в розмірі 2090,88 Євро, що становить 55044,50грн. згідно курсу НБУ на день подання позову до суду.

Ухвалою суду від 09.12.2019р. позов залишено без руху та надано позивачу строк у десять днів з дня вручення ухвали на усунення недоліків. 13.01.2020, за вх.№1423/20, до суду поступило клопотання позивача про усунення недоліків, відтак, ухвалою суду від 15.01.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 12.02.2020р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду висвітлені в ухвалі суду.

З підстав, зазначених в ухвалі від 12.02.2020 суд задоволив клопотання відповідача від 12.02.2020 та здійснив перехід із спрощеного провадження на розгляд справи за правилами загального позовного провадження, замінивши судове засідання на підготовче засідання. Підготовче засідання призначити на 19.02.2020р.

13.02.2020 представнику відповідача були надані матеріали справи для ознайомлення, згідно поданої ним заяви ( вх.№7774/20 від 12.02.2020).

18.02.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву (зареєстрований за вх.№8705/20 від 18.02.2020).

Від позивача 18.02.2020 поступило в письмовій формі обгрунтування попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судовмих витрат, які позивач поніс і які очікує понести, у зв`язку із розглядом справи (вх.№8741/20).

З підстав, наведених в ухвалі від 19.02.2020, підготовче засідання відкладалось на 02.03.2020. Вимоги до сторін висвітлені у зазначеній ухвалі.

27.02.2020 (за вх.№10169/20) в документообігу господарського суду на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2020, зареєстровано подане представником відповідача пояснення з долученими документами, ут.ч. доказами їх надіслання позивачу.

28.02.2020 позивачем подано відповідь на відзив з доказами скерування відповідачу ( вх.№10287/20).

З підстав, зазначених в ухвалі від 02.03.2020 прийнято відзив на позовну заяву до розгляду; додаткові докази, долучені до пояснення відповідача (вх.№10169/20 від 27.02.2020), конкретний перелік яких наведено у мотивувальній частині ухвали, долучено до матеріалів справи та ухвалено не приймати до уваги при розгляді справи; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2020.

27.03.2020, за вх.№14134/20, в документообігу суду зареєстровано подане представником позивача на електронну поштову адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що в Україні введено надзвичайну ситуацію у зв`язку із пандемією коронавірусу.

30.03.2020 за вх.№14137/20 в документообігу суду зареєстровано подане представником відповідача на електронну поштову адресу суду, клопотання про відкладення судового засідання. Клопотання мотивоване тим, що з 12 березня до 03 квітня 2020 року в Україні запроваджено карантин через спалах у світі коронавірусу. Таке рішення було прийнято на засіданні Кабінету Міністрів України 11.03.2020. Рада суддів України від 11.03.2020 звернулася з листом до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматись від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін. Відтак, з огляду на вищевикладене, представник відповідача просить суд відкласти судове засідання на іншу дату.

Ухвалою суду від 30.03.2020 розгляд справи було відкладено на 06.05.2020.

Сторони явки представників в судове засідання 06.05.2020 не забезпечили.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, установлено на усій території України карантин з 12 березня та постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020р. №239, від 22 квітня 2020р. та від 4 травня 2020р. внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, згідно до яких, карантин на території України продовжено до 22 травня 2020р.

02 квітня 2020 року набрав законної сили Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020, яким внесено зміни зокрема і до Господарського процесуального кодексу України. Так, розділ X “Прикінцеві положення” доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.

Враховуючи вищенаведене, на виконання вказаних актів органів державної влади, задля дотримання карантинного режиму та недопущення поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, у зв`язку з запровадженням карантину, з метою дотримання принципу всебічного, повного, об`єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відкладення розгляду справи в межах розумних строків.

Ухвалою від 06.05.2020 розгляд справи було відкладено на 01.06.2020.

01.06.2020 сторони явку повноважних представників забезпечили; судом оголошено відкритим судове засідання та розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

З підстав, наведених у позовній заяві та наданих в судовому засіданні поясненнях, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити у повному обсязі.

З підстав, наведених у відзиві та наданих в судовому засіданні поясненнях представник відповідача позов завперечив та просить у його задоволенні відмовити повністю.

В судовому засіданні 01.06.2020 оголошувалась перерва до 10.06.2020.

Судове засідання, призначене на 10.06.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці.

Враховуючи факт того, що судове засідання 10.06.2020 не відбулося, суд ухвалою від 12.06.2020 призначив судове засідання у справі на 24.06.202

В судове засідання 24.06.2020 сторони явку представників забезпечили. Суд продовжив розгляд справи зі стадії, на якій при розгляді справи було оголошено перерву.

Представником відповідача, з дотриманням вимог ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення судових дебатів, зроблено заяву про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат, які відповідач сплатив /має сплатити, у зв`язку із розглядом справи будуть подані стороною протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

В засіданні 24.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Позиція позивача щодо заявлених вимог грунтується на наступному.

09 липня 2019 P.P.H.U. “WOOD WIES” згідно платіжного доручення через АТ «Аліор Банк» було перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Тудай Романа Михайловича суму коштів у розмірі 2090,88 Євро з призначенням платежу: «підстава рахунок-фактура проформа 85».

Позивач стверджує, що вказана сума коштів була перерахована відповідачу помилково, оскільки жодних діючих договорів між сторонами спору не існувало, нових не укладалося та жодних грошових зобов`язань, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 2090,88 євро перед відповідачем позивач не має, жодного рахунку-фактури відповідач не представляв позивачу.

Позивач звернувся з листом до ФОП Тудай Романа Михайловича повернути помилково перераховані кошти. Заява, як ствердив представник позивача, була скерована відповідачу на електронну пошту (докази на підтвердження позивач долучає до обгрунтування попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат (вх.№8741/20 від 18.02.2020). Однак, станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач не повернув кошти позивачу.

На підставі зазначеного позивач вважає, що відповідач безпідставно заволодів майном позивача, яким є грошові кошти у розмірі 2090,88 євро, а тому позивач набув право відповідно до ст.ст.1212 – 1214 Цивільного кодексу України на повернення грошових коштів. Просить позов задоволити та стягнути з відповідача на користь позивача помилково перераховані кошти в розмірі 2090,88 євро, що становлять 44 044,50 грн. (по курсу НБУ на день подання позовної заяви).

Позиція відповідача грунтується на наступному.

Заявлені позовні вимоги відповідач не визнає, вважає їх безпідставними.

Доводи позивача про те, що жодних діючих договорів між сторонами спору на момент перерахування коштів не існувало, відповідач вважає такими, що не відповідають дійсності.

Між позивачем та відповідачем існує чинний Контракт №02/2018 від 10.07.2018 року. (Контракт №02/2018 від 10.07.2018 року відповідачем долучено до відзиву).

Станом на день звернення до суду позивач не повідомляв відповідача ні у письмовій, ні в усній формі про намір розірвати Контракт. Аналогічно, й відповідач не висловлював наміру розірвати укладений з позивачем Контракт.

Зазначений Контракт реально виконувався сторонами. Так, відповідно до митної декларації № UA209180/2019/000249 та міжнародної товарно-транспортної накладної №0001628 від 03.01.2019 відповідачем здійснено поставку на адресу позивача збірної будівельної конструкції (в розібраному вигляді) вагою 970 кг.

Аналогічно, відповідно до рахунку-фактури від 14.03.2019, пакувального листа №2, митної декларацйії №2091180/2019/016546 та міжнародної товарно-транспортної накладної від 15.03.2019 відповідачем здійснено поставку на адресу позивача збірної будівельної конструкції (в розібраному вигляді) вагою 5500 кг .

На підставі наведеного та умов п.3.1 Контракту відповідач вважає, що договірні відносини між сторонами спору існували протягом 2019 року та не припинили свого існування на даний час, оскільки вимоги щодо розірвання даного Контракту, викладені у п.3.1 Контракту, не виконані жодною із сторін.

Позивачем на рахунок відповідача перераховані кошти в сумі 2090 євро в якості авансу на виконання Контракту.

Так, на виконання усної заявки позивача, відповідачем розпочато роботу по підготовці товару для здійснення поставки.

У відповідь на вказану заявку та на виконання умов Контракту (п.7.1) відповідачем було скеровано позивачу лист про те, що замовлений товар буде готовий для перевірки та прийому 26-27 серпня 2019. Відповідач запрошував позивача з`явитись у зазначений термін для приймання товару по кількості та якості.

За твердженням відповідача, з метою належного виконання своїх обов`язків щодо оплати товару позивачем скеровано попередню оплату за товар, який мав бути поставлений відповідачем, в розмірі 2090 євро, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача від 19.07.2019.

З метою забезпечення виконання Контракту, відповідачем укладено Договір купівлі-продажу від 20.07.2019, відповідно до якого відповідач придбав бувшу у використанні господарську дерев`яну будівлю в розібраному стані.

У подальшому, з метою підготовки придбаного товару для продажу позивачу, відповідачем здійснено обробку товару із залученням ТзОВ «Перемишлянський Меблевик», у зв`язку з чим позивач поніс відповідні витрати.

Як стверджує відповідач, 12.09.2019 ним повторно було скеровано лист позивачу про готовність виконати замовлення із запрошенням представника позивача для прийняття товару по якості та кількості на складі продавця. Проте позивач не відповів на запрошення, натомість скерував відповідачу, як стверджує останній, лист про повернення помилково скерованих коштів.

За доводами відповідача, кошти були скеровані позивачем не помилково, а на виконання умов Контракту з метою реалізації договірних відносин та закупівлі відповідачем замовленого позивачем товару.

Крім того, як стверджує відповідач, він вимушений зберігати підготовлений для позивача товар, у зв`язку із чим несе щоденні збитки на оренду приміщення для зберігання придбаного товару.

Відповідач також зазначив, що на підставі усної заявки та на виконання умов Контракту №02/2018 від 10.07.2018 ним було скеровано позивачу рахунок-фактуру №85 від 09.07.2019 на електронну адресу позивача, оскільки саме шляхом електронного листування здійснювався обмін кореспонденцією між відповідачем та позивачем. Однак, надати підтвердження скерування такого рахунку-фактури не має можливості, оскільки такі відомості не збережено.

Крім того, надати підтвердження отримання листа від позивача з вимогою про повернення коштів відповідач не має можливості, у зв`язку із технічними збоямив роботі електронної скриньки. Однак повідомляє, що такий лист відповідач дійсно отримав на свою електронну скриньку у вересні 2019 (точної дати пригадати не може).

Також відповідач повідомляє, що по всіх поставках, які були здійснені на виконання Контракту №02/2018 від 10.07.2018 заявки були здійснені виключно в усній формі. Попередні поставки були успішно виконані для позивача, між сторонами проведено повний розрахунок і жодних претензій не існує.

Заперечень на відповідь на відзив позивач не подав. У своїх усних запереченнях висловив непогодження з доводами відповідача, зазначив, що кошти були перераховані помилково (а відтак, наявні підстави для їх стягнення з відповідача на підставі ст.ст.1212-1214 ЦК України). Вважає, що помилковість перерахування коштів підтверджується і призначенням платежу.

Судом встановлено.

Відповідно до Довідки про внесення запису до реєстру економічної діяльності (номер реєстру 652 ZК.6411-2/2011) предметом економічної діяльності P.P.H.U. “WOOD WIES” (згідно з Польською Класифікацією Діяльності) є: 43.11.Z. Розбирання та злам будівельних об`єктів, 16.23.Z. Виробництво інших столярних і теслярських вирорбів для будівництва,41.20. Z. Будівельні роботи, пов`язані із зведенням житлових і нежитлових будівель, 46.73. Z. Оптова тргівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Основними видами діяльності Фізичної особи-підприємця Тудай Романа Михайловича (згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого судом на власний запит) є: 31.09. Виробництво інших меблів, 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво, 46.90. Неспеціалізована оптова торгівля, 47.19 Інші види роздрібної оргівлі в неспеціалізованих магазинах, 73.11 Рекламні агентства.

10 липня 2018 між P.P.H.U. “WOOD WIES” та Фізичною особою-підприємцем Тудай Романом Михайловичем був укладений Контракт №02/2018, відповідно до умов якого (п.1.1) продавець (відповідач по справі) продає, а покупець (позивач по справі) купує на умовах DAР (склад покупця) вироби столярні і теслярські будівельні (надалі – Контракт).

Ціна на кожну парптію товару вказана в рахунках-фактурах (п.2.1).

Відповідно до п.3.1, поставка товару по цьому Контракту здійснюється згідно із заявками покупця, з дня підписання Контракту сторонами до 31 грудня 2018 року і продовжується автоматично до моменту бажання однієї із сторін розірвати даний Контракт.

Поставка товару здійснюється автотранспортом за рахунок «продавця» (п.3.2).

Відповідно до п.3.3, продавець згідно цього Контракту повідомляє усно або письмово покупця про готовність виконати замовлення в терміни передбачені цим Контрактом і виставляє фахунок-фактуру покупцю

Упаковка товару здійснюється по кожному типу по домовленості сторін і включається в ціну товару ( п.4.1).

Продавець оформляє всі необхідні супровідні документи в яких вказані об`єм (тонаж) і його повна вартість, а саме: рахунок-фактура, митна декларація (п.5.2).

Оплата за товар проводиться на наситупних умовах: 100% оплати в день отримання митної декларації покупцем (п.6.1).

Витрати по оплаті комісій банків-корреспондентів згідно цього Контракту за межами України несе покупець. У випадку виникнення допоміних витрат, пов`язаних з оплатою послуг банку-корреспондента, їх оплачує покупець (п.6.2).

Відповідно до п.7.1, у випадку поставки неякісного товару, продавець зобов`язується за свій рахунок провести заміну товару. Товар по якості і кількості приймається на складі продавця представником покупця.

Будь-які претензії, які виникають згідно Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд і кінцеве рішення в Господарському суді Львівської області (п.9.1).

Цей Контракт складений на українській і польській мовах в двох примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу (п.10.1).

Всі необхідні зміни і доповнення до Контракту узгоджуються сторонами по попередній домовленості ( п.10.3).

Контракт не розірваний, не визнаний недійсним, є чинним станом на час розгляду справи.

Дані обставини не заперечив представник позивача у відповіді на відзив та у судових засіданнях.

Контракт виконувався, відповідачем, долучено до матеріалів справи документи (зокрема, митну декларацію №209180/2019/016546, міжнародну товарно-транспортну накладну від 15.03.2019, яка містить посилання на рахунок-фактуру №2 від 14.03.2019, рахунок-фактуру №2 від 14.03.2019 з відомостями про Контракт №02/2018 від 10 липня 2018, умови поставки, найменування товару, ціну, банківські реквізити покупця і постачальника, пакувальний лист №2) на підтвердження , зокрема, поставки відповідачем позивачу по Контракту збірної будівельної конструкції (в розібраному вигляді) вагою 5500 кг, який (рахунок) підписаний відповідачем та завірений його печаткою.

Позивач вважає, що документи, на які посилається представник відповідача жодного відношення до справи не мають, оскільки P.P.H.U. “WOOD WIES” звернулося до суду (в порядку ст.ст.1212-1214 ЦК України) з позовом про стягнення з ФОП Тудай Р.М. помилково перерахованих 09.09.2019 коштів.

09 липня 2019 P.P.H.U. “WOOD WIES”, згідно платіжного доручення через АТ «Аліор Банк», перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Тудай Романа Михайловича суму коштів у розмірі 2090,88 Євро з призначенням платежу: «підстава рахунок-фактура проформа 85».

Відповідачем підтверджено факт отримання коштів від позивача. Стверджує, що на підставі усної заявки позивача ним перераховано кошти на рахунок відповідача в сумі 2090 євро в якості авансу для здійснення придбання об`єкту поставки, відповідачем розпочато роботу по придбанню товару та його підготовці до поставки.

За умовами Контракту позивач мав обов`язок прибути на склад відповідача для прийняття товару по кількості та якості, про що повідомлялось позивача як в усній формі так і повідомленням на електронну скриньку. Представник для прийняття товару по кількості та якості до відповідача не прибув.

Строки поставки в Контракті не визначені. Відповідно, підлягає застосуванню положення ч.2 ст.530 ЦК України.

Позивач з доводами відповідача про те, що на виконання усної заявки відповідачем розпочато роботу по підготовці товару для здійснення поставки по Контракту не погоджується, вважає, що такі доводи спростовуються погодженими в п.п.3.1 п.3 Контракту умовами - поставка товару здійснюється згідно з заявками покупця. Жодного посилання в Контракті на можливість подання усної заявки немає, стверджує позивач.

Кошти у розмірі 2090,88 євро були перераховані на рахунок відповідач помилково, між сторонами не існувало жодних договірних правовідносин та зобов`язань, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 2090,88 євро, жодного рахунку-фактури відповідач не представляв позивачу.

На виконання ухвали суду від 19.02.2020 відповідач повідомив:

-що на підставі усної заявки та на виконання умов Контракту №02/2018 від 10.07.2018 скеровано на адресу позивача скан-копію рахунку-фактури №85 від 09.07.2019 на електронну адресу позивача . Саме за допомогою електронного листування і з боку позивача і з боку відповідача здійснювався обмін кореспонденцією між ними, у тому числі і надіслання позивачу листів від 02.07.2019 та повторного листа від 12.09.2019 про готовність товару для перевірки та прийому 26-27 серпня 2019, оскільки відповідачем було вжито заходів для придбання замовленого позивачем товару та його поставки після прийняття товару позивачем по якості і кількості на складі відповідача згідно п.7.1 Контракту.

Відповідач пояснює, що у нього не було підстав вважати, що позивач буде ухилятися від отримання товару, адже попередні поставки по Контракту були успішно виконані та оплачені, а тому не було підстав відмовитись від виконання усної заявки позивача.

- надати підтвердження отримання листа від позивача з вимогою про повернення коштів у відповідача, як він зазначає, немає можливості у зв`язку з технічними збоями в роботі електронної скриньки. Однак, вважає за необхідне повідомити суд, що такий лист відповідач отримав на свою електронну скриньку у вересні 2019 року.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст.1212 ЦК України (глава 83) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Вищевказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 09.07.2019 у справі №918/926/17, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Наявні матеріали справи містять копію Контракту №02/2018 від 10 липня 2018 між P.P.H.U. “WOOD WIES” та Фізичною особою-підприємцем Тудай Романом Михайловичем, відповідно до умов якого (п.1.1) продавець (відповідач по справі) продає, а покупець (позивач по справі) вироби столярні і теслярські будівельні (надалі – Контракт).

Ціна на кожну парптію товару вказана в рахунках-фактурах (п.2.1).

Відповідно до п.3.1 Контракту, поставка товару по цьому Контракту здійснюється згідно із заявками покупця, з дня підписання Контракту сторонами до 31 грудня 2018 року і продовжується автоматично до моменту бажання однієї із сторін розірвати даний Контракт.

Відповідно до п.3.3 Контракту продавець згідно цього Контракту повідомляє усно або письмово покупця про готовність виконати замовлення в терміни передбачені цим Контрактом і виставляє фахунок-фактуру покупцю.

Продавець оформляє всі необхідні супровідні документи в яких вказані об`єм (тонаж) і його повна вартість, а саме: рахунок-фактура, митна декларація (п.5.2).

Оплата за товар проводиться на наступних умовах: 100% оплати в день отримання митної декларації покупцем (п.6.1).

Контракт не розірваний, не визнаний недійсним, є чинним станом на час розгляду справи, що підтверджують сторони, а доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контракт виконувався, відповідачем, долучено до матеріалів справи документи (зокрема, митну декларацію №209180/2019/016546, міжнародну товарно-транспортну накладну від 15.03.2019, яка містить посилання на рахунок-фактуру №2 від 14.03.2019, підписаний відповідачем і завірений його печаткою рахунок-фактуру №2 від 14.03.2019 з відомостями про Контракт №02/2018 від 10 липня 2018, умови поставки, найменування товару, ціну, банківські реквізити покупця і постачальника, пакувальний лист №2) на підтвердження, зокрема, поставки відповідачем позивачу по Контракту конструкції будівельної збірної, будинок дерев`яний (господарського призначеня (бувший у використанні), 1 шт. вагою 5500 кг.

У міжнародній товарно-транспортній накладній від 15.03.2019 має місце посилання на рахунок-фактуру №2 від 14.03.2019, рахунок-фактура №2 від 14.03.2019 містить найменування продавця і покупця, їх реквізити, найменування товару, кількість, ціну, код УКТ ЗЕД 9406002000 (які відповідають відомостям у товаро-транспортній накладній від 15.03.2019 та у митній декларації №209180/2019/016546, рахунок-фактура містить посилання на Контракт №02/2018 від 10 липня 2018, умови поставки, які відповідають погодженим умовам у Контракті, банківські реквізити покупця і продавця, рахунок-фактура підписана продавцем (ФОП Тудай Р.М.), завірена його печаткою.

Сторони підтверджують , що поставки виконані і оплачені.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 202-206 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

У постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18, від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі №914/4540/14 Верховний Суд дійшов висновку, що виконання сторонами зобов`язань за договором виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Контракт №02/2018 від 10.07.2018 є договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому ( ст.656 ЦК України).

Отже, частина 1 ст.656 ЦК не встановлює положення щодо обов`язкового перебування на момент продажу у продавця товару у власності, тому продавець може укладати договір купівлі-продажу і у тому випадку, коли товар може бути створений (вироблена продукція), набутий (на підставі цивільного договору) у майбутньому.

Умовами п.3.1 Контракту передбачено, що поставка товару здійснюється згідно із заявками покупця, умовами п.3.3 передбачено, що продавець згідно цього Контракту повідомляє усно або письмово покупця про готовність виконати замовлення в терміни передбачені цим Контрактом і виставляє рахунок-фактуру.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що умовами п.3.1 не передбачено звернення покупця до продавця із усними заявками щодо товару, який має намір придбати, адже у цьому пункті Контракту сторони не погодили, що така заявка має бути тільки у письмовій формі. Окрім того, зміни в п.3.1 Контракту сторонами не вносились (доказів зворотнього матеріали справи не містять), доказів того, що попередні поставки за Контрактом здійснювались лише за письмовими заявками покупця, суду , зокрема позивачем, не надано.

Оскільки умовами п.3.3 Контракту сторонами погоджено, що повідомлення покупця про готовність виконати замовлення може бути й в усній формі, то доводи позивача про те, що оскільки у справі немає доказів надіслання позивачу відповідачем листів від 02.07.2019 та від 12.09.2019, то продавець не повідомляв покупця про готовність виконати замовлення з поставки товару та про запрошення представника покупця прийняти товар по кількості та якості на складі продавця, як цього вимагає п.7.1 Контракту, не видається доведеним.

09 липня 2019 P.P.H.U. “WOOD WIES” згідно платіжного доручення через АТ «Аліор Банк» було перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Тудай Романа Михайловича суму коштів у розмірі 2090,88 Євро з призначенням платежу: «підстава рахунок-фактура проформа 85».

У матеріалах справи міститься копія рахунку-фактури №85 від 09.07.2019, надана відповідачем на викнання вимог ухвали суду від 19.02.2020 у даній справі. Суд не відмовив відповідачу у прийнятті цього документа до розгляду, оскільки у мотивувальній частині ухвали від 02.03.2020 міститься чіткий перелік документів, додаткових доказів, які не були прийняті судом до розгляду з підстав наведених в ухвалі. Рахунок-фактура до цього переліку документів не входить, оскільки витребовувалась судом від відповідача.

Рахунок-фактура №85 містить відомості про продавця і покупця, відомості про їх реквізити, відомості про найменування товару (збірна будівельна конструкція, будинок дерев`яний (господарського призначення, стодола, бувший у використанні в розібрному стані, відомості про ширину, довжину, загальну площу, ціну, Контракт №02/2018 від 10 липня 2018, умови поставки, банківські реквізити продавця і покупця. Рахунок-фактура підписана ФОП Тудай Р.М. і завірена його печаткою .

Саме на рахунок-фактуру №85 міститься посилання покупця в призначенні платежу.

Продавцем вживались заходи до закупівлі (придбанню) товару, який підлягав по Контракту за замовленням покупця продажу, та який оплачений покупцем 09.07.2019. Замовлений товар специфічний, однак, з огляду на предмет економічної діяльності позивача (предметом економічної діяльності P.P.H.U. “WOOD WIES” (згідно з Польською Класифікацією Діяльності) є: 43.11.Z. Розбирання та злам будівельних об`єктів 16.23.Z. Виробництво інших столярних і теслярських вирорбів для будівництва,41.20. Z. Будівельні роботи, пов`язані із зведенням житлових і нежитлових будівель, 46.73. Z. Оптова тргівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням), товари, які вже поставлялись по Контракту позивачу, видається, що товар є таким, що призначений для використання у підприємницькій діяльності покупця і такого роду товар вже поставлявся позивачу по Контракту.

Слід зазначити, що кошти перераховані покупцем на рахунок продавця, який вказаний у Контракті.

Рахунок-фактура №85, зазначена покупцем у платежі як підстава оплати, рахунок-фактура містить посилання на Контракт, між сторонами відбувався обмін документами шляхом електронного листування (що не спростував позивач, а навпаки підтвердив стосовно надіслання відповідачу листа про повернення коштів у такий спосіб), що спростовує доводи позивача про те, що рахунок-фактура №85 не отримана позивачем (покупцем за Контрактом). Оплата рахунку-фактури №85 підтверджує погодження покупцем як самого товару, так і його вартості.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Наявність договору між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил ст. 1212 ЦК України. Майно (кошти) не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, оскільки це відбулось в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження між покупцем і продавцем ( учасниками правовідносин купівлі-продажу) у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, адже товар придбавався продавцем для покупця, оброблявся до готовності і після прийняття його покупцем по кількості та якості на складі продавця , погодження сторонами строку виконання, мав бути кінцево поставлений покупцю.

Суд вважає, що сплачені позивачем за платіжним дорученням грошові кошти на користь відповідача, є платежом в рамках Контракту. Про ідентифікацію цього платежу як договірного свідчать реквізити номеру контракту, вказані у призначені у рахунку-фактурі, яка є підставою платежу.

Контракт №02/2018 від 10.07.2018 належить до зовнішньоекономічних Контрактів.

Позивач, в процесі розгляду справи зауважував, що призначення платежу «підстава рахунок-фактура проформа 85» суперечить вимогам митного законодавства, зокрема в частині правильності визначення митної вартості товару при його поставці, бо у призначенні платежу зазначено окрім рахунку-фактури ще й рахунок-проформу, що викликає сумнів у тому, що товар є об`єктом купівлі-продажу, враховуючи те, що рахунок-проформа складається, якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, Контрактом не передбачено рахунок-проформу, як обов`язковий документ, що входить в перелік документів, необхідних для митного оформлення товару.

По-друге, проформа-фактура - це комерційний документ перед відвантаженням, підготовлений продавцем і доставлений покупцеві / агенту, щоб передати інформацію про товар, який буде доставлений, його ціну. Якщо сторони погодили авансовий платіж, може виставлятись і рахунок-проформа.

Після погодження кінцевого розміру платежу, покупець отримує рахунок-фактуру.

З положень частини першої та другої ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Основними документами, які підтверджують митну вартість товару є: зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Однак, не в предметі даної справи і тим більше, не в компетенції господарського суду, здійснювати контроль правильності визначення митної вартості товарів, які поставляються за зовнішньоекономічними контрактами.

Адже, відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

З положень частини першої та другої ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Основними документами, які підтверджують митну вартість товару є: зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Про те, які документи декларантом будуть надані митному органу, чи буде їх достатньо, чи у митного органу виникнуть сумніви щодо правильності визначення митної вартості товару декларантом, що як наслідок, надає право митному органу витребовувати додаткові документи і в кінцевому результаті приймати відповідне рішення, чи буде визначено товар за поданими документами об`єктом продажу, не може достеменно стверджувати у даній справі ні позивач, ні відповідач, а тим більше, робити висновки господарський суд, до юрисдикції якого спори щодо контролю правильності визначення митної вартості товару не відносяться.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень ( ч.1 ст.73 ГПК України).

Позивчем не доведео наявність підстав, передбачених ст.ст.1212-1214 ЦК України, відтак позов задоволенню не підлягає.

Оскільки в позові слід відмовити, то відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст.ст.4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Призначити судове засідання щодо вирішення питання про судові витрати відповідача на 06.07.20 р. о 16:30 год.

4. Відповідачу: подати відповідну заяву з доказами на підтвердження понесених судових витрат, до 30.06.2020, з доказами надіслання позивачу.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, 2-ий поверх.

Рішення набирає законної сили у строки передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.256,257 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 09.07.2020

Суддя Кітаєва С.Б.