Рішення № 90308440, 17.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2020Справа № 910/2900/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна-2011"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік Гарден"

про тлумачення умов Договору

Представники учасників справи:

Від позивача: Верес М.М.;

Від відповідача: Журавель Р.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна" (далі - позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік Гарден" (далі - відповідач) про тлумачення умов п. 3.2. та п. 5.1. Договору поставки товару № 17 від 20.08.2018 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у сторін виникло різне тлумачення п. 3.2 та п. 5.1 Договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить надати офіційне тлумачення положень п. 3.2. та п. 5.1. Договору поставки № 37 від 20.08.2018 стосовно того, що поставка товару, передбачена положеннями п. 3.2. Договору напряму залежить від оплати товару, передбаченої п. 5.1. Договору, і виконуються послідовно, тобто поставка товару здійснюється після його оплати відповідно до положень п.п. 5.1.1. та п. п.5.1.2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2900/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.04.2020.

26.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав на те, що між сторонами розпочато виконання умов Договору поставки № 37 від 20.08.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 217 від 21.08.2018, а тому тлумачення умов договору не можливе.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач фактично намагається змінити умови Договору .

02.04.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

06.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Підготовче засідання, призначене на 01.04.2020, не відбулося у зв`язку з необхідністю попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 призначено підготовче засідання по справі № 910/2900/20 на 25.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/2900/20 по суті на 17.06.2020.

17.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому позивач просить суд зупинити провадження у справі № 910/2900/20 до набрання рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2020 у справі № 911/3093/19 законної сили.

У судовому засіданні 17.06.2020 представник позивача підтримав подане клопотання про зупинення провадження, підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.06.2020 заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження та заперечив проти заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 17.06.2020 розглянуто клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 910/2900/20 до набрання рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2020 у справі № 911/3093/19 законної сили, та вирішено відмовити в його задоволенні з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

При цьому, такими підставами, відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України є: 1) смерть або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідність призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України - перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи заявлення позивачем клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених частиною 5 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, а саме до набрання законної сили рішенням у іншій справі на стадії розгляду справи по суті, враховуючи вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті, передбачених частиною 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна-2011" про зупинення провадження у справі з підстав заявлених останнім в поданому клопотанні.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.06.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнік Гарден" (далі -Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна-2011" (далі -Продавець) укладено Договір поставки товару №17.

Згідно з п. 1.1 договору, продавець продає, а покупець купує сажанці чорниці високорослої, країна походження Україна, придатні для вирощування у відкритому ґрунті (далі - Товар).

У п.2.1 договору зазначено найменування, кількість та характеристики товару, який продавець поставляє покупцю.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що якість товару, який поставляється за цим договором, повинна відповідати вимогам, що пред`являються до якості цих товарів згідно чинного законодавства України.

Товар, який поставляється згідно з цим договором, повинен відповідати взаємоузгодженим сторонами вимогам, а саме: - 2-річна рослина (горщик 1,5л) повинна мати не менше 2-3 гілки, товщина пагонів при основі 3-5мм, висота рослин 25-40 см (п.2.3 договору).

Так, пунктом 3.1. Договору визначено, що товари згідно і цим договором відпускаються на умовах - склад продавця, Київська обл., траса Київ-Чоп, 65-й км.

Товар поставляється у наступні терміни - з 01.04.2019 по 30.04.2019 (п. 3.2. Договору).

Як встановлено, п. 3.3. Договору про можливість отримання товару продавець має повідомити покупця за 7 календарних днів до моменту відвантаження.

Продавець зобов`язаний надати покупцю наступні документи (копії): рахунок-фактуру, видаткову накладну (п.3.4. Договору).

Згідно з п. 3.5. Договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент підписання видаткової накладної.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що оплата Товару здійснюється на підставі наданого Продавцем рахунку-фактури, шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця за наступним графіком:

п.п. 5.1.1. Попередня оплата у розмірі 10 %, що становить 148 320 (сто сорок вісім тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок до 22.08.2018 року;

п.п. 5.1.2. 40 %, що становить 593 280 (п`ятсот дев`яносто три тисячі двісті вісімдесят) гривень 00 копійок до 10.10.2018 року;

п.п. 5.1.2. 50%, що становить 741 600 (сімсот сорок одну тисячу шістсот) гривень 00 копійок до 01.05.2019 року.

У відповідності до п.6.1 договору, товар приймається покупцем на складі продавця: - за кількістю - згідно з видатковою накладною; - за якістю - згідно з фактичним станом переданого товару.

Згідно з п. 11.1 договору, строк дії договору - до 31.05.2019, але у будь-якому разі до повного виконання зобов`язань.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у сторін виникло різне тлумачення п. 3.2 та п. 5.1 Договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить надати офіційне тлумачення положень п. 3.2. та п. 5.1. Договору поставки № 37 від 20.08.2018 стосовно того, що поставка товару, передбачена положеннями п. 3.2. Договору напряму залежить від оплати товару, передбаченої п. 5.1. Договору, і виконуються послідовно, тобто поставка товару здійснюється після його оплати відповідно до положень п.п. 5.1.1. та п. п.5.1.2.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частини перша статті 652 ЦК України встановлює, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У відповідності до частини другої статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частинами першою, другою статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

За приписами статті 213 Цивільного кодексу України тлумачення правочину, може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. Пунктами 3, 4 вказаної статті передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими ч. 3 ст. 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами. Частиною 1 статті 231 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Отже, результатом такого тлумачення має бути досягнення згоди в цьому питанні.

За відсутності згоди на вимогу однієї або обох сторін правочину тлумачення його здійснюється судом (ч. 2 ст. 213 ЦК України).

Наведене свідчить, що позов про тлумачення правочину повинен ґрунтуватись на загальному праві звернення до господарського суду - захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України). Таким чином, підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього правочину або його частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст правочину або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 925/106/17 зазначив, що з огляду на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

При цьому, у постанові від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди.

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження (п. 3 постанови Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами розпочато виконання договору поставки № 37 від 20.08.2018, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнік Гарден» на виконання умов Договору сплачено платіжним дорученням № 217 від 21.08.2018 по рахунку № 106 від 20.08.2018 за саджанці чорниці суму у розмірі 148 320, 00 грн.

Крім того, ТОВ «Юнік Гарден» платіжним дорученням № 219 від 24.12.2019 було сплачено суму у розмірі 643 446, 22 грн.

Оскільки, як це вбачається зі змісту позовних вимог та встановлених судами обставин, запропонований позивачем спосіб тлумачення договору по суті спрямований на внесення до змін до пунктів 3.2 та 5.1 Договору.

Проаналізувавши зміст Договору, з огляду на обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, суд дійшов до висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про тлумачення положень пунктів Договору, на стадії його виконання сторонами, в той час як тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для тлумачення умов договорів, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статями 74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Весна-2011" відмовити.

2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 09.07.2020.

Суддя М.Є.Літвінова