Рішення № 9030675, 13.01.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" січня 2010 р.Справа № 16/154-09-4203 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з’явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „НІК+” до закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” про стягнення 158090,32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „НІК+” (далі по тексту ТОВ „НІК+”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” (далі по тексту ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД”) про стягнення основного боргу по договору № 15/11/01 від 22.11.2007р. у розмірі 108761,30 грн., витрат від інфляції у розмірі 11316,43 грн., 3% річних в сумі 1951,24 грн., пені в розмірі 14309,09 грн. та штрафу у сумі 21752,26 грн., а всього 158090,32 грн. загальної заборгованості за вказаним договором. Свої позовні вимоги ТОВ „НІК+” обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором № 15/11/01, укладеним між сторонами по справі 22.11.2007р.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, однак на вимогу суду в судове засідання жодного разу не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, у зв’язку з чим справа розглядається за наявними матеріалами в порядку, передбаченому ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

22.11.2007р. між ТОВ „НІК+” (Постачальник) та ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” (Покупець) був укладений договір №15/11/01, відповідно до умов п.п. 1.1 якого Постачальник зобов’язався здійснювати поставку термоусадочного ковпачка, коркової пробки, оболонки декоративної з алюмінію виробництва IM „FIRSTLINE” SRL Покупцеві, а Покупець зобов’язався прийняти та своєчасно оплатити цей товар. Згідно з п. 1.2 даної угоди найменування товару, що поставляється, його опис, характеристика, загальна кількість містяться у накладних на постачання товару, що підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід’ємною частиною цього договору.

Слід зауважити, що згідно з п.п. 8.1, 8.2 договору №15/11/01 від 22.11.2007р. сторонами було обумовлено, що дана угода набирає сили з моменту її підписання представниками обох сторін і діє протягом одного року, але в частині розрахунків до повного їх виконання. При цьому, зауважено, що якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за один тиждень до закінчення строку дії даного договору не заявить про своє бажання його розірвати, договір продовжується на один рік та на тих же умовах.

Під час розгляду даної справи жодних доказів звернення хоча б однієї із сторін із заявою про припинення договору №15/11/01 від 22.11.2007р. у зв’язку із закінченням строку, на який він був укладений, суду надано не було. Наведене дозволяє суду дійти висновку, що договір №15/11/01 від 22.11.2007р., укладений між сторонами по справі, був продовжений на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором відповідно до вищенаведених умов договору.

Згідно положень ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 2.1 договору №15/11/01 від 22.11.2007р. Постачальник зобов’язався вчасно поставити товар на адресу Покупця. Згідно з п. 3.3 договору передача товару здійснюється на підставі накладних та доручень. Покупець може письмово сповістити Постачальника про зразки печатки (штампа) та підпису, якими матеріально-відповідальна особа, що приймає товар, буде завіряти супровідні документи. За приписами п.3.5 договору №15/11/01 від 22.11.2007р. датою постачання товару вважається дата підписання накладної уповноваженими представниками сторін за цим договором.

Як вбачається з накладної № 106 від 01.10.2008р. та накладної № 148 від 17.12.2008р. ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” було одержано від ТОВ „НІК+” обумовлений сторонами у вказаних накладних товар – термоусадочний ковпачок на загальну суму у розмірі 113502,70 грн. При цьому, слід зауважити, що поставка товару за накладною № 148 від 17.12.2008р. здійснювалася у межах договору №15/11/01 від 22.11.2007р. з огляду на вищенаведені висновки суду про автоматичне продовження дії даної угоди на новий термін.

В свою чергу, відповідно до п. 4.1. договору №15/11/01 від 22.11.2007р. Замовник зобов’язався сплачувати товар, що поставляється за цінами, що узгоджуються сторонами та відображаються у накладних на передачу товару. При цьому, сторони домовилися, що оплата за поставлений товар здійснюється на умовах відстрочки платежу –21 календарних днів з дати постачання товару (п.4.3 договору №15/11/01 від 22.11.2007р.).

Згідно ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договорів. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. В свою чергу, у відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідачем в порушення умов п.п. 1.1, 2.2.4, 4.1, 4.3, 4.4 договору №15/11/01 від 22.11.2007р., вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання із своєчасного та повного здійснення розрахунків за отриманий товар належним чином виконані не були. Як вбачається з банківської виписки за 23.01.2009р. та пояснювальної записки, відповідачем в якості оплати за поставлену за договором №15/11/01 від 22.11.2007р. продукцію було перераховано позивачу лише 4741,40 грн., у зв’язку з чим за ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” утворилась заборгованість у розмірі 108761,30 грн., яка до теперішнього часу не була погашена відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2009р. ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” звернулося до позивача листом, у якому відповідач визнав існування заборгованості перед ТОВ „НІК+” на вищевказану грошову суму та запропонував графік її погашення з кінцевим строком оплати -24.05.2009р.

В свою чергу, 06.04.2009р. згідно з претензією за вих.№ 4 позивач звернувся до відповідача з вимогами про сплату боргу. Однак, як вбачається з відповіді ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” на претензію від 24.04.2009р., відповідач повідомив про неможливість здійснити погашення заборгованості з огляду на скрутний фінансовий стан.

Сума боргу у розмірі 108761,30 грн. до теперішнього часу у добровільному порядку відповідачем не погашена, у зв’язку з чим, позивач був змушений звернутися до суду з вимогами про стягнення основного боргу у розмірі 108761,30 грн..

На думку суду, позовні вимоги ТОВ „НІК+” про стягнення з відповідача 108761,30 грн. основного боргу по договору №15/11/01 від 22.11.2007р., базуються на умовах вказаного договору, положеннях діючого законодавства та підтверджуються накладними про передачу відповідачу обумовленого товару і листуванням з приводу заборгованості, що маються у матеріалах справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем під час розгляду справи до господарського суду представлено не було.

Приймаючи до уваги невиконання ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” договірних зобов’язань по оплаті поставленої за договором №15/11/01 від 22.11.2007р. продукції, ТОВ „НІК+” висуваються також позовні вимоги про стягнення з відповідача 14309,09 грн. –пені.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.2 договору 15/11/01 від 22.11.2007р. за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець зобов’язувався сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З огляду на викладене, згідно з розрахунком (а.с.12), доданим позивачем до позовної заяви, за несвоєчасне виконання Покупцем грошових зобов’язань по вказаному вище договору ТОВ „НІК+” додатково було нараховано до сплати ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” 14309,09 грн. пені.

Однак, як вбачається з розрахунку пені, позивачем нарахування пені по заборгованості за поставлену по накладній № 106 від 01.10.2008р. продукцію було здійснено за період з 22.10.2008р. до 24.07.2009р. (тобто 276 днів), а по накладній № 148 від 17.12.2008р. –за період з 07.01.2009р. по 24.07.2009р. (тобто 199 днів), що перевищує встановлений ч.6 ст. 232 ГК України термін.

Таким чином, застосовуючи при нарахуванні період, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, та розмір заборгованості врахований позивачем, сума пені повинна становити:

- за накладною № 106 від 01.10.2008р. - 3276,38 грн. (27228,60 грн. х 12%х2/(365х100%) х 183 днів (з 22.10.2008р. по 22.04.2009р.)),

- за накладною № 148 від 17.12.2008р. - 9654,37 грн. ((81532,70 грн. х 12%х2/(365х100%) х 159 днів (з 07.01.2009р. по 14.06.2009р.)+(81532,70 грн. х 11%х2/(365х100%) х 23 днів (з 15.06.2009р. по 07.07.2009р.).

З огляду на викладене, керуючись вимогами ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України, суд вважає за правомірне позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 14309,09 грн. задовольнити частково в сумі 12930,75 грн.

Окрім пені, відповідно до положень п. 6.2.1 договору 15/11/01 від 22.11.2007р. відповідач зобов’язався у випадку прострочення платежу понад 20 календарних днів сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від простроченої суми платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

З огляду на викладене, позивачем також було нараховано до сплати відповідачу штраф у розмірі 21752,26 грн.

Враховуючи вищевикладені висновки суду про неналежне виконання відповідачем договірних зобов’язань, зокрема, прострочення ним оплати за поставлений товар понад 20 календарних днів, суд, керуючись вищенаведеними положеннями діючого законодавства та умовами укладеного між сторонами по справі договору, доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” штрафу у розмірі 21752,26 грн.

Проте, проаналізувавши розрахунок інфляційних витрат, нарахованих позивачем у розмірі 11316,43 грн., суд вважає за необхідне звернути увагу останнього на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Однак, як вбачається з розрахунків, доданих до позовної заяви, при нарахуванні позивачем інфляційних витрат була допущена помилка. Так, при здійсненні нарахування інфляційних на суму заборгованості за товари, отримані за накладною № 106 від 01.10.2008р. на суму 27228,60 грн., позивачем було помилково враховано індекс інфляції за жовтень 2008 року. В свою чергу, суд звертає увагу позивача на положення листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, якими визначається, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, а відтак слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число наступного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

Зважаючи на те, що строк виконання зобов’язання з оплати за накладною № 106 від 01.10.2008р. настав 22.10.2008р., суд доходить висновку, що нарахування інфляційних слід починати з листопада 2008р. Таким чином, розмір витрат від інфляції складає:

- за накладною № 106 від 01.10.2008р. - 3403,58 грн. (27228,60 грн. х 1,125 (середній індекс інфляції за період з листопада 2008р. по липень 2009р.) –27228,60 грн.),

- за накладною № 148 від 17.12.2008р. –сума витрат від інфляції визначена вірно у розмірі 6987,35 грн.

Таким чином, загальний розмір інфляційних витрат повинен становити 10390,93 грн., у зв’язку з чим позов в частині вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 11316,43 грн. слід задовольнити частково в сумі 10390,93 грн.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми. З огляду на викладене, ТОВ „НІК+” також було нараховано до сплати ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” 1951,24 грн. 3% річних з прострочених сум.

Враховуючи вищенаведені висновки суду про неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договору 15/11/01 від 22.11.2007р., а також проаналізувавши розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, суд доходить висновку про правомірність здійсненого розрахунку та наявність підстав для задоволення позову ТОВ „НІК+” в частині вимог про стягнення з відповідача 1951,24 грн. 3% річних з прострочених сум.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Підсумовуючи все наведене вище, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення позову ТОВ „НІК+” частково в сумі 155786,48 грн. Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь ТОВ „НІК+” 108761,30 грн. –основного боргу, інфляційні витрати у сумі 10390,93 грн., 3% річних у розмірі 1951,24 грн., пеню у сумі 12930,75 грн. та штраф у розмірі 21752,26 грн., а всього 155786,48 грн. загальної заборгованості відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР.

При цьому, враховуючи, що позивачем були заявлені до відшкодування витрати на оплату юридичних послуг, розподіляючи судові витрати, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В свою чергу, відповідно до п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. N 01-8/164 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” (з змінами і доповненнями, внесеними згідно з інформаційним листомВищого господарського суду України від 21.01.2009 р. N 01-08/34) якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

В контексті цієї норми судові витрати на оплату юридичних послуг підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені стороною у зв’язку із розглядом конкретної справи, за наявності документального підтвердження витрат, пов'язаних з угодою про надання послуг щодо ведення справи у суді, та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Наведені міркування суду підтверджуються і положеннями пункту 10. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. N 02-5/78, відповідно до яких витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі довіреності від 24.07.2008 р. уповноважив Голубеву К.Б. представляти інтереси ТОВ „НІК+” в даній справі. При цьому, на підтвердження сплати юридичних послуг до матеріалів справи було долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру № 32. Однак, з вказаних документів неможливо встановити якого роду юридичні послуги оплачувалися позивачем, а відтак, і визначитися із питанням чи понесені зазначені витрати із надання правової допомоги по захисту майнових інтересів позивача, пов’язаних із розглядом господарським судом Одеської області даного спору із ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД”.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про недоведеність пов’язаності заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату за надання правової допомоги із реалізацією позивачем процесуальних прав щодо розгляду даної справи у господарському суді Одеської області. Таким чином, суд доходить висновку про неправомірність стягнення зазначеної грошової суми з відповідача.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД”/ 68640, Одеська область, Ізмаїльський район, смт Суворово, вул.. Лиманська, 18, п/р 26008002731001 в ОФ АТ „Укрінбанк” м. Одеса, МФО 328696, код ЄДРПОУ 00412033/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „НІК+”/ 65026, м. Одеса, вул.. Польська, 3, кв.24, п/р 26008037750700 у АКБ „Укрсиббанк” у м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 30389880 / 108761 грн. 30 коп. / сто вісім тисяч сімсот шістдесят одна грн. 30 коп./ - основного боргу; інфляційні витрати у сумі 10390 грн. 93 коп. /десять тисяч триста дев’яносто грн.. 93 коп./; 3% річних у розмірі 1951 грн. 24 коп. /одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят одна грн.. 24 коп./; пеню у сумі 12930 грн. 75 коп. /дванадцять тисяч дев’ятсот тридцять грн.. 75 коп./; штраф у розмірі 21752 грн. 26 коп. /двадцять одна тисяча сімсот п’ятдесят дві грн.. 26 коп./; 1557 грн. 86 коп. / одна тисяча п’ятсот п’ятдесят сім грн.. 86 коп./ - держмита; 116 грн. 28 коп. / сто шістнадцять грн. 28 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписане 18.01.2010р.

Суддя