Рішення № 90300530, 03.07.2020, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/1075/2020 Справа № 641/1726/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Богдан М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лосковської А.В.

за участю позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» про стягнення невиплаченої заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» про стягнення невиплаченої заборгованості, в якому, з урахуванням уточнень, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість щодо витрат на відрядження та господарських потреб в розмірі 37648,68 грн., 3 % річних в сумі 3246,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 9518,34 грн., юридичну допомогу в розмірі 1000,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 09.04.1979 року він був прийнятий на роботу на посаду інженера-дослідника, а згодом був переведений на посаду заступника генерального конструктора з науково-дослідної роботи, потім заступником генерального конструктора з НДР-головним конструктором державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування. Виконання його функціональних обов`язків в тому разі було пов`язане із виїздом у відрядження, придбанням товарів для дослідницької діяльності, оплата інших послуг. Розрахунковий рахунок підприємства часто заарештовувався, однак діяльність підприємства та дослідницькі роботи продовжували виконуватися. Такім чином виникала необхідність у його поїздках у відрядження і придбання товарів і послуг для продовження виробничої діяльності підприємства за його готівкові кошти. У випадках коли виникала необхідність у виїзді у відрядження при накладенні арешту на грошові кошти підприємства, закупівля товарів і послуг проводилася на підставі заяви керівника теми, обсяг послуг і товарів затверджувався керівництвом підприємства. Він виїжджав у відрядження за вказівкою керівництва, купував товари і оплачував послуги у повній відповідності із затвердженим переліком керівником підприємства, а після повернення з відрядження надавав керівництву повний звіт про суми

відрядних витрат, вартості товарів і послуг, які підтверджувалися відповідними

документами. Ніяких претензій у частині сум, витрачених ним на відрядження та

на придбання товарів і оплату послуг, до нього не пред`являлася. 11.04.2017 року позивач за власним бажанням звільнився з підприємства. Після звільнення я неодноразово звертався до керівництва підприємства з проханням сплатити мені заборгованість по відрядним витратам, а також витрати, витрачені мною особисто на придбання товарів і оплату послуг. Не заперечуючи проти суми заборгованості, керівництво підприємства заявляло йому про те, що у них відсутня фінансова можливість погасити заборгованість.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.03.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз`яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачу право на подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивач в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні надав заперечення проти позову, в яких зазначив, що в данному випадку відрахування строків звернення до суду починається із моменту звільнення позивача, ОСОБА_1 був звільнений з посади 11.04.2017 року, а до суду звернувся 28.02.2020 року, тобто з пропуском тримісячного строку з моменту звільнення, а тому у позові в частині стягнення суми компенсації витрат на відрядження у розмірі 30027,41 грн. слід відмовити з підстав попущення строку звернення до суду. Щодо сум компенсації вартості витрат на придбання товарів та послуг у розмірі 7627,08 грн., то відповідач зазначає наступне. Придбання працівниками підприємства спочатку за власні кошти товарно - матеріальних цінностей з послідуючим отриманням від підприємства компенсації за них є досить поширеними і прямої заборони щодо здійснення таких операцій, тобто здійснення працівником витрат без отримання авансу, - законодавством не передбачено. Витрачання працівником власних грошових коштів на потреби підприємства носить виключно добровільний характер. У листах Національного банку України (від 30.01.2014 р. № 27-011/3958, від 21.06.2016 р. № 50-0004/51974, 14.09.2016 р. № 18-0005/76945) вказується, що якщо працівник за свої кошти придбаває ТМЦ для свого роботодавця, то відносини щодо відшкодування понесених працівником витрат виходять за межі трудових. Позивач не надав не надав суду достатніх та допустимих доказів (належним чином оформлені авансові звіти з доданими до них документами, які підтверджують розмір понесених витрат, період в якому виникла заборгованість, тощо) для підтвердження своїх позовних вимог, тому у позові в цій частині слід відмовити з підстав недоведеності позовних вимог. Окрім того з довідки ДП «ХКБД» вбачається, що сума витрат всього за відрядженнями складає ЗО 027,41 грн , а за витратами на господарські потреби 7627,08 грн, а всього з урахуванням виданих сум заборгованість складає 37648,68 грн. Також усі витрати на господарські потреби були здійснені в період з 01.09.2016 по 28.12.2016, а витрати на відрядження з 23.02.2013 по 15.06.2016 року, таким чином усі строки позовної давності за цими вимогами вже спливли. Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрати в порядку, визначеному ст.625 ЦК України, вважають, в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Суд, вислухавши сторони, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно довідки №44 від 27.11.2019 року щодо стажу наукової роботи ОСОБА_1 у ДП «ХКБД» та трудової книжки, позивач ОСОБА_1 , відповідно до розпорядження №25 від 05.04.1979 р. був прийнятий на роботу до Заводу ім. Малишева КБ по двигунобудуванню на посаду інженера- вишукувача, та в подальшому на підставі заяви та наказу №69 від 11.04.2017 р був звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

ОСОБА_1 працював з 09.04.1979 року по 11.04.2017 року в ДП «ХКБД» на посаді від інженера до головного конструктора. В цей період, неодноразово, був направлений у відрядження, де придбавав товари і оплачував послуги для підприємства. Виконання його функціональних обов`язків в тому разі було пов`язане із виїздом у відрядження, придбанням товарів для дослідницької діяльності, оплата інших послуг.

Згідно довідки щодо витрат на відрядження та господарські потерби ОСОБА_1 станом на 10.06.2020 року, виданої підприємством «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування», сума заборгованості за відрядження становить 30027,41 горн., вартість витрат на придбання товарів і послуг - 7627,08 грн., видано 5,81 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості склала - 37648,68 грн.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Виплата належної позивачу суми 11.04.2017 року (в день звільнення, який він працював та був на роботі) власником здійснена не була.

Статтею 121 КЗпП визначено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначенню і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, як направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану робот здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективна договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Отже ст.121 КЗпП України зобов`язує роботодавця компенсувати витраті працівника, пов`язані з відрядженням.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Крім того,в матеріалах справи є наявними заяви позивача до керівництва відповідача з проханням розрахуватись з ним у повному обсязі.

Таким чином, посилання представника відповідача про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості щодо витрат на відрядження та господарських потреб в розмірі 37648,68 грн., не ґрунтується на законі.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості щодо витрат на відрядження та господарських потреб в розмірі 37648,68 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрати в порядку, визначеному ст.625 ЦК України, то в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки зазначена норма права, яка врегульовує відносини, що виникли із цивільно-правових зобов`язань на підставі правочинів, не може бути застосована до спірних трудових правовідносин.

Стосовно судових витрат суд приходить до наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Згідно ч. ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та доведеним.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Оскільки до суду не надано належним чином оформленого договору про надання правничої допомоги, акту приймання-передачі послуг, а також не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо), суд не вбачає підстав для стягнення вказаних витрат, а тому відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12,13, 81,83,89,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.47,116.121.238 КЗпП України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» на користь ОСОБА_1 заборгованість щодо витрат на відрядження та господарських потреб в розмірі 37648,68 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 627,82 грн.

В інший частині позовних вимог - відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Сторони по справі :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування», місце знаходження: м. Харків, вул. Морозова, 13, код ЄДРПОУ 14313582.

Суддя: М. В. Богдан