Рішення № 90298119, 06.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2020 року м. Київ № 826/15243/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А ВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), ОСОБА_2 до Міністерства оборони України (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 35 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.07.2016 №51;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції закону з 07.05.2017 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

Мотивуючи позовні вимоги позивачі зазначають, що відмова Міністерства оборони України у виплаті їм одноразової грошової допомоги, що оформлена Витягом з протоколу засідання Міністерства оборони України з питань пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги від 08.07.2016 №51 з підстав того, що ОСОБА_3 станом на час смерті не був військовослужбовцем є протиправною.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилався на те, що ОСОБА_3 помер у 2014 році, тобто днем виникнення права, є ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому застосуванню підлягали норми законодавства, що діяли на дату смерті ОСОБА_3 .

При цьому, представник відповідача стверджує, що оскільки ОСОБА_3 було звільнено з військової служби у 1993 році, то станом на день смерті він втратив статус військовослужбовця, у зв`язку з чим відсутні підстав для призначення та виплати сім`ї померлого одноразової грошової допомоги.

Суд, керуючись ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, що 11.08.1984 ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , після реєстрації шлюбу дружина змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_1 », що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їхній син, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 .

У відповідності до копії витягу з наказу Міністра оборони України №01284 від 30 червня 1993 року по особовому складу капітана ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас за власним бажанням, у зв`язку з чим виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що 20.11.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бобровицького районного управління юстиції у Чернігівській області складено відповідний актовий запис №185, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 933 від 12.03.2016 травма і причина смерті, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Позивачі звернулися до Чернігівського обласного військового комісаріату для виплати їм одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08.07.2016 № 51, вказано, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ОСОБА_3 , оскільки на час смерті ОСОБА_3 виключено зі списків частини 05.07.1993, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем.

Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача, позивачі звернулись до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (надалі - Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ).

Статтею 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ).

Питання одноразової грошової допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві урегульоване нормами статті 16 цього Закону.

Так, відповідно до частини 1 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктами 1, 2 частини 2 цієї статті Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28 січня 2020 року у справі № 2240/2957/18 «…Норми статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ у зв`язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону. Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження. Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби…».

В даному випадку, у суду відсутні підстави для відступлення від вказаного висновку Верховного Суду, з огляду на таке.

Так, як вже зазначалось судом та вбачається з матеріалів справи на день смерті ОСОБА_3 дійсно не був військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби у 1993 році, проте його захворювання, яке призвело до смерті, було безпосередньо пов`язане із виконанням ним обов`язків військової служби.

Згідно з положеннями статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, у випадках, зазначених у підпунктах 1- 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Таким чином, дружина та син мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

Положеннями частини 9 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 16-4 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, зокрема, визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Вказані положення кореспондуються з положеннями, зазначеними у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служб у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі - Порядок № 975).

Тобто, одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, в тому числі після звільнення такої особи з військової служби.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 761/18099/15-а .

Враховуючи, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності останнього на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане з наявністю зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування пункту 35 рішення відповідача, оформленого протоколом засідання комісії №51 від 08.07.2016 року про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

У той же час, стосовно позовних вимог щодо зобов`язання Міністерства оборони України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_3 , смерть якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975, суд виходить з наступного.

Так, у відповідності до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто, днем виникнення права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги сім`ї померлого - є ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому, під час визначення розміру одноразової грошової допомоги, який належить до виплати, слід застосовувати ті положення законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Згідно з положеннями статті 16-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, в редакції, що діяла на момент виникнення права на отримання допомоги, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Згідно з пунктом 5 Порядку №975, в редакції станом на ІНФОРМАЦІЯ_2, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Постановою Кабінету Міністрів України № 855 від 15 листопада 2017 року, до абзацу 1 пункту 5 Порядку №975 внесені зміни, зокрема, викладено у наступній редакції: одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання вчинити дії підлягають частковому задоволенню, зокрема, в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті, зазначивши вірним її розмір, як 500-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір був визначений законодавцем на день виникнення у позивача права на отримання цієї допомоги.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачами надано достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, але з зазначенням іншого розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті позивача, а саме, зазначивши вірним її розмір, як 500-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивачів підлягають стягненню здійсненні ними судові витрати з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08.07.2016 № 51, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (пункт 35 протоколу засідання).

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити і виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1410,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1410,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022).

Позивачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій