Рішення № 90297375, 08.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2020 року м. Рівне №460/3156/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 10.03.2020 №Ф-10857-55 про сплату боргу (недоїмки) в суму 26539,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2003 була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності. Через місяць подала заяву на припинення підприємницької діяльності, оскільки влаштувалася на державну службу до органів внутрішніх справ з проходженням відповідних перевірок. На державній службі пропрацювала з 2004 по 2013 рік, після чого звільнилася з державної служби та влаштувалася на роботу в бібліотеку, де працює і по цей час.

Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску за 2018-1-3 квартал 2019 роки, позивач не здійснювала діяльності як фізична особа-підприємець і не отримувала доходу від такої діяльності, натомість, працювала за трудовим договором, є найманим працівником, а її роботодавцями виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасності сплати за неї ЄСВ.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позивачем подано клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за вимогою Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10857-55 від 10.03.2020, яка перебуває на примусовому виконанні у Рівненському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (ВП №61930459).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року заяву про забезпечення позову задоволено повністю зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Волинській області №Ф-10857-55 від 10.03.2020, - до набрання законної сили рішенням суду у справі №460/3156/20.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяв зазначив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.11.2003 року.

Відповідач вказує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. При цьому, на думку відповідача, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає).

Відповідач також зазначає, що згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості позивача станом на 10.03.2020 (період нарахування ЄСВ за 2018 - 2019 роки) становить 26539,326грн.

На підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника, у зв`язку з наявністю в ІКПП позивача заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 26539,326 грн. сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 №Ф-10857-55.

Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у Волинській області з 14.11.2003 року.

27.03.2019 позивачем припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за власним рішенням, про що свідчить відповідний реєстраційний запис від 28.05.2020 №21980060002021338 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не оспорюється сторонами.

Також судом встановлено, що з 08.01.2004 позивач перебуває у трудових відносинах з ГІРФО УМВС України у Волинській області, з 02.02.2004 року прийнята на службу в органах внутрішніх справ по 19.01.2010. з 23.08.2010 призначена на посаду провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення Рівненської митниці. 31.01.2013 звільнена з вказаної посади. 01.02.2013 прийнята на посаду бібліотекаря ЦБС м. Рівне, де працює і на даний час.

Починаючи з дня офіційного працевлаштування, звіти до контролюючого органу позивачем не подавались, позивач підприємницьку діяльність за вказаний період не здійснював.

10.03.2020 Головним управлінням ДПС у Волинській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-№Ф-10857-55, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 , зі сплати єдиного внеску станом на 10.03.2020 складає 26539,326 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно абз. 3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 18.03.2020 (справа № 1.380.2019.003164).

З матеріалів справи вбачається, що з 2004 року по 2020 рік позивач був найманим працівником, а отже він був застрахованим, і платником єдиного внеску за нього були його роботодавці.

Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем копією трудової книжки, згідно якої з 08.01.2004 позивач перебуває у трудових відносинах з ГІРФО УМВС України у Волинській області, з 02.02.2004 року прийнята на службу в органах внутрішніх справ по 19.01.2010. З 23.08.2010 призначена на посаду провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення Рівненської митниці. 31.01.2013 звільнена з вказаної посади. 01.02.2013 прийнята на посаду бібліотекаря ЦБС м. Рівне, де працює і на даний час.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (м-н Київський, 4, м. Луцьк, Волинська область, 43010, код ЄДРПОУ 43143484) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 10.03.2020 №Ф-10857-55 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (м-н Київський, 4, м. Луцьк, Волинська область, 43010, код ЄДРПОУ 43143484) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 08 липня 2020 року.

Суддя В.В. Щербаков