Рішення № 90297359, 09.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2020 року м. РівнеСправа №460/2722/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доАПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ про зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (далі - АПАРАТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, відповідач), у якому просить зобов`язати відповідача виплатити позивачу компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29.08.2019 позивач була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 . Зазначила, що відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Також вказала, що за правилами ч.1 ст.24 Закону України “Про відпустки”, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. При звільненні з посади їй виплачено заробітну плату, однак відповідач у день звільнення не провів розрахунок за невикористану щорічну основну відпустку, у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_3 . ОСОБА_4 . Позивач вважає таку підставу невиплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки необґрунтованою, у зв`язку з чим звернулась за судовим захистом.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2020 судову справу визначено до розгляду головуючому судді Комшелюк Т.О.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Комшелюк Т.О. від 09.04.2020 задоволено заяву про самовідвід судді Комшелюк Т.О. в адміністративній справі №460/2722/20.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2020, справу №460/2722/20 визначено до розгляду головуючому судді Дорошенко Н.О.

Ухвалою від 14.04.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, який продовжено ухвалою від 27.04.2020.

Ухвалою від 20.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що за змістом статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” та статей 3.1, 3.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, який самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Саме народний депутат України визначає, хто з його помічників-консультантів прикріплюється для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а хто - до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування. Зазначив, що постановою Верховної Ради України “Про структуру апарату Верховної Ради України” від 20.04.2000 №1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. Тобто, на думку відповідача, Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. Таким чином, відповідач вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, в даному випадку - народним депутатом України ОСОБА_2 та позивачем. Здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” такі бюджетні призначення не були передбачені. Звернув увагу на те, що Апарат Верховної Ради України не має права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Зауважив, що на момент звільнення позивача з посади 29.08.2019 економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 було недостатньо для того, щоб здійснити виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у повному обсязі. Крім того, зазначив, що при звільненні позивачці була частково виплачена компенсація за невикористану основну щорічну відпустку за 02 календарні дні (467,42 грн) в межах фонду економії оплати праці народного депутата України ОСОБА_2 . Здійснити нарахування та виплату компенсації за 33,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі 7829,29 грн ОСОБА_1 не вбачалось можливим. З наведених у відзиві підстав відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Клопотань щодо розгляду справи з викликом учасників справи чи відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням в Україні карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), від сторін не надходило.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

Розпорядженням Першого заступника Керівника АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від 21.08.2017 №1255-к ОСОБА_5 було зараховано з 22.08.2017 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України “Про державну службу”, встановлено заробітну плату у розмірі 4300 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Вознюка Ю.В. від 17.08.2017 №351-05/217 та заяви ОСОБА_5 від 18.08.2017 (а.с.75-77).

Згідно з розпорядженням Першого заступника Керівника АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від 20.05.2019 №743-к, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 – помічник-консультант народного депутата України ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_6 , надалі в усіх справах значити її за новим прізвищем (а.с.78-80).

Розпорядженням Першого заступника Керівника АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від 27.08.2019 №1305-к помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, у тому числі і позивача (а.с.81).

Вказаним розпорядженням визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно зі ст. 19 Закону України “Про відпустки” в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст.34 Закону України “Про статус народного депутата України” згідно з додатком.

За змістом додатку до розпорядження від 27.08.2019 №1305-к, ОСОБА_1 станом на день звільнення (29.08.2019) не використано 35,5 днів основної відпустки (а.с.81).

На день звільнення позивачу було частково виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2 календарні дні в сумі 467,42 грн (а.с.91-92).

Виплату компенсації за решту днів (33,5) відповідачем не здійснено у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 .

За змістом листа Першого заступника керуючого справами Управління справами Верховної Ради України від 29.05.2020 №15/14-2020/61567 (а.с.82-83), розмір компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, не виплаченої позивачу, складає 7829,29 грн з розрахунку 33,5 календарних днів.

Вважаючи відсутніми підстави для невиплати їй компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 №2790-XII (далі – Закон №2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі – Положення №379/95-ВР).

Частиною першою статті 34 Закону №2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч.3 ст.34 Закону №2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Суд зазначає, що згідно з положеннями частини першої статті 21 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.1992 роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з ч.7 ст.1.1 Положення №379/95-ВР, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення №379/95-ВР визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до ч.2 ст.2.2 Положення №379/95-ВР, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1 Положення №379/95-ВР, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частин першої та третьої статті 4.4 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України “Про відпустки”.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України та Закону України “Про відпустки”, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (ч.1 ст.9 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-XII) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України “Про відпустки”.

Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України “Про відпустки” від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).

Згідно з ч.3 ст.2 Закону №504/96-ВР, право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону №504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач була прийнята на посаду та звільнена із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України восьмого скликання Вознюком Ю.В.

Суд зазначає, що народний депутат України в даному випадку не виступає суб`єктом працевлаштування позивача.

Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.03.2019 у справі №757/9144/16-ц, які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.

При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Так, у відзиві відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” такі бюджетні призначення не були передбачені.

З цього приводу, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Крім того, як вже було зазначено судом вище, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України “Про відпустки” та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність у Законі України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд оцінює критично та відхиляє їх.

Суд звертає увагу на те, що нормами Закону №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані 33,5 календарних днів щорічної основної відпустки в сумі 7829,29 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, позов слід задовольнити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) про зобов`язання вчинення певних дій задовольнити.

Зобов`язати АПАРАТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 33,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 7829,29 грн (сім тисяч вісімсот двадцять дев`ять гривень 29 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 липня 2020 року.

Суддя Н.О. Дорошенко