Рішення № 90297332, 01.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2020 року м. Рівне №460/3214/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Н.В. Друзенко, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій та рішення неправомірними, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірними дій та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001); зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) у розмірі 90% суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідок від 01.04.2020 № 18-234 та № 18-235 про складові заробітної плати прокуратури Рівненської області з дня звернення - 24.04.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на час призначення його на роботу в органи прокуратури діяв Закон України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991. Відповідно до статті 50-1 вказаного Закону прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. На час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за призначенням пенсії на підставі статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991 трудовий стаж позивача в органах прокуратури складає більше 20 років 11 місяців 13 днів, що дає право на пенсію за вислугу років. Однак, статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015) збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років з 20 років до 24 років 6 місяців, що є значним звуженням обсягу прав позивача на соціальний захист як прокурора та суперечить статті 58 Конституції України. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 01.06.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позов. На обґрунтування заперечення зазначає, що питання пенсійного забезпечення працівників України регулюються статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14.10.2014, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно поданих позивачем документів його стаж роботи, з урахуванням вимог статті 86 Закону України “Про прокуратуру”, становить 23 роки 10 місяців 25 днів (по 31.03.2020), що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. До стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років зараховано половину строку навчання у вищому навчальному закладі. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю за безпідставністю вимог.

Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

За даними трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.09.1996 по 30.06.2001 навчався в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого; з 12.10.2001 по теперішній час працював на різних посадах в органах прокуратури (а.с.26-27).

24.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з належним пакетом документів за призначенням пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру”.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 04.05.2020 № 1700-0301-8/10527 у розгляді питання про призначення пенсії позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідної вислуги для призначення пенсії, так як на момент звернення діє Закон України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697, а частина перша статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” № 1789 від 05.11.1991 втратила чинність. Так, в обґрунтування відмови у листі зазначено, що згідно з статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697 пенсія за вислугу років прокурорським працівникам у період з 01.10.2019 по 30.09.2020 призначається при наявності стажу (вислуги років), що дає право на пенсію - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих не менше 14 років 6 місяців. Згідно з поданими документами, на дату звернення (24.04.2020) вислуга років позивача з врахуванням половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі на денній формі навчання становить 20 років 11 місяців 3 дні (зараховано по 31.03.2020), у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 12 років. Таким чином, позивачу відмовлено в призначені пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закон України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697, оскільки позивач не досягнув 57 років, не має стажу 35 років та відсутній необхідний стаж роботи на посадах прокурорів не менше 15 років (на дату досягнення 57 років) (а.с.15-16).

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” № 3668-VІ від 08.07.2011, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” № 1789-ХІІ від 05.11.1991, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

З 15.07.2015 набрав чинності Закон України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014.

Пунктом 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень цього Закону визнано таким, що втратив чинність Закон України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 цього закону.

Отже, положення частини першої статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури втратили чинність з дня набрання чинності Законом України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014, а саме з 15 липня 2015 року.

Станом на 24.04.2020 - час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років діяли норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури, які визначені статтею 86 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14.10.2014, якими передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 06 місяців.

Згідно з частиною шостою статті 86 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14.10.2014, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Наявний стаж позивача станом на 24.04.2020 (на момент звернення за призначенням пенсії) складає 20 років 11 місяців 3 дня, а отже, виходячи з дії законів в часі на правовідносини, що виникли поширюється дія Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14.10.2014, а не положення статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991, яка втратила свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №501/2467/16-а (провадження №К/9901/22193/18) та від 11.06.2020 у справі №265/2627/17 (провадження №К/9901/18108/18), яка відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991 позивач пов`язує з тим, що вказана норма права діяла на час початку його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14.10.2014, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України.

Суд вважає такі доводи позивача необґрунтованими, оскільки як вже зазначено, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991.

При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, в яких таке право виникло раніше.

Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №310/7064/16-а, від 04.03.2020 у справі №265/6322/16-а, від 10.07.2018 у справі №211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10.05.2018 у справі № 358/1830/16-а, від 10.10.2019 у справі №265/3516/17 та від 04.12.2019 у справі №747/559/17.

Відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-XII від 05.11.1991 (в редакції Закону від 12.07.2001), як наслідок, позбавляє суд необхідності надання правової оцінки іншим складовим позовних вимог, зокрема щодо застосування розміру відсотків щомісячного заробітку, врахування складових заробітної плати, що враховуються при визначенні розміру пенсії.

Суд зазначає, що згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Підсумовуючи наведене суд дійшов до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій та рішення неправомірними, зобов`язання вчинення певних дій – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з урахуванням пункту 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 01 липня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко