Рішення № 90297172, 09.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3238/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю, Положенням)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов`язання повторно розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу, -

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06 липня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 06.02.2020 р. (вх. №31-Ко-848) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га за адресою: (бажане місце розташування земельної ділянки): м.Одеса, Малиновський район, орієнтовано межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_2 та 32 (вільна земельна ділянка) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу;

зобов`язати Одеську міську раду повторно розглянути на найближчому пленарному сесійному засіданні клопотання ОСОБА_1 від 06.02.2020 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га за адресою: (бажане місце розташування земельної ділянки): м.Одеса, Малиновський район, орієнтовано межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_2 та 32 (вільна земельна ділянка) та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу з підстав передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України та з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.02.2020 р. позивач звернувся з клопотанням до Одеської міської ради про прийняття на сесії Одеської міської ради рішення щодо надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,10 га за адресою (бажане місце розташування земельної ділянки): м. Одеса, Малиновський район, орієнтовно межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_3 . Петра Лещенка (вул. Комінтерна), 26 та 32 (вільна земельна ділянка). Листом від 19.03.2020р. Одеська міська рада повідомила, що проект рішення щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та 32, був внесений на розгляд сесії Одеської міської ради 18.03.2020р., але не набрав достатньої кількості голосів, а тому рішення не прийнято. Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки ч. 7 ст. 118 ЗК Украъни передбачає обов`язок ради за результатами розгляду клопотання прийняти одне з рішень: або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивовану відмову у наданні такого дозволу, що зумовило його звернутися за судовим захистом із цим позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17877/20 від 07.05.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що неприйняття Одеською міською радою на пленарному засіданні ради рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 06.02.2020 р. № 37-Ко-848 у зв`язку з не набранням проектом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки достатньої кількості голосів не може розглядатися як неправомірна бездіяльність органу місцевого самоврядування, оскільки це є вираженням депутатами власної позиції стосовно порушеного питання у межах дискреційних повноважень. При цьому відповідачем зазначено, що з 2016 р. позивач не звертався до відповідного суб`єкта господарювання з метою розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у постановах від 24.04.2018р. у справі №167/592/17, від 23.10.2018р. у справі №686/2818/15-а, від 19.06.2018р. у справі №805/2979/17-а, від 03.04.2018р. у справі №592/11328/17, відповідач зазначив про відсутність дійсного порушення законних прав та інтересів позивача та невизначеність самим позивачем належного способу захисту його прав.

Ухвалою від 17.04.2020 р. відкрито провадження по справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України).

Ухвалою від 12.05.2020р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 09.06.2020 р. о 12 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 09.06.2020 р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06.07.2020р.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

06.02.2020 р. (вх. № 37-Ко-848) ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,10 га за адресою (бажане місце розташування земельної ділянки): м. Одеса, Малиновський район, орієнтовно межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_2 та 32 (вільна земельна ділянка) (а.с. 15).

На засіданні постійної комісії з питання землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради, яке відбулось 16.03.2020р., розглянуто лист департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 10.03.2020р. № 01-13/872 про підготовлений проект рішення «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м. Одесі», в тому числі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та 32.

На засіданні постійної комісії з питання землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради 16.03.2020р. зазначений проект рекомендовано до внесення на пленарне засідання сесії Одеської міської ради.

19.03.2020р. (вих. №Ко-25/3-мр) Одеська міська рада повідомила позивача про те, що проект рішення щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за результатами голосування не набрав необхідної кількості голосів та рішення з цього питання не прийнято (а.с. 19).

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.

За приписами ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно п. «г» ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.

Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

При цьому, ч.ч.1, 2 ст.124 ЗК України в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У свою чергу, ч.2 ст.134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Статтею 25 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, ЗК України та Законом №280/97-ВР визначено обов`язок виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради ради вирішувати питання регулювання земельних відносин, в тому числі і питання передачі у користування земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (ч.2 ст. 59 Закону №280/97-ВР).

Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.11.2018р. у справі №826/8844/16.

При цьому, відповідно до ч.10 ст. 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Зі змісту листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №-01-17/170-ЗПІ від 27.03.2020р. вбачається, що Департаментом підготовлено проект рішення Одеської міської ради «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та включено ОСОБА_1 до переліку громадян, яким надається дозвіл не розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та 32 (а.с. 24).

Відповідно до регламенту Одеської міської ради VII скликання, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 1-VII від 11.11.2015р., проекти рішень вносяться на розгляд сессії постійними комісіями Одеської міської ради.

Проект рішення був винесений постійною комісією Одеської міської ради з питань землеустрою та земельних правовідносин на розгляд сессії Одеської міської ради 18.03.2020р., але не набрав достатньої кількості голосів, тому рішення прийнято не було.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26, ч. 13 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішенням Одеської міської ради № 1-VII від 11.11.2015 затверджено Регламент Одеської міської ради VII скликання.

Згідно з ст. 26 Регламенту рішення ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування картками за допомогою електронної системи підрахунку голосів. Відкрите поіменне голосування за допомогою електронної системи підрахунку голосів дозволяє здійснювати фіксацію (в тому числі друкування) персональних результатів голосування кожного депутата.

При використанні електронної системи підрахунку голосів роботу цієї системи забезпечує адміністративно-господарський департамент Одеської міської ради.

Результати поіменного голосування оприлюднюються на офіційному сайті міської ради www.omr.gov.ua не пізніше 10-ти денного строку.

При голосуванні кожен депутат має один голос і подає його за пропозицію, проти неї або утримується при голосуванні. Депутат особисто здійснює своє право на голосування. Депутат, відсутній під час голосування, не має права подати свій голос пізніше.

У разі, якщо зареєстрований на пленарному засіданні депутат покидає засідання, він не має права брати участь в голосуванні, передавати свій голос.

Відкрите поіменне голосування проводиться за допомогою електронної системи голосування або у разі відсутності такої технічної можливості - підняттям картки для голосування, що видається при реєстрації депутата.

Відкрите поіменне голосування проводиться за списком депутатів, що зареєструвалися.

Відкрите голосування з процедурного питання може бути проведено без підрахунку голосів "проти" і "утримався", за явною більшістю від присутніх депутатів, якщо від депутатів не надійшло заперечень.

Рішення по порядку розгляду питань і по інших процедурних питаннях приймаються більшістю голосів від кількості присутніх депутатів.

Результати відкритого поіменного голосування, проведеного за допомогою електронної системи голосування, відображаються на інформаційному табло електронної системи у залі засідань в загальному вигляді із зазначенням загальної кількості депутатів, присутніх в залі, числа депутатів, які взяли участь у голосуванні, числа депутатів, які подали свій голос за прийняття рішення, проти прийняття рішення і тих, хто утримався.

З огляду на матеріали справи, на засіданні Одеської міської ради клопотання позивача було розглянуто, проте рішення по її заяві щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято не було, оскільки за прийняття такого рішення не проголосувало більшість присутніх депутатів.

Зокрема, згідно відомостей поіменного голосування на пленарному засіданні Одеської міської ради 18.03.2020р., за проект № 6.31 "Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" проголосували "ЗА" -18; "ПРОТИ" - 1; "УТРИМАЛОСЬ" - 3; "НЕ ГОЛОСУВАЛО" - 31, у зв`язку із чим рішення не прийнято (а.с. 23).

В той же час, у ч.7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Положення Регламенту Одеської міської ради визначають саме процедуру прийняття або відхилення міською радою проектів рішень, але його приписи не звільняють орган місцевого самоврядування як суб`єкта розпорядження землями від обов`язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення у відповідності до положень чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Одеської міської ради щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 06.02.2020 р. (вх. №31-Ко-848) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га за адресою: (бажане місце розташування земельної ділянки): м.Одеса, Малиновський район, орієнтовано межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_3 . Петра Лещенка (вул. Комінтерна), 26 та 32 (вільна земельна ділянка) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу, із наведенням усіх підстав такої відмови, так як відповідне рішення Одеською міською радою не прийнято у встановлений законом строк та у встановленому порядку.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

За своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи. В даному випадку від голосування по проекту № 6.1.1 утрималось 44 депутати міської ради, що характеризує вказану форму поведінки як свідому та вольову, направлену на не досягнення жодного з визначених законодавством результатів.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №. 30985/96).

Відповідач в межах даної справи протиправно не прийняв жодного з визначених законодавством рішень на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, а тому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути подане позивачем клопотання та прийняти відповідне рішення.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Предметом даної адміністративної справи є результат розгляду клопотання позивача, який полягає у неприйнятті жодного з визначених законодавством рішень та складається із констатації суб`єктом владних повноважень того, що рішення за клопотанням позивача "не прийнято", проте зазначена обставина не перешкоджає йому замовити проект без отримання такого дозволу.

Посилання відповідача на право позивача замовити проект землеустрою земельної ділянки не позбавляє обов`язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.

Механізм застосування правових гарантій, встановлених на випадок бездіяльності відповідного органу, який має повноваження надавати дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою, є однаковим. З огляду на це, суд вважає, що висновки Верховного Суду у справі №509/4156/15-а (постанова від 17.12.2018) є релевантними і можуть застосовуватися у справі, що розглядається.

Крім того, суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі № 221/285/17, в якій було встановлено, що райрада протиправно не прийняла рішення, що є бездіяльністю, оскільки депутати протиправно не приймають рішення по спірному питанню - не голосують за нього.

Між тим, відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».

Таким чином, депутати Одеської міської ради, не приймаючи тривалий час рішення, діють всупереч вимогам ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вирішуючи спір, суд враховує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Оскільки за клопотанням позивача Одеська міська рада не прийняла рішення, передбаченого нормами ЗК України, чим допустила протиправну бездіяльність, вимога позивача про зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно з прийняттям рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про надання такого дозволу або відмову в його наданні - ґрунтується на вимогах законодавством та підлягає задоволенню. При цьому суд звертає увагу, що порядок розгляду такого клопотання та вичерпний перелік підстав для відмови передбачено ст. 118 ЗК України.

Твердження відповідача щодо того, що питання визнання бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо розгляду документів про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вже було предметом розгляду в інших справах суд не приймає до уваги, оскільки предметом розгляду у цих справах був розгляд зовсім іншого клопотання, за іншою датою та іншим номером.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судового збору розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов`язання повторно розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу,- задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 06.02.2020 р. (вх. №31-Ко-848) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га за адресою: (бажане місце розташування земельної ділянки): м.Одеса, Малиновський район, орієнтовано межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_2 та 32 (вільна земельна ділянка) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу.

Зобов`язати Одеську міську раду повторно розглянути на найближчому пленарному сесійному засіданні клопотання ОСОБА_1 від 06.02.2020 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,10 га за адресою: (бажане місце розташування земельної ділянки): м.Одеса, Малиновський район, орієнтовано межує біля будинків (земельних ділянок) за адресами: АДРЕСА_3 . Петра Лещенка (вул. Комінтерна), АДРЕСА_2 та 32 (вільна земельна ділянка) та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу з підстав передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України та з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.07.2020р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.