Рішення № 90293161, 02.07.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1320/20

Провадження № 2/204/854/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Сокол К.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року до суду надійшла позовна заява до відповідача, в якій позивач, після уточнення вимог, просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 41251 грн., 44958,75 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також вирішити питання про відшкодування судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 28.09.2006 року по 30.09.2019 року вона знаходилась у трудових відносинах з АТ «ДАЗ». 17.09.2019 року Позивач написала заяву про звільнення за згодою сторін з 30.09.2019 року, яка була отримана та зареєстрована відповідачем 17.09.2019 року за №80-1357. На день написання заяви, на дату звільнення та по теперішній час, з позивачкою не було проведено остаточного розрахунку, а також не було ознайомлено з наказом про звільнення, не видана трудова книжка. Відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. За розрахунками позивача її середньоденна заробітна плата складає 359,67 грн. грн. У зв`язку з тим, що відповідач несвоєчасно провів повний розрахунок при звільненні позивача, вважає що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим, позивач вимушена звернутись до суду із зазначеною позовною заявою.

Ухвалою суду від 30.03.2020 у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 30.03.2020 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст.16 ЦК України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст.238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Встановлено, що з 28 вересня 2005 року ОСОБА_1 відповідно до Наказу №1639к від 28.09.2005 року, прийнята до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський Агрегатний завод» (попередня назва ВАТ «ДАЗ») на посаду інженера у технічному відділі, та з того часу безперервно працювала у відповідача на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.10).

17 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за згодою сторін, яка була отримана та зареєстрована того ж дня у відділі кадрів АТ «ДАЗ» за № 80-1357, звільнення з 30.09.2019 року погоджене начальником цеху (відділу) Марусич В.Н. (а.с.14).

Згідно довідки АТ «ДАЗ» № б/н, заборгованість відповідача із заробітної плати перед ОСОБА_1 станом на 07.05.2020 року складає: за Квітень 2019 – 8186,56 грн. (до виплати 6508 грн.), за Травень 2019 – 7291,63 грн. (до виплати 5797 грн.), за Червень 2019 – 8800 грн. (до виплати 6996 грн.), за Липень 2019 – 8608,69 грн. (до виплати 6844 грн.), за Серпень 2019 – 7490,98 грн. (до виплати 5955 грн.), за Вересень 2019 – 11509,58 грн. (до виплати 9151 грн.), за Жовтень 2019 – 18,79 грн. (до виплати 15 грн.), а всього: 51906,23 грн. (до виплати 41266 грн.).

Звернувшись до суду позивач, посилаючись на розрахункові листи, просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 41251 грн., зазначивши, що під час звільнення відповідач не провів з нею остаточний розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з квітня 2019 року відповідач не виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату, заборгованість по якій за період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року станом на 07.05.2019 року становила 51906,23 грн. (за Квітень 2019 – 8186,56 грн., за Травень 2019 – 7291,63 грн., за Червень 2019 – 8800 грн., за Липень 2019 – 8608,69 грн., за Серпень 2019 – 7490,98 грн., за Вересень 2019 – 11509,58 грн., за Жовтень 2019 – 18,79 грн., що підтверджується довідкою відповідача та копіями розрахункових листів, які суд приймає в якості належного доказу, у відповідності до наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однак, у день звільнення відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив йому нараховану заробітну плату.

При цьому, вирішуючи спір, суд враховує роз`яснення, викладені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з АТ «ДАЗ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року у розмірі 51906,23 грн., тобто без утримання податків й інших обов`язкових платежів, що не є виходом за межі позовних вимог та буде ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням. Зазначену суму заробітної плати позивачу, станом на час розгляду справи судом, не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи вимоги позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 25 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Суд враховує роз`яснення, викладені у п.20 зазначеної Постанови ВСУ, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У правовому висновку, викладеному Верховним судом України у постанові № 6-114цс13 від 20 листопада 2013 року, встановлено, що згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі – Порядок).

Абзацом третім пункту 2 вказаної норми визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом четвертим пункту 2 вказаної норми визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За змістом абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення виплат провадиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Отже, для обчислення середньомісячної заробітної плати необхідно брати до уваги виплати за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, тобто серпень та вересень 2019 року.

Суд не погоджується з розрахунком середньоденної заробітної плати, проведеним позивачем, оскільки він здійснений всупереч вищезазначеного порядку, окрім того, за базові величини для розрахунку, позивачем було помилково взято розміри заробітної плати без урахування податків та зборів, утримання яких, є обов`язком відповідача, як податкового агента, під час виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача. З урахуванням чого, судом здійснено розрахунок середнього заробітку наступним чином.

Згідно наданої довідки за останні два відпрацьованих місяці до дати звільнення, нарахована заробітна плата позивача становить: за Серпень 2019 – 7490,98 грн., за Вересень 2019 – 11509,58 грн.

В свою чергу, з розрахункових відомостей АТ «ДАЗ» за серпень 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , за серпень загалом було нараховано 7491,64 грн., з яких 5736,40 грн. складають виплати на відпустку, тобто позивачем у серпні 2019 року було відпрацьовано 32 години (4 дні), а виплати за відпрацьований час фактично склали 1755,24 грн., за вересень 2019 року було нараховано 11510,57 грн. та відпрацьовано 168 годин (21 день) (а.с.11, зворот).

З урахуванням зазначеного, за 2 останні місяці роботи, позивачем було фактично відпрацьовано 200 годин, за які було нараховано 13265,81 грн.

Таким чином, середньогодинна заробітна плата позивача за останні два відпрацьованих місяці становить: 13265,81 грн. поділених на кількість відпрацьованих робочих годин за ці два місяці – 200 (168 + 32) = 66,33 грн., в свою чергу, середньоденна заробітна плата складатиме 66,33 грн. х 8 год. = 530,64 грн. Суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01.10.2019 року і по день ухвалення рішення, а саме по 02 липня 2020 року. Кількість робочих днів за зазначений період складає 188 днів (жовтень 2019 - 22, листопад 2019 – 21, грудень 2019 – 21, січень 2020 - 21, лютий 2020 - 20, березень 2020 - 21, квітень 2020 - 21, травень 2020 - 19, червень 2020 – 20, липень 2020 - 2). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 01.10.2019 року по 02.07.2020 року складає: 188 днів х 530,64 грн. = 99760,32 грн., що за вирахуванням сум нарахованих АТ «ДАЗ» після звільнення у жовтні 2019 року в розмірі 18,79 грн., висновку про необхідність стягнення яких, дійшов суд вище, остаточно складатиме 99741,53 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 51906,23 грн. та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 99741,53 грн., а всього: 151647,76 грн., які визначені без утримання податків й інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховний Суд у своїй Постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Склад і розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Суд зазначає, що позивачем, окрім, власне, договору, не надано належних та допустимих доказів саме понесення витрат на правову допомогу, у зв`язку з чим, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат в частині витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з позову, позивачкою сплачено 840 грн. 80 коп. Оскільки, вимоги позивачки задоволенні частково, то з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судовий збір сплачений за подачу позову у розмірі 840 грн. 80 коп., а також з відповідача на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 675 грн. 68 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 51906 грн. 23 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 99741 грн. 53 коп., що в сумі складає : 151647 грн. 76 коп. (сто п`ятдесят одна тисяча шістсот сорок сім гривень сімдесят шість копійок), яка визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати не виплаченої при звільнені в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судового збору 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь держави судовий збір у розмірі 675 грн. 68 коп. (шістсот сімдесят п`ять гривень шістдесят вісім копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В. Токар