Рішення № 90289498, 09.07.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/333/20

Провадження № 2/219/1252/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Бахмут у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що згідно ордеру на жиле приміщення № 000384 від 15 червня 2012 року вона є власником квартири АДРЕСА_2 . Разом з ОСОБА_1 у зазначеній квартирі зареєстровані діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та відповідач по справі, який є її чоловіком і понад один рік не проживає у житловому приміщенні. При цьому, станом квартири відповідач не цікавиться, ніяких витрат не несе, не проводить оплату за користування приміщенням та зі сплати комунальних послуг, його особисті речі у квартирі відсутні. Перешкод у користуванні жилим приміщенням ані ОСОБА_1 , ані інші члені сім`ї ОСОБА_2 не чинили, проте факт реєстрації останнього у зазначеній квартирі порушує її право на вільне розпорядження і користування майном, з огляду на що вона звернулась до суду із зазначеною позовною заявою.

Оскільки позовну заяву подано з порушенням вимог статті 175 ЦПК України, ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

29 січня 2020 року позивачем недоліки усунуто, у зв`язку з чим ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до свого провадження, відкрито спрощене позовне провадження, у зв`язку з чим призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті на 09 годину 00 хвилин 03 березня 2020 року та визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу.

03 березня 2020 року ухвалою суду відкладено судове засідання на 09 годину 30 хвилин 23 березня 2020 року за клопотанням відповідача.

Судове засідання, призначене на 09 годину 30 хвилин 23 березня 2020 року, ухвалою суду відкладено на 13 годину 00 хвилин 22 квітня 2020 року, у зв`язку з першою неявкою відповідача.

22 квітня 2020 року ухвалою суду відкладено судове засідання на 13годину 00 хвилин 19 травня 2020 року за клопотанням відповідача.

Ухвалою суду від 19 травня 2020 року відкладено судове засідання на 10 годину00 хвилин 23 червня 2020 року за клопотанням відповідача.

23 червня 2020 року ухвалою суду, постановленою на місці, відкладено розгляд справи на 14 годину 30 хвилин 07 липня 2020 року за клопотанням відповідача.

07 липня 2020 року до початку судового засідання на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав. Так, він не погоджується з твердженнями позивача, що спірна квартира належить їй на праві власності, оскільки згідно ордеру ОСОБА_1 надано право заняття житлового приміщення, а відтак вона є користувачем житлового приміщення, у зв`язку з чим не має місце обмеження чи позбавлення права власності позивача щодо квартирі з боку ОСОБА_2 . Таким чином, відповідач вважає, що ОСОБА_1 не має процесуальної правосуб`єктності щодо заявленої у позові вимоги, і є неналежним позивачем у даній справі. Крім того, він вважає, що позовна заява не містить предмета спору, що унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і не може здійснюватись ефективного захисту прав позивача, оскільки, як вбачається з позову, позивач має намір припинити в судовому порядку право користування відповідачем житловим приміщенням з метою зняття останнього з адресної реєстрації, при цьому, зазначає у позові, що адресна реєстрація ОСОБА_2 здійснена за іншою адресою. Разом з тим, відповідач як формально, так і фактично вже тривалий час проживає за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 самостійно чинить перешкоди у користуванні житлом відповідачем (заміна замків на вхідних дверях та ін.). Крім того, він, маючи постійне місце роботи, щомісяця перераховує кошти на утримання дітей через бухгалтерію роботодавця, частина яких, на його думку, направляється позивачем й на утримання житла, а тому він ніяким чином не може чинити перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 свого права на користування житловою площею. Таким чином вважає, що позивач передчасно звернулась до суду із вказаним позовом, оскільки ніякого спору з цього приводу між сторонами не має, а вона нехтує своїм обов`язком вирішити питання у позасудовому порядку, оскільки позовна заява не містить жодних доказів ухилення чи відмови ОСОБА_2 щодо вирішення питання у позасудовому порядку, та у ній не зазначені передбачені п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України відомості щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору. Також зазначає, що суд, врахувавши усі доводи відповідача, керуючись діючими нормами процесуального та матеріального права, має залишити позов без задоволення, поклавши сплату судового збору за розгляд справи на позивача.

У судовому засіданні позивач, ознайомившись під час технічної перерви з відзивом на позовну заяву, зазначила, що не бажає скористатись своїм правом на подання відповіді на відзив. Крім того, зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, пояснивши, що вона є наймачем квартири на підставі ордеру на право зайняття житлового приміщення, у якому зазначено, що квартира надається для користування їй та її дітям. Відповідач, який на той час був її чоловіком, був прописаний у квартирі за її згодою, оскільки це було необхідним для його офіційного працевлаштування. З грудня 2018 року ОСОБА_2 не проживає у квартирі, витрат на утримання житла не несе та добровільно зніматись з реєстрації не бажає, що є перешкодою в оформленні нею житлової субсидії, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з вказаним позовом.

Відповідач у судовому засіданні доводи, викладені у відзиві на позовну заяву підтримав, та заперечував щодо задоволення позовних вимоги, пояснивши, що на даний час проживає у будинку, належному його батькам, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 . Добровільно зніматись з реєстрації не бажає, оскільки йому нема куди прописуватись. У квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає, оскільки позивач змінила замки, проте за фактом чинення нею перешкод у користуванні вказаною квартирою до поліції або суду не звертався.

Заслухавши сторін, дослідивши надані суду докази та проаналізувавши встановлені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, згідно копії ордеру на жиле приміщення № 000384 від 15 червня 2012 року, позивачу, як квартиронаймачу, з сім`єю з чотирьох чоловік у складі: її та дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Артемівської міської ради № 218 від 13 червня 2012 року видано ордер на право зайняття жилого приміщення жилою площею 10,79 м2, яке складається з однієї кімнати ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої судом 22 квітня 2020 року за № 207282087 та 07 липня 2020 року за № 215292480, відомості щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в реєстрах відсутні (а.с. 39, 59).

Судом встановлено, що сторони з 20 червня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2019 року розірвано (а.с. 63-64). Вказаний факт визнається учасниками справи, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Згідно копії довідки № 1069 від 27 грудня 2019 року, виданої паспортистом ПП «Житловик» ОСОБА_7 та керівником ПП «Житловик» ОСОБА_8 , у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: позивач, яка є наймачем квартири, її чоловік – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10).

З копії акту про не проживання від 27 грудня 2019 року, складеного паспортистом ПП «Житловик» ОСОБА_7 та погодженого керівником ПП «Житловик» ОСОБА_8 , вбачається, що згідно показань сусідів: АДРЕСА_4 ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2018 року відповідач не проживає (а.с. 11).

З відповіді першого заступника міського голови Савченко Т.М. за вх. № 4575 від 05 лютого 2020 року вбачається, що за даними реєстру територіальної громади м. Бахмут, місце проживання фізичної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).

Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Повага до права людини на житло закріплена у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини та відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Частиною 3 ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і у порядку, передбачених законом.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За положеннями частин 1, 2 статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору (ч. 1 ст. 64 ЖК України).

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).

Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України).

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до норм ст.ст. 71, 72, 107 ЖК України, особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, якщо без поважних причин не проживає на спірній жилплощі понад встановлені законом строки, або вибула на інше постійне місце проживання.

Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами визначені у статті 71 ЖК України.

Положеннями ч. 2 ст. 107 ЖК України передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Із зібраних по справі доказів, а також пояснень, наданих сторонами безпосередньо у судовому засіданні, вбачається, що відповідач вибув із спірної квартири, оскільки з грудня 2018 року проживає за іншою адресою, у зв`язку з чим втратив право на користування жилим приміщенням у зазначеній квартирі, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом з тим, висловлені у відзиві на позовну заяву аргументи відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не має процесуальної правосуб`єктності щодо заявленої у позові вимоги, і є неналежним позивачем у даній справі, є безпідставними, оскільки зі змісту підстав позову вбачається, що ОСОБА_2 порушуються житлові права позивача, у зв`язку з не виконанням ним обов`язків, передбачених ст. 10 ЖК України, а положення статей 72, 72 ЖК України не забороняють наймачу звертатись до суду з позовом про визнання члена сім`ї наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Також висловлені ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву та під час судового засідання аргументи щодо того, що частина перерахованих ним на користь позивача коштів витрачається останньою на утримання житла, не приймаються судом, оскільки ним під час розгляду справи доказів на підтвердження даного факту не надано.

Крім того, аргументи відповідача щодо того, що ОСОБА_1 змінила замки вхідних дверей, чим фактично здійснює перешкоди у користуванні ним житловим приміщенням, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки, як пояснив сам ОСОБА_2 , до поліції або до суду з даного факту він зі скаргою або позовом не звертався.

Аргументи відповідача щодо того, що позивач передчасно звернулась до суду із вказаним позовом, оскільки ніякого спору з цього приводу між сторонами не має, а вона нехтує своїм обов`язком вирішити питання у позасудовому порядку, оскільки позовна заява не містить жодних доказів ухилення чи відмови ОСОБА_2 щодо вирішення питання у позасудовому порядку, та у ній не зазначені передбачені п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України відомості щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, також є безпідставними, оскільки у відповідності до статті 75 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку, а вживання у даних правовідносинах заходів досудового врегулювання спору згідно із законом не є обов`язковим.

Задовольняючи позов, враховуючи, що ухвалою суду від 06 лютого 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору у сумі 840,80 гривень за подання даної позовної заяви на певний строк – до ухвалення рішення по справі, суд у відповідності до положень статті 141 ЦПК України стягує з відповідача судовий збір у зазначеному розмірі на користь держави.

Керуючись статтями 12, 81, 82, 206, 259, 264-265, 268, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця міста Артемівськ (нині – Бахмут) Донецької області, таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь держависудовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Повний текст рішення суду виготовлено 09 липня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, визначені статтею 354 Цивільного процесуального кодексу України для апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

Позивач– ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач– ОСОБА_2 , місце проживання якого: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя О.С. Конопленко