Рішення № 90286790, 03.07.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Калетинець Т.В.

справа № 569/2056/20,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради в якому просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24 листопада 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1839; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з заявою до суду і до досягнення донькою повноліття; визначити місце проживання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681,60 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом останніх років їх сімейне життя почало погіршуватись, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення їх шлюбних відносин. Кожен з них має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім"ю. Як наслідок вони втратили один до одного почуття поваги та любові, не піклуються, є практично чужими людьми. Крім того, на сьогодні вона та відповідач проживають окремо. Відповідач проживає у м. Львові, має там постійну офіційну роботу. Вона проживає у м.Рівне, має постійну офіційну роботу. Спільного господарсгва не ведуть, спільних питань разом не вирішують. Фактично сім"я припинила своє існування. подальшого сенсу втримувати сімейні відносини немає. Вважає, що збереження сім"ї та подальше спільне проживання з відповідачем є неможливим, оскільки як у неї, так і у відповідача, на ґрунті сімейно-побутових проблем розвинулась неприязнь один до одного, і розлучення, це єдиний вихід для них побудувати нове щасливе життя, зберегти нормальне бачення про сім"ю їх спільної дитини та забезпечити їй нормальний здоровий психоемоційний розвиток.

Також вказує, що обов"язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття залишається за батьками не залежно від того, чи перебувають в шлюбі чи вже розлучені. Відтак, вважає що аліменти на утримання їх спільної доньки в розмірі 1/4 частки заробітку відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, є достатнім для утримання та забезпечення належного рівня життя та розвитку доньки. Окрім того, вона як мати неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров"я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання їх дитини разом з нею. У її одноосібному володінні знаходиться квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності, де на даний час зареєстровані та проживають вони з донькою. Поряд з помешканням знаходиться дошкільний навчальний заклад ясла-садок, в якому розвивається донька. Дитина відвідує садочок, облікована в медичних установах. Вона постійно слідкує за станом здоров"я дитини, її розвитком, виховує та піклується про неї. З огляду на досвід який є в суспільстві, проживання дитини саме з матір"ю, є для дитини більш прийнятним, оскільки у матері більше емоційно-вольової мотивації, можливостей та часу приділяти дитині увагу.

15 квітня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№18575/20), в якому не заперечує проти задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір"ю. Щодо вимоги про стягнення аліментів, просить стягнути з нього на користь позивача аліменти на утримання їх спільної доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки доходу щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вказує, що його місячний дохід складає близько 24 000 грн., відповідно частки доходу щомісячно становить близько 6 000 грн., що суперечить нормі про те, що батьки мають рівні обов"язки щодо утримання дитини. Крім того, у зв"язку із виявленим у нього захворюванням, а саме внутрішньомозковою пухлиною правої скронево-інсулярної ділянки головного мозку, тому значна кількість коштів витрачається на його лікування. Крім того, він надає матеріальну допомогу своїй мамі, ОСОБА_5 , 1956 р.н., яка є інвалідом 3-ї групи і її пенсії не вистачає їй на ліки та харчування. Також він бере участь в утриманні дитини, зокрема купляє продукти харчування. Разом з тим позивачка має сина від першого шлюбу, який є повнолітнім і на даний час знаходиться під домашнім арештом у кримінальному провадженні. Впевнений і має достатні підстави вважати, що більшість коштів і продуктів харчування які він надає своїй дитині через позивачку, вона передає своєму синові від першого шлюбу. З підстав зазначених, вважає, що розмір визначений позивачем є завищеним.

11 червня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив (вх.№28089/20), в якому вказує, що їй відомо про те, що мати відповідача ОСОБА_5 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Останній здійснює підприємницьку діяльність та є фізичною особою підприємцем. Окрім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, батьку відповідача ОСОБА_6 , належить на праві власності наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення гараж АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення гараж АДРЕСА_3 , квартира, площею 64,7 м.кв. за адресою АДРЕСА_4 , будівля складу добрив №1026 на фермі АДРЕСА_5 . Також, як їй відомо, батько відповідача ОСОБА_6 має у приватній власності близько десяти автомобілів, проте конкретні відомості та докази на підтвердження даних обставин у неї наразі відсутні. Разом з тим, мама відповідача, ОСОБА_5 , володіє на праві приватної власності наступним нерухомим майном: житловий будинок з надвірними будівлями, за адресою АДРЕСА_6 ; квартира, за адресою АДРЕСА_7 . Відтак, вважає, що батьки відповідача мають достатній майновий стан для самостійного утримання та задоволення власних життєвих потреб.

17 червня 2020 року відповідачем подано заперечення (вх.№29118/20), в якому зазначає, що його батьком ОСОБА_6 має у приватній власності 6 транспортних засобів, проте один із них, після ДТП відновленню не підлягає та не функціонує, відтак фактично вказаними транспортними засобами жодна господарська діяльність не здійснюється. Крім того, його батько також має проблеми зі здоров"ям та потребує лікування. Також вказує, що квартира АДРЕСА_8 , яка належала його матері, було продана згідно договору купівлі-продажу від 11 лютого 2020 року. За рахунок коштів від продажу квартири було придбано житловий будинок в с. Великий Житин. Ще частина вказаний грошових коштів була витрачена на облаштування будинку.

Ухвалою суду від 07 лютого 2020 року вищевказану позовну заяву залишено без руху, оскільки подана без додержання вимог, встановлених ст.175, ст.177 ЦПК України. 25 лютого 2020 року за вх.№9425/20 позивачем подано заяву на виконання ухвали та усунуто недоліки зазначені в ухвалі суду від 07 лютого 2020 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2020 року по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 07 квітня 2020 року.

Ухвалою суду від 07 квітня 2020 року підготовче провадження у справі, закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 14:00 год. 22 квітня 2020 року з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили позов задоволити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини визнали, не заперечили проти їх задоволення. Позовні вимоги про стягнення аліментів визнали частково з урахуванням відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні вказала, ОСОБА_2 не заперечує проти визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір"ю, а відтак спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутній та не потребує висновку Органу опіки та піклування. Просила винести рішення в інтересах дитини.

Заслухавши виступи учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 24 листопада 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1839, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу у сторін народилася дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №3078.

Згідно зі ст. ст. 110, 112 Сімейного Кодексу України, якщо суд встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім"ї не можливо, він приймає рішення про розірвання шлюбу.

Подружжя тривалий час не підтримують сімейні відносини, їх подальше спільне життя і збереження шлюбу не можливе та суперечить інтересам позивача. Шлюб існує формально і його необхідно розірвати.

Згідно ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Отже, враховуючи вік дитини, відсутність належних заперечень батька щодо місця проживання дитини з матір"ю, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини з нею.

Щодо вимоги про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов"язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право нa рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України№ 789-ХІІ від 27лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов"язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов"язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні "М.С. проти України" повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси (див. справу "Нойлінґур і ОСОБА_7 ", № 41615/07, § 135, 06.07.2010 року, і "X проти Латвії", заява №. 27853/09, § 96, ЄСПЛ 2013 р.). Найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків (див. справу "Сахін проти Німеччини", заява № 30943/96, §66, ЄСПЛ 2003 р.VIII).

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обо"`язків щодо дитини.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов"язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров"я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров"я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно Довідки від 22 червня 2020 року виданої ОСОБА_8 Сорока, ОСОБА_1 , дійсно працює продавцем-консультантом у ОСОБА_9 з посадовим окладом 4753 грн.

Згідно Довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов"язковим державним соціальним страхуванням від 22 червня 2020 року, ОСОБА_1 за період з грудня 2019 року по травень 2020 року має дохід в розмірі 19416,91 грн..

Згідно Довідки від 14 квітня 2020 року №21/412-35 вбчається, що ОСОБА_2 , працює у УСБУ в Львівській області. Загальна сума доходу за період з квітня 2019 року по березень 2020 року становить 308 344,57 грн..

Щодо посилання відповідача на те, що він надає матеріальну допомогу своїй мамі ОСОБА_5 1956 р.н., яка є інвалідом 3-ї групи, то суд не приймає до уваги, оскільки не надано відомості щодо її непрацездатного стану та відомості про те, що остання потребує матеріальної допомоги.

Не зрозуміло суду також, кому та ким купувалися продукти харчування та медпрепарати зазначені у квитанціях долучених до відзиву на позовну заяву.

Окрім того, як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об"єктів нерухомого майна щодо суб"єкта від 21.05.2020, ОСОБА_5 має у приватній власності нерухоме майно, що також свідчить про задовільний матеріальний стан останньої.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про те, що його батько ОСОБА_6 , потребує його постійної матеріальної допомоги, оскільки встановлено, що такий є діючим приватним підприємцем та має у власності рухоме та нерухоме майно, що свідчить про задовільний матеріальний стан, який дозволяє самостійно забезпечувати власні життєві потреби.

Бажання відповідача надавати матеріальну допомогу батькам не впливає на обсяг його зобов"язань щодо утримання малолітньої дитини.

Згідно Виписки №20016 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні з 02.01.2020 по 12.01.2020 з діагнозом: внутріньомозкова пухлина правої скронево-інсулярної ділянки головного мозку. Обстеження, направлення та перебування на консультації ОСОБА_2 у лікаря нейрохірурга підтверджується Протоколом Дослідження в діагностичному центрі РАМ від 26.12.2019, консультативними висновками спеціаліста від 26.12.2019, 13.01.2020, 17.01.2020, 28.01.2020, направленням від 13.01.2020. Оплата медпослуги (МРТ) в розмірі 1125 грн. підтверджується квитанцією до прибукового касового ордеру №153 від 28.01.2020.

Проте, суд зауважує, що відповідач є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань та обмежень щодо його роботи суду не було надано, як і не надано заперечень щодо недостатності його доходу для сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Посилання відповідача на те, що він бере участь в утриманні дитини, зокрема купує продукти харчування, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії квитанцій, то суд зауважує на тому, що матеріальне забезпечення (яке відповідач здійснював в розмірах на власний розсуд) по відношенню до малолітньої дитини є його обов"язком, а не правом, а регулярне отримання аліментів є гарантованим правом позивачки.

Не знайшло підтвердження в суді посилання відповідача на те, що позивач більшість коштів та продуктів харчування, які надає відповідач дитині через позивачку, передає своєму синові від першого шлюбу.

Враховуючи, що відповідно до норм СК України обоє батьків зобов"язані брати участь в утриманні своєї неповнолітньої дитини, як позивачка так і відповідач, тому суд при визначенні розміру аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача, має врахувати матеріальний стан обох батьків.

Суд зауважує, що позивачка отримує мінімальну заробітну плату і в разі задоволенні її позовних вимог, розмір аліментів буде перевищувати її дохід майже в півтора раза, що може призвести нецільове використання коштів сплачених в якості аліментів.

Щодо її тверджень, що на її утриманні перебуває матір та тітка, суд оцінює їх критично, так як крім копій пенсійних посвідчень, жодних належних доказів не надано. З даного твердження лише випливає, що вони отримують пенсії та мають задовільне забезпечення.

У разі надання матеріальної допомоги мамі та тітці, то коштів на утримання дитини з боку матері для виконання свого обов"язку взагалі практично не має.

За вищевказаних обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини всіх видів доходів (заробітків) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, з 06 лютого 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Суд звертає увагу, що відповідач у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров"я та в інших випадках не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів в порядку ст. 192 СК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Щодо вирішення питання про сплату судового збору, то суд зазначає наступне.

Позивачем при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини згідно квитанції № 0.0.1630100573.1 від 25 травня 2020 року у розмірі 840,80 грн. та згідно квитанції № 0.0.1630100573.1 від 25 травня 2020 року у розмірі 840,80 грн..

Згідно ч.1 ст. 142 ЦПК України, ч. 3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, тому підлягає поверненню позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при подачі позову за вказані вимоги. В свою чергу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 % судового збору за тими ж вимогами у розмірі 840,80 грн.

Приймаючи до уваги, що позивач при подачі до суду позовної заяви була звільнена від сплати судового збору, та враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, п.3 Розділ ХII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 24 листопада 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1839 - розірвати.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір"ю.

Стягнути з ОСОБА_2 на корсить ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини всіх видів доходів (заробітків) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, з 06 лютого 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах місячного платежу допустити до негайного виконання.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету України судовий збір, згідно квитанції № 0.0.16044626331.1 від 04 лютого 2020 року, у розмірі 420,40 (чотириста двадцять) грн. 40 коп., сплаченого за реквізітами: отримувач коштів - УК у м. Рівному/м. Рівне/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38012714; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA978999980313111206000017002; призначення платежу - судовий збір за позовом ОСОБА_1 .

Оригінал квитанції залишити в матеріалах справи №569/2056/20.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету України судовий збір, згідно квитанції № 0.0.1630100573.1 від 25 травня 2020 року, у розмірі 420,40 (чотириста двадцять) грн. 40 коп., сплаченого за реквізітами: отримувач коштів - УК у м. Рівному/м. Рівне/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38012714; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA978999980313111206000017002; призначення платежу - судовий збір за позовом ОСОБА_1 .

Оригінал квитанції залишити в матеріалах справи №569/2056/20.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % судового збору за позовними вимогами про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини у розмірі 840,80 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету 840,80 грн. судового збору за позовною вимогою про стягнення аліментів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

ОСОБА_2 проживає АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складене 09 липня 2020 року.

Суддя -