Рішення № 90284301, 02.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року м. Київ № 320/6749/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Антохов Я.С.,

від відповідачів - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області,

Головного управління Державної податкової служби у Київській області,

начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у

Київській області Рижикова Андрія Ілліча

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії та визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Аніка») з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - відповідач-1, ГУ ДФС у Київській області), начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області Рижикова Андрія Ілліча (далі по тексту - відповідач-2), в якому просить суд:

- рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.05.2019 вих.№ 16666/10/10-36-54-08 визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІКА» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 07.05.2019;

- дії начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області Рижикова Андрія Ілліча, які полягають у підписанні ним рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.05.2019 вих.№ 16666/10/10-36-54-08, визнати незаконними.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ТОВ «Аніка» подало до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за квітень 2019 року з додатками доповненням до неї, яку податковий орган відмовився приймати посилаючись в оспорюваному рішенні на те, що ТОВ «Аніка» не є платником ПДВ з 16.12.2016 і не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ згідно п.184.6 ст.184 ПК України. Відтак, на думку позивача контролюючий орган позбавив ТОВ «Аніка» можливості скористатися своїм майном, заявити задекларовану суму до відшкодування з Державного бюджету України чи перенести цю суму до податкової звітності з ПДВ за наступний звітний період.

Зокрема позивач зазначає, що складена ним звітність містить усі обов`язкові реквізити та подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.

Позивач не погоджується з прийняттям вказаного рішення, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства. Крім того, позивач зазначив, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації з підстав наявності рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 № 299, оскільки таке рішення відповідно до вимог п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України є неузгодженим, оскільки скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 судом відкрито провадження у справі та ухвалено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання та витребувано докази по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 суд повторно витребував докази по справі від відповідачів та відклав судове засідання.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 12.03.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України» № 1621-VII від 31.07.2014 було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до статті 49 Податкового кодексу України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронній формі. Вказав, що неприйняття податковим органом податкової декларації позивача з ПДВ за квітень 2019 року обумовлено тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 299, позивач не є платником ПДВ з 16.12.2016. Крім того, наголошував на тому, що лист податкового органу від 10.05.2019 вих.№ 16666/10/10-36-54-08 не є рішенням, як зазначає у своїх позовних вимогах позивач, а є листом-повідомленням, тобто несе інформаційний характер.

Відповідач-2 правом на подання відзиву на позов не скористався, будь яких заяв чи клопотань не надав.

Позивач, спростовуючи доводи відповідача-1, викладені у відзиві на позовну заяву подав до суду відповідь на відзив. Так, ТОВ «Аніка» вказує про те, що посилання у відзиві на систему електронного адміністрування ПДВ є помилковим, адже предметом спору не є обіг податкових накладних. Твердження відповідача про те, що лист ГУ ДФС від 10.05.2019 не є рішенням, є помилковим і спростовується положеннями п.49.12.2 ст.49 ПК України, якими платник податків наділяється правом у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації оскаржити рішення контролюючого органу. Разом з тим, позивач долучив до матеріалів справи копії постанов Верховного Суду у справах №810/1570/16, № 826/5496/18, №320/6849/18, якими залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову щодо подібного спору.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 суд відклав розгляд справи на 19.05.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 суд відклав розгляд справи на 02.07.2020.

У судове засідання призначене у справі на 02.07.2020 з`явився представник позивача, який підтримав доводи позову, з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у передбачений законодавством строк, явку уповноважених представників до суду не забезпечили.

Водночас, судом встановлено, що 26.05.2020 на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача-1, клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження та клопотання про заміну відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на належного - Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

Присутній у судовому засіданні представник позивача заперечував щодо заміни відповідача-1, проте не заперечував щодо залучення до участі у справі Головного управління ДПС у Київській області в якості співвідповідача.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про заміну ГУ ДФС у Київській області на правонаступника та залучив до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» (ідентифікаційний код 33077997; місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) зареєстроване в якості юридичної особи 03.08.2004, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.08.2019 № 1005613654.

Як платник податків позивач взятий на податковий облік в Києво-Святошинській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області з 04.08.2004 за № 1770, та 21.11.2005 позивачу було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №13854392.

17.05.2019 позивач подав до Головного управління ДФС у Київській області (Києво-Святошинське управління) податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2019 року разом з додатками та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період квітень 2019 у формі листа від 07.05.2019 вих. № 102/05-19.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року, на ній проставлено штамп відповідача із відміткою «Отримано з попередженням про можливість відмови у прийнятті».

Судом встановлено, що Головне управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) листом від 10.05.2019 № 16666/10/10-36-54-08 повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ «Аніка» не є платником ПДВ з 16.12.2016.

У вказаному листі відповідач зазначив, що ТОВ «Аніка» не має обов`язку подавати податкову декларацію з ПДВ за квітень 2019 року згідно п. 184.6 ст. 184 ПК України.

Не погодившись із відмовою у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 67 Конституції України, передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України).

Податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. (п. 46.1 ст. 46 ПК України)

Положеннями п. 48.1-48.2 ст. 48 ПК України (в редакції, чинній на час подання податкової декларації з ПДВ за квітень 2019 року) обумовлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Приписами п. 48.3 ст. 48 ПК України визначено, що податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У відповідності до п. п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України, податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

За приписами п. 48.7 ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 ПК України.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається ст. 49 ПК України.

Згідно з п. 49.1 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Водночас, п. 49.4 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 01.01.2015 згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (чинний із 01.02.2016).

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абз. 3 п. 49.4 ст. 49 ПК України відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений п.п. «а» і «б» п. 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого п. 49.4 ст. 49 ПК України, у тому числі тих, на які посилається позивач, законодавець не передбачив.

Зазначена правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 810/2468/17.

Згідно з п. 184.5 ст. 184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Відповідно до п. 184.6. цієї статті, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Сторонами не заперечується та обставина, що 16.12.2016 позивачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість.

З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. (п. 184.5 ст. 184 ПК України).

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. (п. 184.6 ст. 184 ПК України).

Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації. (п. 184.10 ст. 184 ПК України)

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Приписами п. 49.8 ст. 49 ПК України визначено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Позивач зазначає, що податковий орган оскаржуваним рішенням відмовив у прийнятті податкової декларації з ПДВ за квітень 2019 року, неправомірно, пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ, оскільки ст. 49 ПК України, передбачено вичерпний перелік підстав, за порушення яких податковий орган має право не прийняти декларацію.

Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) листом від 10.05.2019 № 16666/10/10-36-54-08, повідомила позивача про те, що, на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, позивач не є платником податку на додану вартість з 16.12.2016, а тому, не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за квітень 2019 року згідно п. 184.6 ст. 184 ПК України.

Проте, суд враховує те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018, що набрало законної сили 14.09.2018 у справі № 810/2420/17, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка».

Дані обставини вказують на те, що товариство з дня набрання законної сили в зазначеній справі, відновило реєстрацію платника ПДВ, та як, наслідок, право подавати звітність з ПДВ. А тому, на момент подання позивачем спірної декларації до відповідача, останній вже мав обов`язок щодо її отримання.

Аналогічного правового висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постановах від 07.08.2019 у справі № 810/5154/18 та від 22.06.2020 у справі № 320/6393/19.

Згідно з п.п. 36 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення реєстрів, банків та баз даних, а також забезпечує ведення реєстру страхувальників єдиного внеску.

Відповідно до абз. 3 п. 5.10 Положення № 1130, підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копії судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.

Таким чином, у зв`язку зі скасуванням рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ на даний момент, відсутні підстави для неприйняття податковим органом звітності ТОВ «Аніка» з ПДВ, оскільки судовим рішення, що набрало законної сили, відновлено право платника податків з моменту його порушення. За даних обставин, позивач не позбавлений права подати відповідачу вказану звітність у формі, визначеній приписами ПК України.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив ТОВ «Аніка» у прийнятті податкової звітності з ПДВ за квітень 2019 року, у зв`язку з чим рішення відповідача, яке оформлене листом від 10.05.2019 вих. № 16666/10/10-36-54-08 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 07.05.2019, слід зазначити наступне.

Із листа Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) від 10.05.2019 року № 16666/10/10-36-54-08 вбачається, що підставою для відмови ТОВ «Аніка» у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року стало рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Аніка».

Разом з тим, як зазначив відповідач-1, податкова декларація ТОВ «Аніка» за квітень 2019 року не відповідає вимогам статті 49 ПК України, оскільки, податкова звітність всіма платниками подається до контролюючого органу подається в електронній формі.

Суд зазначає, що на даній стадії правовідносин, які виникли між сторонами, контролюючим органом - Головним управлінням ДФС у Київській області не реалізовано надані йому повноваження щодо перевірки поданої ТОВ «Аніка» податкової звітності з ПДВ за квітень 2019 року на відповідність саме вимогам ст. 49 ПК України.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на дискреційні повноваження Головного управління ДФС у Київській області, як суб`єкта владних повноважень, суд зазначає, що, за будь-яких умов, суд при вирішенні спору не має права підмінювати собою владні управлінські функції цього органу.

Відтак, оцінка питань способу і форми подання декларації є передчасною та знаходиться за межами питань, наведених у листі Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) від 10.05.2019 року № 16666/10/10-36-54-08.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 02 квітня 2020 року у справі №826/5496/18.

Крім того, аналогічну правову позицію викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі № 320/6393/19.

Враховуючи викладене, оскільки, у листі Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) від 10.05.2019 року № 16666/10/10-36-54-08 не надавалася оцінка відповідності податкової декларації з податку на додану вартість вимогам статті 49 ПК України, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІКА» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 07.05.2019 є передчасною та не підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 120 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

19.06.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. Зокрема, утворено Головне управління ДПС у Київській області та установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби.

Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.07.2019 внесено запис про реєстрацію юридичної особи - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 43141377).

Отже, враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне з метою належного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача Головне управління ДПС у Київській області, яке є правонаступником прав та обов`язків ГУ ДФС у Київській області, повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню позовна вимога щодо визнання незаконними дії начальника Києво - Святошинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області Рижикова Андрія Ілліча, які полягають у підписанні ним рішення від 10.05.2019 № 16666/10/10-36-54-08, оскільки керівник податкового органу, був уповноважений на вчинення таких дій та вчинив їх у межах своїх повноважень, а отже, підписуючи будь-які рішення цього органу чи вихідну документацію діє у відповідності із своїми дискреційними повноваженнями та обов`язками.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно пункту 47 визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності. Адже юридична визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Зважаючи на вказане, суд не зобов`язаний надавати нормативне обґрунтування обставинам по справі, які не стосуються предмету позову.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач-1, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, до суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3842,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи дублікатом платіжного доручення від 02.12.2019 № 1691.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, сума судового збору в розмірі 1921,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-3 Головного управління ДПС у Київській області, яке є правонаступником прав та обов`язків Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, яким було прийнято спірне рішення та порушено право позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10.05.2019 № 16666/10/10-36-54-08.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377; місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» (ідентифікаційний код 33077997; місцезнаходження: 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Територія технікуму, 16) податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненнями до неї, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» (ідентифікаційний код 33077997; місцезнаходження: 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Територія технікуму, буд. 16) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377; місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 07 липня 2020 р.